За день до професійного свята української міліції міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко своїм наказом №936 «Про деякі питання покращення взаємодії органів внутрішніх справ зі ЗМІ» доручив органам МВС забезпечити журналістам ширший доступ до відкритої інформації та допомагати їм у виконанні професійних обов’язків. І хоч відомо, що подібні накази в надрах відомства практикувалися й раніше, нинішній, здається, більш персоніфікований і конкретніший за  завданнями. 

Так уже історично склалося, що червона ікра — окраса новорічного столу. Тому більшість українців заздалегідь почали готуватись до святкової ночі й уже зараз починають закуповувати делікатеси. Приміром, баночку ікри можна придбати як за 36, так і за 71 грн. Проте як дорожча, так і дешевша виготовлена в Україні, та ще й недалеко від Києва. Чому ікра змінила «прописку», з’ясував «Урядовий кур’єр».

Мій чоловік залишився без роботи. Багато років у них із товаришем було маленьке підприємство. Розробляли, виготовляли й ремонтували різні електронні пристрої. Колись у молодості, в ті добрі часи, коли вони працювали в науково-дослідному виробничо-конструкторському інституті «Іскра», це була й робота, і захоплення. Тоді, в кінці минулого століття, коли вітчизняні обчислювальні машини були ще з монохромним дисплеєм, чи не кожен співробітник їхнього КБ зібрав сам собі персональний комп’ютер за схемою «Спектрум».

Кілька місяців тому країну сколихнула трагічна історія 25-річної Ксенії Михайлюти, яка під час мамопластики (простіше кажучи, збільшення грудей) померла на операційному столі.  Відмовчатися в цій ситуації компетентним органам не вдалося. Створено комісію з розслідування, порушено кримінальну справу, клініку позбавили ліцензії.  

  Усе трудове життя тернополянин Зіновій Ничик присвятив поліграфії. Навіть не гадав, що, вийшовши на пенсію, активно візьметься за оздоблення ікон. До цього, каже, надихнув його сон, а чи марево, що побачив у реанімаційній палаті одного зі столичних лікувальних закладів. Сюди його привезли після складної операції на серці. Виходячи з анестезії, він чомусь побачив образ Зарваницької Божої Матері, прикрашений бісером. Дав собі слово: якщо житиме, мусить відтворити й собі таку ікону. Так і вчинив.

Під час розгляду на сесії Житомирської облради вже минулого скликання пропозиції про перейменування вулиці Котовського в Житомирі на Героїв Базару один із депутатів-киян, обраних за партійними списками, заявив: «Я шаную підприємців та їх вклад у розбудову економіки держави, однак вулиця Героїв Базару — це вже занадто». На жаль, ще багатьом в Україні назва Базар, яка в історії визвольних змагань українського народу стоїть поряд із уже повернутими із забуття Крутами, ні про що не говорить.

У дитинстві мене страшенно цікавило, як же робиться оте диво-дивне — мультики. Як мультиплікатори змушують малюнки або ляльок оживати? І подорослішавши, я вже приблизно знала, що й до чого, а коли потрапила на заняття в дитячо-юнацькому кіноцентрі «Веснянка», відкрила для себе нові таємниці створення мультфільмів.  

Минулої середи на полях динамівської футбольної академії на Нивках було незвично тихо. Осиротіли юні воротарі, з якими останнім часом займався найтитулованіший в Україні голкіпер. Два тижні не дожив до свого сімдесятиріччя улюбленець київських уболівальників Євген Рудаков.
Зірковим для Євгена Васильовича став 1971 рік, коли вихованця дитячої школи московського «Торпедо» визнали кращим воротарем Радянського Союзу. 

Напевне, жодна армія в світі не має в своїх структурах стільки розпізнавальних знаків, як цивільне населення використовує у спілкуванні. От, наприклад, у нас з різноголосся виокремлюємо брат, кум, сват... Або інше — сусід, однокласник, земляк... А ще ж є колега, однопартієць тощо. Цікаво: а в якого слова найбільша рідня? Та, звісно, у тихого або зухвалого, уособленого або узагальненого - «місцевий». У ньому вчуваються звичаї і традиції, хрестини і весілля... У нього неповторний запах: чи то хліба і молока, чи то вугілля і металу, чи то степу і моря... То як живуть місцеві за своїх керівників у звичайному селі Маньківка?

У застійні 80-ті роки минулого століття вихователька дитсадка притишено розповідала, що її трирічні вихованці щоранку зі слізьми заходять до приміщення, благаючи батьків не залишати їх. І сталося це після того, коли запопадлива завідуюча розпорядилася повісити в спальній кімнаті портрет тодішнього генсека, чиї занадто розкішні  брови наводили жах на малечу.