Сергій ДУБОВИК, 
заступник голови Державного
агентства з енергоефективності
та енергозбереження України

Проблеми енергоефективності та енергозбереження виникли, безумовно, не сьогодні. Були вони і раніше мірилом ефективності роботи як окремих підприємств та галузей, так і економіки загалом. Однак останнім часом їхня актуальність значно зросла у зв’язку з істотним стрибком цін на енергоносії. Зокрема вартість імпортованого природного газу, який Україна закуповує в Росії, стала нині непідйомною для вітчизняної економіки. Його висока складова у собівартості продукції українських підприємств робить нашу продукцію неконкурентоспроможною на тому ж таки російському ринку, де місцеві підприємства купують у «Газпрому» вуглеводні за ціною втричі нижчою, ніж українські. 

Особливо високі енерговитрати у нас в агропромисловому комплексі. І коли пересічний українець обурюється тим, що ціни на ідентичні продукти в Україні іноді вдвічі вищі, ніж в деяких країнах ЄС, то далеко не кожен знає, що за кордоном на їхнє виробництво витрачають удвічі-втричі менше енергоресурсів, ніж в Україні. Тому тему «гарячої лінії» — «Енергоефективність в агропромисловому комплексі», під час якої на запитання її учасників відповідав заступник голови Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України Сергій Дубовик, було обрано не випадково. Її підказали в листах на адресу редакції наші читачі, які переймаються методами заощадження коштів при впровадженні в АПК сучасних енергоощадних технологій, альтернативних видів палива, існуючих дотацій, що надає держава або повинна надавати енергоефективним підприємствам тощо. Враховуючи значний інтерес та запитання, які стосувалися не лише агропромислового виробництва, ми дібрали лише найактуальніші з них.

Валентина НАСТЕНКО, 
Київ:

— Мене цікавить, чому так довго триває затвердження на законодавчому рівні так званих «зелених тарифів» на електроенергію, вироблену на основі застосування біогазу. Чи є надія на схвалення законопроекту в найближчому майбутньому, враховуючи той факт, що глава держави нещодавно наклав вето на законопроект?

— Мені довелося брати участь в опрацюванні кількох проектів, що стосуються цього питання. Проблема в тому, що коефіцієнт, який встановлюється для «зеленого тарифу» на виробництво електроенергії з біогазу, не мав ∂рунтовного економічного розрахунку. Введення зазначеного коефіцієнта призведе до зростання вартості електроенергії, і додаткові витрати ляжуть на плечі пересічних споживачів або на промислові підприємства. Тому до запровадження цього коефіцієнта необхідно підходити вкрай зважено. Адже біогаз буває як рослинного, так і тваринного походження, зі звалищ побутових відходів та зі стічних вод. Кожен із таких видів має різну собівартість виробництва електроенергії. Тому коефіцієнт не може бути сталим, він повинен бути розмежований за видами біогазу. При цьому кожен із видів варто порівнювати з існуючими альтернативними відновлювальними джерелами енергії, як вітер, сонце, малі ГЕС. І вже у порівняльному аналізі маємо змогу з’ясувати не лише величину коефіцієнта, а й ефективність застосування того чи іншого виду біогазу.

 Слід зазначити, що вже сьогодні як до Держенергоефективності, так і до Мінрегіону звертаються підприємці, які готові розпочати реалізацію проектів виробництва електроенергії з біогазу стічних вод, твердих побутових відходів. Вони ладні працювати навіть без «зеленого тарифу», оскільки вважають, що існуючих пільг, зокрема податкових, достатньо для розвитку їхнього бізнесу. Просять лише обрати та узгодити місця встановлення обладнання на відповідних полігонах звалищ, стоках каналізаційних вод. Узагальнюючи відповідь на ваше запитання, хочу наголосити: агентство підтримує ідею законодавчого затвердження «зеленого тарифу». Але для цього необхідно насамперед зробити відповідні математичні розрахунки щодо його економічності на сучасному етапі розвитку. Так чи інакше, ми все одно візьмемося за прийняття цього закону, тільки положення його будуть обгрунтованішими за ті, на які нещодавно наклав вето глава держави.

Василь ЗІНЧУК, 
Івано-Франківська область:

— Як розцінити заяви керівників виконавчої влади окремих регіонів про свої плани реконструювати малу енергетику і будувати на малих річках нові малі ГЕС? Як крок вперед чи повернення до застарілих методів генерування електроенергії?

— Колись в Україні було приблизно 700 таких об’єктів. Особливо на річках у західному регіоні. З розвитком великої та атомної гідроенергетики про них почали забувати як місцеві органи влади, так і господарства, що їх використовували. Однак, враховуючи нові технології в галузі малої гідроенергетики, повернення до цього не є кроком назад, це по-перше. А по-друге, відновлювати та реконструювати такі об’єкти зі збереженими гідроспорудами економічно вигідніше, аніж будувати нові. Сучасні технології дають змогу робити такі об’єкти закритими комплексами, а їх робота не потребує безпосередньої присутності на об’єкті персоналу. На сьогодні це перспективний напрям виробництва електроенергії з відновлювальних джерел, особливо для західних областей, які мають потужний водний ресурс малих річок. Будівництво нових малих ГЕС на Тисі, Дністрі та їхніх притоках сприятиме розв’язанню кількох проблем — енергозабезпечення західних регіонів країни і захисту прилеглих територій від повеней.

— Але, мабуть, це не актуально для центральних, східних та південних рівнинних регіонів? Тим більше, підприємства, що розташовані там, потребують величезних енергоресурсів.

— Найбільш енергомісткими є підприємства металургії, що застосовують застарілі технології. Модернізація такого виробництва потребує значних фінансів. Підприємства, що і надалі працюють за застарілими технологіями, опиняються в скрутному становищі — зростає собівартість продукції, знижується її конкурентоспроможність. Натомість власники виробництв, які планомірно вкладали кошти в модернізацію, сьогодні почуваються значно впевненіше, адже вони здатні скласти конкуренцію іншим компаніям на міжнародному ринку. На жаль, явище це поки не стало масовим. Тому енергомісткість виробництва певних видів продукції у нас удвічі-утричі вища, ніж в ЄС.

— Чому тоді держава не спонукає власників таких виробництв до їхньої модернізації та реконструкції, адже це сприяло б зменшенню закупівлі дорогих російських вуглеводнів?

— Слід враховувати, що металургія нині перебуває поза сферою прямого державного впливу. Незважаючи на це, маємо працювати над розробкою нового механізму, який би заохочував підприємства до модернізації. Необхідно також вдосконалювати законодавство, яке б регулювало споживання ресурсів через надання преференцій кращим і застереження тим, хто не підвищує енергоефективність. Значну роль в цьому процесі може відіграти активне впровадження державно-приватного партнерства.

Вікторія НЕСТЕРЕНКО,
Київська область:

— Я — представниця фермерського господарства Миронівського району Київської області. У мене таке запитання: як представник Держенергоефективності оцінює потенціал біомаси?

— За розрахунками вчених, теоретичний енергетичний потенціал біомаси в Україні становить 51, а технічно досяжний — 31 млн тонн умовного палива на рік. Порівнюючи з іншими відновлювальними джерелами енергії, можна сказати наступне: конкурувати із застосуванням біомаси може тільки вітроенергетика, технічно досяжний енергетичний потенціал якої становить 28 млн тонн умовного палива. Зважаючи на це, розуміємо, яке значення має біомаса для розвитку енергоефективності країни загалом.

На сьогодні для України склалася складна ситуація, пов’язана з ціною на імпортований природний газ з Росії. Тому біомаса та інші відновлювальні джерела енергії та альтернативні види палива розглядаються урядом як альтернатива використанню природного газу.

Цей напрям нині активно розвивається. По-перше, в житлово-комунальному господарстві багатьох малих і середніх міст України відбувається процес децентралізації систем опалення, в тому числі за рахунок переходу від природного газу до використання біомаси. По-друге, в модернізацію цього сектору економіки поступово залучаються значні фінансові ресурси. Так, у 2012 році в рамках Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлювальних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010–2015 роки передбачається засвоїти приблизно 450 млн грн бюджетних коштів, переважна частина яких спрямовуватиметься на переведення котелень на біопаливо та будівництво когенераційних установок на біопаливі. Крім того, держава сприяє залученню зовнішніх інвестицій. Нещодавно до співпраці з Україною долучився Фонд Східноєвропейського партнерства, яким дібрано сім вітчизняних інвестиційних проектів на суму до ¤143 млн (¤76 млн – кредити, ¤31 млн – гранти, ¤36 млн – кошти співфінансування української сторони). Реалізація цих проектів забезпечить як ефективніше використання природного газу в житлово-комунальному господарстві, так і переведення котелень на деревину, відходи рослинництва, енергетичні культури.

Такі потужні багатомегаваттні велетні з успіхом можуть замінити екологчсно чисті відновлювальні джерела енергії.
Фото з сайту ker-eng.com

Олександр ГАЙ, 
доцент, Київ:

— Чи існують діючі методики оцінки ефективності генерації різних видів біопалива? І чи може енергоджерело, що працює на окреме господарство, бути включеним в енергосистему регіону?

— Статистика свідчить, що на сьогодні серед 105 ліцензіатів, які виробляють електроенергію за «зеленим тарифом» та передають її в об’єднану енергетичну систему України, лише троє представляють сферу біомаси. Вони не є великими виробниками електроенергії.

— Але за кордоном до 20% електроенергії виробляється джерелами малої генерації, і всі вони включені в єдину систему. Це дає змогу значно економити газ, використовуючи безпосередньо ті ресурси, які є на певній території. Чи ведуться в Україні якісь роботи в цьому напрямку? І які ми маємо перспективи?

— Приєднання значної кількості потужних об’єктів відновлювальної енергетики до об’єднаної енергетичної системи пов’язане з певними ризиками щодо можливості розбалансування її роботи, зокрема внаслідок зміни кліматичних умов (відсутність вітру, хмарність). При цьому треба враховувати низку питань: модернізацію мереж, встановлення спеціального обладнання, наявність резервних маневрових потужностей тощо. Тому необхідно вивчити досвід інших країн, аби не повторювати їхніх помилок.

Нині Національна комісія, що здійснює державне регулювання електроенергетики України, утворила робочу групу в рамках спільного проекту з Данією. Ця група працює над розробленням методики «Вимоги до вітрових та сонячних електростанцій потужністю понад 150 кВт при приєднанні до зовнішніх електричних мереж», що має вберегти українську енергетику від проблем, на які свого часу натрапила Данія, підключаючи до енергетичної системи значну кількість об’єктів відновлювальної енергетики. Для України це також стає актуальним, адже протягом минулого року у нас більше ніж удвічі зросла встановлена потужність генерації відновлювальної енергетики. І ця тенденція зберігається надалі.

Олена ГАЛЧЕНКО,
Херсонська область: 

— Як відомо, існує галузева програма підвищення енергоефективності в агропромисловому комплексі до 2014 року. Яких результатів досягнуто? Як працює комплекс у плані підвищення енергоефективності?

— Аналіз енергоефективності в галузевому розрізі свідчить про те, що всі сектори економіки держави помітно поступаються енергоефективності країн Європейського Союзу. В середньому по Україні показники енергоефективності для сільського господарства, промисловості, сфери послуг і житлово-комунального господарства становлять відповідно 33%, 44%, 72% та 62% від рівня ЄС. Показник енергоефективності для сільського господарства (33%) є найнижчим серед усіх секторів України.

Сьогодні підвищення енергоефективності АПК є достатньо актуальним. Річ у тому, що показник енергомісткості складається зі співвідношення кількості затрачених енергоресурсів та виробленої продукції. Саме в цьому і є проблема галузі, бо порівняно з країнами ЄС у нас достатньо низька урожайність. Щоб підняти енергоефективність, слід працювати над її підвищенням. Позитивним зрушенням в галузі ми вважаємо те, що для потреб фермерських та селянських господарств дедалі частіше залучаються власні ресурси, зокрема, зростає кількість котелень, які працюють на місцевому біопаливі. Якщо раніше місцеве біопаливо переважно йшло на експорт, то нині більшість господарств використовує його для власних потреб. У результаті нарощуються показники виробленої теплової енергії саме за рахунок місцевих видів біопалива, відбувається економія природного газу.

— Енергоощадні технології – надзвичайно вартісні. Чи допомагає якось держава їх запроваджувати? Чи є якісь стимулюючі заходи?

— Звісно, сьогодні існує система стимулювання суб’єктів господарювання, які запроваджують енергоефективні проекти. Відповідно до Податкового Кодексу України, до 1 січня 2019 року звільняються від сплати податку на додану вартість операції з імпорту та постачання техніки, обладнання та устаткування, що застосовуються для реконструкції існуючих та будівництва нових підприємств з виробництва біопалива. Звільняється від оподаткування 50% прибутку, отриманого від енергоощадних заходів та реалізації енергоощадних проектів на підприємствах. До 1 січня 2020 року звільняються від оподаткування прибутки виробників біопалива й прибутки підприємств, що виробляють техніку, обладнання, устаткування для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів (сільськогосподарських машин й енергетичних установок), що використовують біологічні види палива.

Загалом таких пільг у податковому законодавстві чимало. Одержані кошти можуть залучатися для розширення виробництва агропромислових підприємств або для повернення кредитів. Аби не шукати всю цю інформацію в законодавстві України, пропонуємо звернутися до нашого Агентства, а ми надамо детальну інформацію.

— А чи є у вас дані, скільки підприємств виробляють біопаливо? Бо, як відомо, ми багато ріпаку вирощуємо саме на експорт, а могли б і для себе…

— З цього кута зору важливішим є показник кількості підприємств, що виробляють енергію з біомаси. На початок 2011 року кількість суб’єктів господарювання, що виробляють теплову та електроенергію з біомаси, становила 118 підприємств. Серед них 70 – приватних, 24 – комунальних і 24 – державних. І з кожним роком їх стає дедалі більше, тобто зростає її використання на внутрішньому ринку.

А щодо ріпаку, то на сьогодні вітчизняний транспорт не готовий до застосування біодизельного палива і значні його обсяги експортуються.

— Вони теж підпадають під пільги?

— Звісно. Пільгами можуть користуватися як ті підприємства, що виробляють біопаливо, так і ті, хто його використовує.

— Але чи враховується те, що альтернативне паливо дорожче, ніж традиційне?

— Так, воно справді дорожче, але ціни на традиційні види палива з кожним роком зростають, видобувати його стає все важче. Науковці прогнозують, що найближчими роками ціни на традиційні та альтернативні джерела енергії зрівняються і тоді користуватися альтернативними енергоносіями буде дешевше.

— Я мала на увазі, наскільки вигідно аграріям інвестувати в енергоефективність?

— Перед втіленням будь-якого проекту проводяться економічні розрахунки, такі, як повернення інвестицій та окупність. При цьому слід враховувати, що біопаливо виробляється з місцевої рослинної біомаси. Її не треба завозити, тому кошти, які зазвичай сплачуються за доставку природних паливних ресурсів, не витрачаються. Взагалі власники підприємств мають самотужки аналізувати ситуацію окупності того чи іншого енергоощадного проекту та обирати найдієвіші шляхи задля успіху діяльності власного підприємства.

Андрій ЛОПАТА, 
Полтава:

— Щодо залучення до загальної практики локальних котелень у будинках і мікрорайонах. Як вирішуватиметься це питання?

— Воно скоріше стосується розвитку енергоефективності ЖКГ, аніж агропромислового комплексу, проте відповім. На сьогодні Мінрегіон впроваджує такі проекти на рівні мікрорайонів, зокрема, у Краматорську, куди залучено значні кредитні ресурси. Процес модернізації відбувається комплексно: утеплення будинків здійснюється одночасно з впровадженням системи індивідуальних теплових пунктів та модернізацією котелень. Деякі міста вже зараз почали розв’язувати проблему енергоощадності на рівні мікрорайонів, адже це значно вигідніше, ніж термомодернізація окремих будинків. Звісно, процес модернізації – не з дешевих, але в майбутньому інвестування в енергоощадність ЖКГ абсолютно окупиться.

— А чи не дешевше утеплювати окремі будинки замість встановлення локальних котелень?

— Будинки, збудовані майже 40 років тому (а це більшість житлового сектору в містах), розраховані на «щілинний» принцип вентиляції. Утримувати тепло в них надзвичайно важко. Сьогодні в них іде термомодернізація: заміна дверей, вікон, зовнішнє утеплення стін спеціальними матеріалами. Але термомодернізація не матиме результативності, якщо не буде проведена реконструкція всіх складових житлово-комунального комплексу. Адже людина, яка не в змозі регулювати мікроклімат власної квартири, і надалі відчинятиме вікно й випускатиме на вулицю тепло.

Далеко не кожен знає, що робити зовнішнє утеплення однієї або ж кількох квартир вкрай небезпечно. Адже коли увесь будинок перебуває в одному температурному режимі, а окремо утеплені квартири – в іншому, то відбувається процес перепаду температур і на стиках будівлі можуть виникнути тріщини, прискорюється процес зношення конструкцій будинку.

 Тому на цьому етапі доцільно підвищувати енергоощадність об’єктів ЖКГ комплексно з урахуванням необхідності утеплення будинків, встановлення лічильників, будівництва індивідуальних теплових пунктів, модернізації котелень.

Тетяна КЛИМЕНКО, 
Київ:

— Свого часу для реконструкції об’єктів житлово-комунального господарства було розроблено проекти, під реалізацію яких надавалися кошти на безповоротній основі Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку тощо. Тоді це були будинки державної і комунальної власності. Чи є тепер такі програми і що робиться державою для залучення таких інвестицій не лише міжнародних фінансових структур, а й вітчизняного бізнесу?

— У 2012 році у рамках Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлювальних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010–2015 роки до 450 млн грн бюджетних коштів передбачається спрямувати на модернізацію та підвищення енергоощадності житлово-комунального господарства. Передусім це модернізація котелень з переведенням їх на альтернативні види палива, впровадження теплових насосів та електротеплоакумуляційного обігріву тощо. На жаль, охочих долучитися до енергоефективності в ЖКГ багато, а коштів на реалізацію таких проектів – мало. Відбувається тривалий конкурсний відбір проектів з урахуванням відповідних критеріїв – окупність, обсяг заміщення традиційних видів палива тощо, і лише після цього вони одержують право на фінансування за рахунок державного бюджету. Державні кошти не є основними в процесі підвищення енергоощадності у цій сфері. Зазвичай вагоме інвестування здійснюється з інших джерел: місцевих бюджетів, коштів внутрішніх та зовнішніх інвесторів.

Достатньо плідною є співпраця України з Фондом Східноєвропейського партнерства, Європейським банком реконструкції та розвитку, Європейським інвестиційним банком (проекти співфінансуються за рахунок кредитних, грантових та власних коштів). Ще одним з потужних ресурсів, на нашу думку, є використання на підвищення енергоефективності об’єктів ЖКГ коштів Кіотського протоколу, призначених для зменшення викидів вуглецю в атмосферу. Поки що це не задіяний Україною резерв.

— Чи враховується екологічна складова при використанні альтернативних видів палива? І де гарантія того, що вони не мають шкідливого впливу на довкілля?

— Проекти, що запроваджуються в Україні під патронатом європейських та міжнародних фінансових організацій, проходять чималий перелік прискіпливих експертиз, в яких екологічній безпеці присвячено окремий розділ. Маю віддати шану нашим європейським партнерам – вони не оминають жодного проекту, що може зашкодити довкіллю. На сьогодні це один з основних критеріїв при запровадженні інвестиційних проектів у сфері енергоощадності та енергозбереження.

«Пряму лінію»
підготував і провів
Василь ТУГЛУК,
«Урядовий кур’єр»

ПРЕС-ЦЕНТР «УК»

З питань органiзацiї та проведення «прямих лiнiй» i «круглих столiв» «Урядового кур’єра» звертатись до керiвника прес-центру Анни ШИКАНОВОЇ за електронною адресою: imrich@ukcc.com.ua.