Пам'ять
-
Дива не сталося…
Жительку Миколаєва Оксану Макар, згвалтовану та ледь живу, спецрейсом доставили до Донецького опікового центру Інституту невідкладної і відновної хірургії імені В. Гусака ще 16 березня. У цьому закладі вже напрацювали чималий досвід лікування, здавалося б, безнадійних пацієнтів: приміром, дуже часто ними ставали гірники після аварій у шахтах. А з огляду на солідний набір сучасного обладнання та препаратів з’явилися певні шанси й на порятунок пацієнтки, яку привезли сюди у вкрай важкому стані
-
«Мисль, уяву, дотепність, винахідливість треба так само вправляти, як і тіло»
Цю дату буде відзначено низкою подій, географія яких перетне кордони України. У понеділок на будівлі Центру Леся Курбаса відбудеться урочисте відкриття меморіальної дошки з бронзи. Дошка, яку виготовили на заводі «Південмаш» (автори — народний художник України Володимир Небоженко і майстер-ливарник Федір Майстренко), є точною копією дошки, встановленої на фасаді Віденського університету, де навчався режисер.
-
Та залишаються казки…
Нарис про 87-річного вчителя, фольклориста з буковинської Путильщини, який півстоліття збирав казки, перекази і легенди з усієї України, записав і відредагував 8300 цих фольклорних перлин і видавав, в основному, за власний кошт, вийшов в «УК» невдовзі після того, як він пішов у небуття. Ця сумна звістка надійшла з карпатського села наступного дня після похорону. У різдвяні дні, коли відбувалося останнє в його житті інтерв’ю, він сказав: «Що мені з того, що про мене напишете, допоможіть реалізувати «Казки Галичини», щоб були кошти на наступне видання. Поспішаю. Сьогодні ось п’ю з вами чай, а завтра мене може не бути...».
-
Афган у кожного свій
Тій далекій афганській війні минуло ось уже двадцять з лишком років. І хоч тривала вона справді дуже давно, в той же час, здається, зовсім недавно. Бо принаймні один раз на рік, у день виведення «обмеженого контингенту радянських військ» з територій Афганістану, людська пам’ять загострюється, стає більш відчутною і ніби детальнішою, що змушує знову і знову замислюватися над тими справді далекими подіями… Якщо не на загал, то хоч для себе — надто болючий слід залишила та війна в долях багатьох співвітчизників…
-
Вона пішла у стилі ритм-енд-блюзу
Їх, голлівудських, важко зрозуміти. Організатори не спромоглися перенести 54-ту церемонію в Лос-Анджелесі через трагічну звістку та пів-вечора згадували «найкращий голос», переспівуючи її пісні, — шоу має тривати. А доки на «Фабриці мрій» продукують зірок, не будуть безробітними й психоаналітики, наркологи та… постачальники дурману.
-
Пісні «Марічка», яка стала народною, 57 років, а її героїні — 75
Ця пісня претендує бути вписаною в Книгу рекордів Гіннеса за тривалу популярність на українській естраді, а прообраз її героїні — Марія Федорівна Киселиця — на еталон скромності і внутрішньої краси. Тож доки політики дискутують, чи може кухарка керувати державою, талановиті буковинці — поет Михайло Ткач, композитор Степан Сабадаш та співак Дмитро Гнатюк — довели піснею, яка облетіла півсвіту, що прима кулінарії може керувати найвитонченішими струнами людського серця.
-
Сини ростуть, а пісня не старіє
Вони не були знайомі особисто, хоч велику дещицю свого життя віддали землі великого Тараса — Черкащині. І, напевне, обов’язково зустрілися б і здружилися. Тільки ось жорсткі життєві реалії, за яких так рано не стало Василя, змусили їх на кілька років розминутися в часі.
1965 року на запрошення керівника Черкаського державного народного хору Анатолія Авдієвського Пашкевич приїхав працювати хормейстером цього колективу. Йому було 27 років. А Василь Симоненко майже в такому самому віці, тільки на два роки раніше, відійшов у інші світи. -
Афганський вітер
Мого двоюрідного брата повернули додому важко пораненого, дивом уцілілого, через півроку афганської служби та місяця лікування у шпиталі. В Афган він потрапив мало не зі шкільної парти. І на все життя залишився інвалідом. Мої сумні спогади після концерту перериває незнайомий чоловік, що з гвоздикою у руці прямує до мене: «Тримайте!» Беру квітку, дякую і підходжу до колишнього колеги по роботі: «А ти що, теж афганець?» «Так. А ось, — показує на чолов’ягу, який подарував квітку, — знайомся, мій бойовий побратим Олег Штефанеса».
-
Цей фронт називався «Чорнобиль»
Нині про чорнобильську біду зазвичай згадують лише з нагоди чергових Днів і річниць, а публікації на цю тему найчастіше зводяться до матеріальної сторони проблеми — ситуації із виплатою «чорнобильських» допомог і фінансуванням встановлених законом пільг чи стану виконання іноземними партнерами взятих ними під час закриття ЧАЕС зобов’язань. Не менш популярні репортажі із зони відселення про покинуті села й умови життя небагатьох їх жителів, які наперекір усьому повернулися до рідних домівок.
-
Містечка — єврейські, історія — спільна
Колись тут налічувалось до двох сотень містечок, населених переважно євреями. Та чи багато знаємо ми про цих людей, які віками жили поряд з нами на українській землі? Чим збагатили вони нашу спільну культуру і якими залишились у пам’яті не лише свого народу? Пошуками відповідей на ці запитання перейнялися у діючому в Житомирі національно-культурному центрі «Хесед Шломо», започаткувавши історико-культурологічний проект «Штетл», що в перекладі з ідиш означає «Містечко».
Архів публікацій
-
президент україни
-
Урядовий портал
-
УКРІНФОРМ
-
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
-
урядова гаряча лінія 1545
-
ДЕРЖБЮДЖЕТ 2025
-
АНТИКОРУПЦІЙНИЙ ПОРТАЛ