Цим подіям за п’ять літ уже виповниться століття. Але вони живі в нашій пам’яті і продовжують турбувати розум і душу: в бою під с. Крути, що на Чернігівщині, за Українську Народну Республіку поклали життя молоді її сини, майже діти. Вони показали чудеса героїзму, успішно протистоявши переважаючим силам професійної ворожої армії. Тож чи можна назвати відступ українських військ поразкою? Про це йшлося на вечорі пам’яті героям Крут, який відбувся в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського.  
Нині часто виникають запитання: чому стався бій, у якому основною ударною військовою силою стали курсанти військового училища імені Богдана Хмельницького і сотня студентів?

Сьогодні в столиці біля Національного меморіалу пам’яті жертв Голодомору, в усіх обласних центрах України та 32 країнах згадуватимуть тих, хто став жертвами нищівного голоду 1932—1933 років. Українці запалять свічки пам’яті у своїх вікнах. Приєднайтеся до загальнонаціональної акції! 

У суботу в столиці біля Національного меморіалу пам’яті жертв Голодомору, в усіх обласних центрах України та 32 країнах згадуватимуть тих, хто став жертвами нищівного голоду 1932—1933 років. Українці запалять свічки пам’яті у своїх вікнах. Приєднайтеся до загальнонаціональної акції! «Урядовий кур’єр» розпочинає цикл публікацій, присвячених пам’яті жертв Великого Голоду.  

Про маловідомі подробиці цієї трагедії розповідає ірпінець Микола Іванович Яріш, який саме наприкінці жовтня того року потрапив служити на флот до Севастополя. 

— Коли буваю у Севастополі, — розповідає Микола Іванович, — обов’язково відвідую кладовище, де поховані сотні моряків-новоросійців. Підходжу до стели Скорботного матроса, де викарбувано слова: «Мужнім матросам лінкора «Новоросійськ», що трагічно загинули 29 жовтня 1955 року. Любов до Батьківщини і вірність військовому обов’язку були для вас сильнішими за смерть».

Лінкор затонув саме на річницю Ленінського комсомолу 29 жовтня, а чотири дні перед тим мене призвали у військо і направили служити на Чорноморський флот. Прибувши до Севастополя, дізналися, що служитимемо на кораблях. Усі ми раділи, що 4 роки служитимемо на Південному березі Криму! Але радість затьмарювали пошепки переказувані подробиці загибелі лінкора, бо на все був накладений гриф «цілком таємно». 

Минуло дев’ять днів, як не стало художнього керівника Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру Марка Бровуна. Він був переповнений планами та ідеями, які вже поступово втілювали в життя. Розпочався черговий сезон: у драматичному театрі глядачам запропонували прем’єру спектаклю і готували наступні. А ще колектив та його багаторічний керівник готувалися до 85-річчя театру, що відзначатимуть у листопаді. Власне, й інтерв’ю для «УК» (тепер уже одне з останніх у його житті) ми взялися робити, орієнтуючись на цю дату...  

За життя Тараса Шевченка, як відомо, з’явилося лише кілька видань його творів: «Кобзар» 1840 і 1860 років, «Гайдамаки» 1841 р., «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 р., що складався, по суті, з передруку першого видання «Кобзаря», зброшурованого разом із нерозпроданими примірниками поеми «Гайдамаки» 1841 р. (сам Шевченко ніколи цю публікацію до уваги не брав), «Тризна» 1844 р., «Гамалія» того самого року, кілька книжок-«метеликів» 1860 р. в серії «Сільська бібліотека» і «Букварь южнорусский» 1861 р. От, власне, майже все. 

У парадному вестибюлі будівлі МВС України на видному місці в підсвіченій тривожним червоним світлом ніші зберігається Книга пам’яті працівників органів внутрішніх справ, які загинули при виконанні службових обов’язків. На жаль, цей скорботний мартиролог щороку поповнюється новими записами і фотографіями, бо професія  правоохоронця одна з найнебезпечніших. Ось і напередодні Дня пам’яті загиблих міліціонерів вона поповнилася чотирма скупими, але такими промовистими записами… Чотири молоді життя, яскраво спалахнувши, згасли від рук зловмисників. Найстаршому було 40 років, наймолодшому — 21…  

У «Військовому щоденнику» начальник Генерального штабу сухопутних військ Німеччини Франц Гальдер у перший день війни проти СРСР записав: «Командування військово-повітряних сил повідомляє про знищення за сьогодні 850 літаків противника». Ці дані видалися завищеними навіть шефові люфтваффе Герінгу, який наказав перевірити достовірність рапортів. Та насправді 22 червня 1941 року радянська авіація втратила 1811 літаків, що стало підставою для гучних заяв про її повне знищення. Отож недаремно перший повітряний удар по Берліну червонозоряних бомбардувальників став справжнім шоком для фашистських вождів і заслужено ввійшов в аннали військової історії.  

Спочатку в їхнє життя, як і в життя мільйонів людей, безжально увірвалася Велика Вітчизняна війна. Здавалося б, що може бути страшніше?  Але вона виявилась менш тяжким випробуванням, ніж примусове виселення з рідних домівок та майже піввікове забуття.

—Не забудьте: код у моєму під’їзді 459: 45-й рік, 9 Травня, —  розшифрувала Дарія Емануїлівна. В гостях у цієї милої жінки-фронтовички, ветерана споживчої кооперації області побувала не вперше. Бо, немов магнітом, притягують її надзвичайно позитивна енергетика і якась особлива життєдайна сила. Вдуматися тільки: пройти фронтовою медсестрою дві війни — фінську та Велику Вітчизняну, відбудувати повоєнне Рівне, відпрацювати кілька десятиліть у кооперації, виростити сина, діждатися онуків та правнуків, пережити втрату чоловіка і… не зігнутися під вагою всіх оцих життєвих перипетій.