До меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років» зайшла Перемога. Серед чоловіків вона видавалась квіткою. Маленька. Чепурна. По-домашньому затишна і привітна. Лише численні нагороди свідчили, що Ніна Трохимець — солдат.
— На фронті з 1943 року, — розповідає. — Брала участь у визволенні Києва і Європи. Зенітниця. Двадцятий рік працюю відповідальним секретарем Ради ветеранів міста Вишневого Київської області. Від їх імені приїхала в музей.
Науково-виставковий проект, здійснений у меморіальному комплексі «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років», присвячений 70-річчю визволення Києва від фашистів. Одне з його завдань, наголосив Прем’єр-міністр Микола Азаров, зберегти історичну пам’ять, вшанувати героїв-захисників. 

У  селі Гатне Києво-Святошинського району Київщини відбулися урочисті заходи з нагоди 70-ї річниці визволення Києва та області від німецько-фашистських загарбників. Того дня на території Меморіалу загиблим воїнам села Гатне перепоховано 55 червоноармійців, які віддали свої життя у боях за столицю України під урочистий мітинг-реквієм на їхню честь.
У церемонії взяли участь віце-прем’єр-міністр Юрій Бойко, керівництво Київської обласної державної адміністрації та Київської обласної ради, народні депутати України, представники посольств Російської Федерації та Республіки Таджикистан, ветерани, представники археологічно-пошукового загону «Дніпро—Україна», жителі Києва та області.

«Невідома могила жертв війни» — так називається акція, яку зініціювала Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну» спільно зі Всеукраїнською асоціацією ветеранів війни та ДСНС України. А в Міністерстві освіти і науки розглядають пропозиції щодо участі в акції учнів та студентів.

На узбіччях доріг, лісових галявинах, полях і навіть сільських городах є ще багато невідомих могил воїнів та інших жертв війни. Часто вони вже зрівнялися з землею і заросли бур’янами, а свідків тих подій, які можуть вказати на їх місцезнаходження, стає, на жаль, дедалі менше. 

Могилами безіменних солдат, що бовваніють поблизу місць колишніх боїв, далебі нікого не здивуєш. На жаль, не така велика рідкість і забуті безіменні могили, що з часом геть зрівнялися із землею й позаростали бур’янами, чагарниками чи навіть деревами. Саме під час корчування коріння старих насаджень на пустирі поблизу села Спасько-Михайлівка Донецької області місцеві жителі натрапили на величезне поховання часів Великої Вітчизняної війни. Тутешній фермер Микола Пантелєєв, узявшись розчищати цю ділянку, вирішив залучити до роботи екскаватор. І його ківш майже відразу дістав на поверхню з метрової глибини людські кістки, а також іржаві патрони, кулеметний диск, залишки військової амуніції.   

Прізвище Героя Радянського Союзу Григорія Коптілова можна побачити не в усіх виданнях, у яких ідеться про хоробрих воїнів Великої Вітчизняної війни. Навіть у першій та другій книжках «Подвиг» 70-х років минулого століття, де розповідають про уродженців Сумщини — кавалерів Золотої Зірки та ордена Леніна, — немає згадки про Григорія Олександровича.

І річ не в тому, що він народився далеко від України — у містечку Миколаєві Нижньо-Амурської області. Причина — в іншому. Свого часу Григорій Коптілов потрапив у список так званих неблагонадійних, оскільки відбував покарання в таборах. І навіть повна реабілітація 1965 року не могла вплинути на силу ідеологічної інерції, за якою Герой певний час перебував у затінку визнання і пошанування.

Та й нині прізвище Коптілова не настільки на слуху, аби про нього знала широка громадськість. Лише завдяки зусиллям окремих ентузіастів-краєзнавців ім’я хороброго воїна повертається до сузір’я Героїв. 

В експозиції виставки «Документальні свідчення партизанської війни», що розгорнуто в Центральному державному архіві громадських об’єднань України — маловідомі архівні та фотодокументи. Вони мають міжнародний характер — крім українських експонатів, уміщено також матеріали з російських та білоруських архівів.

Слід зазначити, що комплекс документів з історії партизанської боротьби у тилу ворога почав формуватися ще за часів війни. Керівництво Центрального та Українського штабів партизанського руху неодноразово віддавало розпорядження щодо накопичення і збереження документів про партизанський рух та окупаційний режим, ведення щоденникових записів про бойову та диверсійну діяльність партизанських загонів і з’єднань. Тому  збереглося чимало матеріалів, що висвітлюють хід партизанської боротьби зсередини. 

Початок масштабним репресіям проти української інтелігенції поклала так звана Шахтинська справа 1928 року, жертвами якої стали інженерні кадри Донбасу. 1930 року настала черга інспірованої чекістами міфічної «Спілки визволення України», членами якої оголосили 45 видатних представників наукової і культурної еліти. Один із слідчих у цій справі — Соломон Брук — напрочуд точно сформулював отримане завдання: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна. Коли не поставимо — перестріляємо».  

Звичайно, цю операцію не порівняєш із Битвою за Дніпро чи «Багратіоном». Але бої тут, у степу, були не менш жорстокими: радянська армія втратила близько 280 тисяч вояків, вермахт недорахувався 13 дивізій… Один з рубежів, який конче треба було здолати, — легендарна Савур-могила… 

День рідного  міста харків’яни відзначили  гучно і масштабно: програма заходів розтягнулася майже на весь тиждень. А в 70-річний ювілей визволення першої столиці від німецько-фашистських загарбників, який святкували минулої п’ятниці,  на головному майдані Свободи, крім параду та концерту, зіграли  ще й тисяча музикантів з 16 військових оркестрів.  

22 липня, коли минув рік по його смерті, це ймення не полишило Майстра. Кіноглядачі, шанувальники театрального мистецтва, критики ще не один десяток літ вважатимуть ім’я Богдана Сильвестровича Ступки — народного артиста СРСР, народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка — візитною карткою українською акторського мистецтва.

Кажуть, мистецтво цікавиться особистостями. Такої особистості, якою був Богдан Ступка, українському мистецтву бракуватиме повсякчас. Рік без Майстра — цьому доказ.