ГОСТРА ТЕМА 

Стан будівлі Житомирського обласного онкодиспансеру небезпечний для життя людей
 

Нині багато говорять про гуманне ставлення до безпритульних тварин і вже чимало робиться для його забезпечення. Ніхто не заперечує, що ця проблема вкрай актуальна. Втім, у тих мешканців Житомирщини, яких недоля привела до обласного онкодиспансеру, мимоволі виникає гірка думка: хто і коли перейметься створенням навіть не комфортних, а хоча б людських умов лікування в медичному закладі, який для багатьох пацієнтів стає останнім прихистком у їхньому земному житті?

Ціна помилки —  людське життя

Споруджена ще в далекому 1964 році триповерхова будівля онкодиспансеру була розрахована на 125 стаціонарних ліжок та на прийом 50 відвідувачів у поліклініці. Нині в цю площу втиснули понад 240 ліжок, а поліклініка обслуговує до 500 пацієнтів за день.

Зайве пояснювати, що кожен із них потребує особливої уваги, бо найчастіше ціна лікарської помилки при онкологічній консультації — людське життя. Однак у вщерть переповнених відвідувачами з усієї області вузьких коридорах поліклінічного відділення влітку звичним явищем є запаморочення від задухи і втоми, а у розрахованих на роботу одного фахівця кабінетах зазвичай ведуть прийом хворих відразу два лікарі. Після озна?йомлення з цією картиною навряд чи станеш кидати камені в медиків, змушених працювати в екстремальних умовах, що рано чи пізно призводить до трагічних помилок. Тим більше, що для розміщення сучасного діагностичного обладнання в онкодиспансері просто… бракує площі, через що, наприклад, на кожен з апаратів ультразвукового обстеження навантаження у 4 рази вище нормативного!

В тісності, однак — з бадьорістю. Фото автора 

Та найважче пацієнтам стаціонару, де впору ставити ліжка у два яруси, як у колишніх радянських казармах. Та, на відміну від фізично здорових вояків, ідеться про важкохворих пацієнтів, які часто без сторонньої допомоги не можуть навіть підвестися з постелі. За такої скупченості навіть елементарна доступність місць загального користування перетворюється на болючу  проблему, бо черга із прооперованих хворих до туалету — видовище не для людей зі слабкими нервами.

«Нависла небезпека» — не образний вислів

За словами головного лікаря онкодиспансеру Бориса Гулі, сніжна зима стала справжнім випробуванням на мужність і для медиків, і для пацієнтів. Річ у тому, що будівлю лікувальної установи з часу зведення у 1964 році… ще жодного разу капітально не ремонтували! Отож ніхто не міг поручитись, чи витримають дерев’яні балки на даху вагу снігу, який доводилось періодично скидати. Причому робітники орудували лопатами з «люльок» стріл висотних підйомників, підігнаних до будівлі, бо навіть крок аварійною покрівлею міг стати останнім…

До речі, у зверненнях до центральних органів влади, що періодично надходять з області, відверто вказують, що «стан будівель і приміщень онкодиспансеру є небезпечним для життя і здоров’я». Наочним підтвердженням цього служать охоплені «сталевим корсетом» стіни будівлі, що хоч якось рятує їх від руйнування, і навіть побіжна екскурсія палатами горішнього поверху після короткого дощику. Для пацієнтів, ліжка яких доводиться розміщувати з урахуванням місць протікання стелі, «нависла небезпека» — зовсім не образний вислів, а жорстока реальність.

На пряме запитання: чому обережне формулювання про «небезпечний для життя і здоров’я стан будівлі» досі не стало офіційним визнанням її аварійності? — лунає зустрічне запитання про те, як може область (до речі, одна з найбільш постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС) залишитися без онкодиспансеру?

Якщо перед аварією на ЧАЕС захворюваність на злоякісні новоутворення серед жителів Житомирщини становила 262,1 випадка на 100 тис. населення, то торік — вже 312 випадків. При цьому рівень забезпеченості спеціалізованими онколіжками — один із найнижчих в Україні (1,64 на 10 тисяч населення при середньому по країні 2,25). І це в області, де понад половина хворих — із територій, що зазнали радіаційного забруднення, та переселенці-чорнобильці і ліквідатори аварії.

Зрозуміло, що обіцянок збудувати новий онкодиспансер за час після чорнобильської біди було з лишком. Незадовго до розвалу СРСР виготовили проект новобудови, що мала вирости на вже виділеній земельній ділянці в мальовничій місцевості під Житомиром. Натомість її вже забудовано котеджами.

«Синиця» у руках чи «журавель» у небі?

Нині постраждала від чорнобильської біди Житомирщина має чи не найгірше в Україні приміщення онкодиспансеру. Ще більше цей контраст підсилює сусідство з Житомирською обласною лікарнею, де за роки незалежності вже добудовано кілька суперсучасних корпусів і куди обов’язково возять на екскурсії високих гостей.

Утім, навряд чи варто в цьому когось звинувачувати, бо державна скарбниця — не бездонна. Крім того, на Житомирщині було чимало об’єктів незавершеного будівництва — від вже згадуваних корпусів обласної лікарні до введених в експлуатацію на початку цього року інфекційного відділення Житомирської дитячої лікарні та медичного довгобуду в Брусилівському районі, де компактно проживають переселенці-чорнобильці.

Водночас ситуацію ускладнюють два проекти цього будівництва. Так, керівництво області підтримує ідею спорудження суперсучасного лікувального комплексу загальною вартістю 150 млн євро, збудувати який береться відома іноземна фірма за умови надання урядових гарантій з повернення витрат з держбюджету.

Натомість ще раніше було розроблено удесятеро дешевший проект добудови і реконструкції онкодиспансеру. Ним передбачається спорудження шестиповерхового радіологічного відділення та восьмиповерхового палатного корпусу з операційним відділенням. Нині діючий корпус медичного закладу передбачають капітально відремонтувати та перепрофілювати у повноцінне поліклінічне відділення з денним стаціонаром.

Загальна вартість втілення проекту в цінах 2008 року (коли він розроблявся) становить 150 млн грн, у тому числі 25 млн грн — першого пускового комплексу, будівництво якого має проводитися без припинення роботи онкодиспансеру.

Справа фахівців — вирішувати, за реалізацію якого з цих проектів братися. Та продовжувати надалі відкладати справу в довгий ящик — рівноцінно винесенню смертного вироку  новим хворим, яких цілком реально повернути до повноцінного життя…