28 листопада 1986 року урядова комісія під головуванням Бориса Щербини заслухала доповідь Державної комісії щодо приймання на технічне обслуговування законсервованого енергоблока №4 Чорнобильської АЕС та про завершення робіт щодо укриття блока.  

Мої  дідусь і бабуся втратили на початку 1930-х років двох дітей. Але встигли до зловісної зими перебратися в місто до рідні, й так уберегли молодшого сина. І він став моїм батьком…  

Бо це у всі інші дні «хтось скаче, а хтось плаче» — така філософія життя: щодня комусь народжуватися, а комусь помирати, комусь радіти, а комусь зустрічатися віч-на-віч з горем. Та коли це горе стосується багатьох мільйонів співвітчизників, як Голодомор-геноцид 1932—1933 років, їхнім предкам ніколи не можна забувати про нього, ще й керуючись своєю совістю.  

Велика трагедія спільноти складається з величезних трагедій конкретних людей і їхніх сімей. Коли вбивають, обривають цілий світ. У Бабиному Яру вбивали лише за те, що вони люди, які, за теорією фашистів, підпадають під расову зачистку (одних за етнічними, інших — за політичними ознаками, а були й такі, що потрапили «під гарячу руку», і просто хворі). Їх ловили, заманювали обманом. Влаштовували облаву, як на звірів. І вбивали, вбивали… Не лише жертв. Кати вбивали в собі людяність. Аби позбавити від неї інших.

Днями наш колега — поет, журналіст, лауреат літературних премій імені Остапа Вишні та Степана Олійника мав би відзначити свій 71-й день народження. Не судилося… І остання його поетична книга «Роса на серці», що фактично й була презентована під час зустрічей на його рідній Волині, побачила світ вже після смерті автора.

Але залишилися з нами і змушують ще раз придивитися до неординарної постаті інші прозові та поетичні твори колишнього працівника урядової газети.

Учора на 88-му році життя відійшов у Вічність Герой України, лауреат Шевченківської премії, творець Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Михайло Іванович СІКОРСЬКИЙ.

Ще наприкінці позаминулого сторіччя Леся Українка помітила негаразди зі здоров’ям озера. Але недуга тоді проявлялася лише в окремих місцях. Сьогодні ж усе воно хворе, смертельно хворе. Якщо 35 років тому, за даними облуправління водного господарства, площа голубого дзеркала становила 7,5 га, то тепер — соток 20-30. Від знаменитої перлини залишилася сота (!) часточка того, що було. Вже найближчим часом колиска «Лісової пісні» може зникнути з лиця землі.

Хоч Федір Ільченко, який разом з іншими воїнами далекого 1943-го взяв у полон німецького фельдмаршала Паулюса, останніми роками проживав у Києві, та в Кочержинцях Уманського району знають про свого земляка. Недавно в сільраді на видному місці з’явився стенд, присвячений Федору Михайловичу.

 Незалежність України, утверджена на початку 1990-х рр., спричинила трансформацію свідомості населення, політичної та інтелектуальної еліти. Базовим елементом процесу стала ліквідація ідеологічних обмежень в історичних дослідженнях. Це відразу актуалізувало наукову проблему створення та функціонування сталінської тоталітарної системи, переслідування інакодумців в СРСР. Оприлюднення фактів реальних людських втрат за період сталінського правління серйозно політизувало наукову проблему. Саме тому вивчення політичних репресій (переслідувань) стало однією із значущих наукових тем.

Маршал Радянського Союзу Іван Конєв у своїх «Записках командуючого фронтом» чесно визнав, що шедеври знаменитої Дрезденської картинної галереї врятували завдяки «великому ентузіазму офіцера трофейної бригади за посадою і художника за освітою Л. Н. Рабиновича». От лише про військове звання людини, яка щоденно особисто доповідала командуючому про хід пошуків, на сторінках книги — жодного слова.