ЧИТАЙТЕ В ДОРБІРЦІ:

Найбільша трагедія радянського флоту

Коли словник сильніший за імперську міць

Оборонець культурних скарбів України 

Сучасна людина не дуже замислюється над тим, як пишеться, точніше, конструюється та репрезентується минувшина. Її більше цікавить кінцевий продукт споживання, який часто уявляється у вигляді «справжньої, корисної чи правильної» історії тощо. Мабуть, саме тому повсякчас чуємо гнівні філіппіки про неприпустимість переписування історії та викривлення історичної правди. Справді, ледь не кожна особа вважає себе якщо не експертом, то принаймні неодмінним знавцем історії, переносячи власний досвід повсякденності на давнє й недавнє минуле. 

«Мамо, на день народження я хочу 3D-принтер. Надрукую безпілотник для армії. Ну і сукню тобі теж зможу!» — каже мені восьмирічний син, доки ми розв’язуємо задачу про залишки рулонів тканин, що лежать на складі. Від зустрічі цих двох, здається, непоєднуваних паралельних всесвітів голова йде обертом. Чого ми хочемо від освіти в час, коли деталі для авто друкуються на 3D-принтері? Куди ми йдемо й де хочемо опинитися? 

Найголовнішою для гостей і учасників фестивалю була й залишається проблема вибору. І якщо журі конкурсних програм цю проблему сприймали буквально, то для кіноманів вона набувала дещо іншого значення: як серед кількох паралельних показів визначити правильне місце і час, аби не оминути найкраще. 

«Ми знали, що Ужгород дуже гостинне місто. Але щоб нас зустрічали як поважних художників, хоч ми звичайні студенти, не очікували. Нам нічого не заважало і ніщо нас не відволікало від творчості, адже організатори подбали про все. А під час останнього конкурсного етапу, коли звучала жива класична музика, була неповторна атмосфера! Ми дуже вдячні вам за цей конкурс!» — ці слова студента Львівської політехніки Володимира Цапука звучали в останні хвилини Всеукраїнського студентського конкурсу з живопису «Срібний мольберт», що проходив в Ужгороді.

Молоді таланти, які творять у різних жанрах образотворчого мистецтва, представляли 22 вищі навчальні заклади України. Усіх їх було 44, тож творче змагання може претендувати на статус найбільш представницького і титулованого у своїй категорії. 

У рідному Мукачевому Ірину Галай після її підкорення найвищої гори світу зустрічали як героїню. Бо прославила рідний край, першою серед українок зійшовши на «дах світу».

На сесії обласної ради їй вручили нагороду «За розвиток Закарпаття». А до цього, після приземлення літака в бориспільському аеропорту столиці, їй вручили свідоцтво про занесення її досягнення до української Книги рекордів. 

 ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ: 

Чи пам’ятаєш розправу над Грозним, Росіє? 

Розіп’ята правда лаврських руїн

Кривавий «Вихор» над Будапештом

Один плюс два — каштанами на асфальті викладає приклад першокласниця Марійка Бондаренко. Для дівчинки, яка навчається в одній із приватних шкіл столиці, така осіння математика тільки на радість. Розв’язувати задачі не за партою, а на свіжому повітрі, записуючи дію тим, що потрапить під руку, до вподоби всім її однокласникам. 

 Цього року урочиста церемонія відкриття 46-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» відбулася в Національному театрі ім. Івана Франка.

Печера Вертеба перша і єдина в Україні, де створили підземний музей трипільської культури. Для його поповнення й надалі організували археологічні дослідження.

Історія твердить, що знайти цю печеру біля села Більче-Золоте Борщівського району на Тернопіллі допоміг лис. 1822 року на нього полював тутешній магнат Ян Хмелецький. Поранений звір як під землю провалився. Ось пан і зацікавився, куди саме. Щоправда, перші археологи та антропологи з Краківської академії наук прийшли сюди аж через півстоліття, щоб відкрити культуру мальованої кераміки. Через два десятиліття на основі власних розкопок знаменитий Вікентій Хвойка цій неолітичній культурі дав назву трипільської.