Отримати за домашнє завдання не лише реальну оцінку від викладача, а й віртуальні бали від сотень інтернет-користувачів —  справжня нагорода за працю. Це відчуття добре знайоме студентам факультету соціології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Адже тут молодих людей не змушують стрічати першу зорю за написанням нудних рефератів, які ніхто, крім викладача, не читає і вони цілими стосами пролежують на кафедрах вишів. Натомість майбутні соціологи пишуть статті в український сегмент Вікіпедії, тому й ставляться до виконання домашнього завдання дуже відповідально. Більш того, незабаром планують підписати документ про співпрацю з фондом «Вікімедіа».

Не слід забувати, що профтехосвіта — інвестування в майбутнє нашої економіки. Втім, вітчизняні профтехнічні навчальні заклади сьогодні переживають нелегкі часи: недостатнє фінансування, застаріла матеріальна база, потреба в кваліфікованих викладачах. 
Тож про великі і малі клопоти «робітничих університетів» розповідає заступник голови Громадської ради освітян і науковців України Василь Петрович, який водночас очолює Міжрегіональне вище професійне училище зв’язку м. Києва. 

Відомий герой одного з найдовших телевізійних серіалів розділив українську багатомільйонну глядацьку аудиторію навпіл. Точніше сказати, на дві частини, одна з яких (за деякими коментарями та свідченнями) значно більша за іншу.   А предмет суперечки - принциповіше не буває: симпатичний хлопець цей ваш доктор Хаус чи поганець, який плюнув у душу всього українства?

Дуже швидко все змінюється на ринку праці. Зокрема, від інженера тепер вимагають ще й навичок висококваліфікованого робітника, а багато робітничих професій потребують глибоких інженерних знань. А тому, переконані освітяни, підготовка деяких спеціальностей має перейти від вищої школи до профтехнічних навчальних закладів. Щоб навести лад у цій сфері, освітяни вирішили розробити та запровадити для профтехосвіти нові державні стандарти — цим займається спеціальна міжвідомча робоча група.

«ДахаБраха» — український колектив, який утворився на початку 2000-х років, постійно гастролює за кордоном, а от на Батьківщині їх можна почути лише на етнофестивалях або придбавши диски сольних альбомів. Тому коли колектив завітав до Криму на фестиваль, я із задоволенням скористалася можливістю поспілкуватися з гуртом. Марку Галаневичу, єдиному власнику чоловічого голосу квартету, дівчата Ніна, Олена та Ірина довірили відповідати на запитання.  

Усі події мають розглядатися в контексті своєї доби — всебічно і комплексно. Тільки така точка зору буде переконливою і справді об’єктивною. Саме з цих позицій розглядають свою діяльність фахівці Українського інституту національної пам’яті. На зустрічі із залюбленими в минувшину свого краю і своєї держави чернігівцями у рамках просвітницької програми «Зустрічі на стародавньому Дитинці» вони розповіли про власне бачення суті таких понять, як «історична пам’ять» і «національна пам’ять» та співвідношення між ними. І підкріпили свою розповідь презентацією доброго десятка нових видань.  

Період з 1917 до 30-х років ХХ сторіччя дослідники іменують «золотим століттям» української культури. Її спадок був настільки великим, що й після численних ідеологічних чисток та недбалого зберігання нащадкам залишилося чимало тодішніх артефактів. Виставка «Видавничий спадок українського ренесансу» в Науковій бібліотеці Одеського університету ім. Мечникова демонструє дві сотні раритетних українських видань, що з’явилися в перші роки радянської влади.  

Щороку у вітчизняному телепросторі зростає кількість різноманітних програм. І кожне нове шоу намагається привернути ще більше уваги глядачів, підняти ще вище свій рейтинг. Способи для цього можуть бути найрізноманітнішими: чи то по-справжньому цікава ідея, сюжет програми, чи якомога більше абсурду, який режисери телешоу намагаються видати за оригінальну ідею.  

Цьогорічні  ювілеї утворення в  лютому 1932 року Вінницької, Дніпропетровської,  Київської, Одеської та Харківської областей, окрім урочистих зібрань, на яких переважно йдеться про нинішні здобутки та прийдешні перспективи, — ще й хороша нагода згадати окремі історичні аспекти формування адміністративно-територіального устрою нашої держави. Передусім тому, що реформування цієї важливої сфери державного буття і сьогодні стоїть гостро, оскільки за багатьма параметрами вже не відповідає вимогам нашого часу, значною мірою гальмує сталий розвиток територій.

Вертикаль охорони здоров’я повинна мати всі ознаки військової організації. Тут експерименти небезпечні, якщо вони не вивірені, не узгоджені з владою і не знайшли чіткого розуміння у населення. Так вважає голова Луганської облдержадміністрації Володимир Пристюк.

Програма реформування системи охорони здоров’я була розроблена на Луганщині  як регіональна, але в процесі роботи виявилося, що її положення вдало вписуються в проекти, які на державному рівні проводяться як експеримент у чотирьох областях України.

— За багатьма позиціями ми йдемо в тому ж напрямку, що й пілотні області, а в деяких навіть їх випереджаємо. Необхідно показати, що ми вже зробили на рівні області,— каже Володимир Пристюк.

Тому він, єдиний серед керівників областей країни, взяв участь у нараді з питань реформування медичного обслуговування, яка відбулася в грудні минулого року в Адміністрації Президента України, та запросив представників міністерства відвідати край, аби наочно ознайомити з досягненнями. Така зустріч відбулася й дала змогу присвятити актуальній темі спеціальне засідання ради регіонів Луганщини — інноваційній формі роботи з представниками територіальних громад, що діє в краї уже понад десять років. 

Яким чином на сході країни вдалося передбачити й прорахувати концептуальні моменти змін у галузі, що стосується життя кожного громадянина, та наскільки активно новації підтримують представники громад? Про це розмова з очільником краю Володимиром ПРИСТЮКОМ та начальником головного управління охорони здоров’я ОДА Павлом МАЛИШЕМ.