СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

60 років тому він став  третім у Радянському Союзі після Москви і Ленінграда

Його творцем став Одеський електротехнічний інститут зв’язку,  який після повернення з евакуації розширив  свою діяльність. Зокрема, 1946 року тут  було започатковано  новий напрямок роботи — телебачення, створено відповідну кафедру. Саме її співробітники 1950 року запропонували дирекції закладу побудувати самотужки дослідно-експериментальний телецентр. Ініціатива була схвалена, а очолив розробки й будівництво  директор інституту І. П. Пишкін.

Малогабаритний відеоканал за стандартами ТЦ зі всіма блоками  створювали співпрацівники кафедри за активної участі студентів-радіоаматорів. Вони виконали монтаж відеоканалу з існуючою на той час чіткістю зображення. Для передачі пристосували серійний фотопроектор ЗП-16. Конструкцію і виготовлення передавачів телемовлення  розробили  співробітники та студенти кафедри радіопередавальних пристроїв, а антенні пристрої — кафедр радіотехніки  та технології металів. Конструкція складалася з дерев’яної щогли заввишки 20 м на даху інституту  з широкосмуговими відео- й аудіоантенами, пристроями підйому і спуску конструкцій. У свою чергу кафедра радіомовлення створила канал звукового супроводу.

Уже в травні 1951 року всі  комплекси і телецентр потужністю 0,5 кВт були змонтовані, а наладку закінчили у вересні. Тоді аматори прийняли на саморобні приймачі перші ефірні зображення  інституту та гуртожитків студентів. Після цього кафедра телебачення ухвалила рішення вдосконалити центр і перейти на прийнятий в СРСР стандарт 625 рядків — було заново виготовлено низку електронних пристроїв розширення смуг передачі частот, збільшено потужності. Це дало змогу передавати зображення  на серійні телеприймачі, які з’явились у продажу.

Вперше фахівці інституту прозвітували про свою роботу широкому загалу 6 січня 1952 року. Для делегатів ХІІ конференції Ворошиловського району м. Одеси показали фільм, у якому йшлося  про творців телецентру і його будівництво. Після цього показали уривки з кінофільмів. Конференція зустріла цю подію овацією.

Згодом оцінку зробленому давали радіоаматори Одеського радіоклубу ДТСААФ. Це вже були прискіпливі, незалежні спеціалісти-фанати. Вони відзначили високу чіткість зображення.

Телецентр безперервно вдосконалювався. Дерев’яну конструкцію антени  замінили на металеву. Загальна висота підвіски антен разом з висотою корпусу стала більшою за 40 м, і телецентр перетворився з науково-експериментального для інституту в загальноміський, що діяв аж до 1958 року, коли дійшла черга до побудови більш потужного ТЦ для Одеси та області на промисловому обладнанні. На жаль, його творців держава не відзначила ні грошовими, ні моральними  винагородами. Але історія зберегла цей унікальний досвід співдружності працівників науки, техніки, промисловості, студентів та аматорів. Усім їм він допоміг у майбутньому  продовжити творчі пошуки.

Володимир ДІДЕНКО,
член-кореспондент
Національної
академії зв’язку ім.
О. С. Попова

ДОВІДКА «УК»

Найбільшого розвитку мережа на Одещині досягла за останні 20 років. Нині вона об’єднує понад 30 центрів з вежами заввишки від 45 до 257 метрів, радіорелейними і кабельними лініями та приймально-передавальними космічними станціями, які забезпечують доступ до 110 телеканалів.

Одеський електротехнічний інститут за часів незалежності став Академією зв’язку (1993 р.), котра в 2001 році отримала статус національної і в складі якої організований український Навчально-науковий інститут радіо, телебачення та електроніки.