РЕПОРТАЖ

Журналіст «УК» побувала на зйомках чергового випуску програми «Сімейний суд» і переконалася, що вона побудована на реальних подіях
 

«Встати! Суд іде!»  Почувши ці слова, починаєш хвилюватися: яким  буде вирок? Мимоволі забуваєш, що все відбувається у знімальному павільйоні, а присутні в залі — учасники програми «Сімейний суд», яку вже кілька років з успіхом демонструють на телеканалі «Інтер».

Всі справи, які розглядаються на телесуді, стосуються сімейного права. Розподіл майна, розірвання шлюбу, опіка над дітьми, проблеми спадщини — ці правові колізії несуть корисну інформацію для глядача, що не володіє юридичними термінами і не знає своїх прав. Часто сюжети програми нагадують міні-детектив, настільки непередбачуваним буває її фінал. Автори програми стверджують, що практично всі історії побудовані на реальних подіях, а в ролі фігурантів судового розгляду має шанс виступити будь-яка людина. Табу існує лише для професійних акторів.

Без дублів

Поруч із залом, де за кілька хвилин розпочнеться судове засідання, людей небагато. Безпосередні учасники: чоловік, дві жінки і хлопець років 16,  організатори та масовка, серед якої і автор цих рядків. Організатори дають останні настанови учасникам. Масовка, боячись ворухнутися, притискається до стіни.

— Що ви тут вишикувалися, як тополі на Плющисі! — обурюється організатор. Масовка ще більше втискається в стіну. Нарешті розпорядник запрошує всіх до зали. Судове засідання починається. Чоловік вимагає стягнути зі своєї колишньої дружини аліменти на утримання сина-школяра, який після розлучення живе з ним і його новою дружиною. Дружина — молода вагітна жінка — теж тут. Сімейство, що вимагає аліментів, звинувачує відповідачку в усіх гріхах, особливо, не добираючи слів, волає молода мачуха хлопця.

Відчуття того, що ти справді перебуваєш у залі суду, — абсолютне. У руках судді Ірини Калінської та учасників процесу — жодних шпаргалок. Люди з’ясовують стосунки, не соромлячись пристрастей і не приховуючи емоції: їм віриш.

Засідання іде на одному подиху, і через деякий час в голові настирливо крутиться думка: а де ж дублі, повтори, вигуки «знято» — одним словом, все те, що ми звикли пов’язувати зі зйомками? Про те, що це не справжній суд, а запис телепрограми, нагадують лише знімальні камери.

Затамувавши подих, як і було наказано перед початком зйомок, глядачі з масовки стежать за повною драматизму історією.

Її фінал вражає: жінка, яку звинувачують в тому, що вона не дбає про свою дитину,  смертельно хвора. Вона намагалася вберегти своїх близьких від цієї звістки, але свідки розповіли в суді правду. Схвильовані глядачі, для яких все це виявляється повною несподіванкою, шукають носовички, суддя, насилу стримуючи хвилювання, зачитує вирок: згідно із новою заявою позивача, в позові відмовити.

Учасники програми «Сімейний суд» —  непрофесійні актори. Фото надане прес-службою телеканала  «Інтер» 

За лаштунками

Камери вимикаються, учасники програми рухаються до виходу. Вони не просто зіграли, а прожили цю історію — можливо, тому, що справді непрофесійні актори.

— Я працюю консультантом з кредитів, — розповідає Олександр Савенков, який зображав позивача. — Артистичні здібності відкрив у себе нещодавно, раніше навіть в художній самодіяльності не брав участі. Іноді навіть сам собі дивуюся. Кілька разів підробляв на масовках у фільмах, але це були ролі без слів. Перша моя серйозна роль зі словами — сьогодні, в програмі «Сімейний суд». Чесно кажучи, за роллю слів було мало, в основному це була імпровізація.

Ольга Петруненко, яка зіграла роль колишньої дружини, за фахом філософ. Близько шести років знімається в різних телевізійних проектах. Трагічних образів не боїться — амплуа таке, та й зовнішність укладається в типаж. У програмі «Сімейний суд» бере участь не вперше. За її словами, жорсткого сценарію з чітко прописаними репліками тут немає. Є сюжетна лінія, від якої не можна відхилитися, втім, учасники мають право на імпровізацію. Часто діалоги народжуються просто під час програми. Людмила Льовкина (вагітна дружина) вже встигла прибрати заховану під сукнею подушку і перетворилася на тендітну, струнку дівчину. — За фахом я економіст. Якось почула, що для участі в програмі потрібні люди. Прийшла на кастинг, мені дали тему: в маршрутці у вас вкрали гаманець, і ви схопили злодія за руку. Я так увійшла в образ розлюченої жінки, що мене одразу затвердили.

Але, чесно кажучи, до цієї ролі довго готувалася морально. За складом характеру я зовсім інша, тож грати стерву було страшнувато. Навіть такі думки з’являються: побачать програму знайомі, скажуть: виявляється, ось вона яка, а як маскувалася, — сміється Людмила. — Хоча схожа ситуація у мене в житті була. У мого чоловіка є дитина від першого шлюбу, але ми ніколи не налаштовували її проти матері і, тим більше, нічого від неї не вимагали.

Втім, цю історію автори проекту не вигадали. Майже всі сюжети побудовані на реальних подіях (до знімальної групи надходять мішки листів, в яких люди розповідають про свої проблеми, просять поради і допомоги).