Уродженці сусідніх сіл Охтирського району Юрій Бережний та Олексій Вербицький загинули смертю хоробрих на Донеччині з інтервалом 8 днів у третій серпневій декаді. Нині місцева влада оточила особливою увагою родини загиблих бійців. 
Трирічний Саша Бережний — точнісінька маленька копія тата. Білявий, рухливий, з допитливим поглядом сірих очей. Нині малюкові невтямки, що залишився тільки з мамою Олею та дідусем і бабусею, які безмежно його люблять і оберігають. Та настане час, коли він усе зрозуміє й усвідомить, яким по-справжньому світлим, мужнім і добрим був його тато… 29 серпня сержант-контрактник військової служби командир відділення інженерно-саперного взводу Юрій Бережний загинув під Іловайськом. Тим самим, який віднедавна уособлює страшну трагедію українського народу. Адже в тамтешньому смертоносному котлі закінчилося земне життя багатьох патріотів, які стали на захист своєї країни і землі, своїх батьків, дружин і дітей.

Вислів «Мова — генетичний код нації» доводить взаємозв’язок мови з діяльністю людей, залежність їхнього мислення, світогляду і поведінки від природи і характеру мови, якою висловлюють думки та почуття. Розвиток національної мови відображає рівень розвитку нації та її культури. Тож українська мова збагачена історико-культурними надбаннями українського народу. Якщо кожен громадянин усвідомить себе як відповідальний її носій і тим пишатиметься, якщо держава запровадить відповідну політику щодо збереження і розвитку мови, у нас буде значно менше проблем.  

Найближчим часом на розгляд уряду буде подана стратегія реформування держслужби. Також фактично завершено роботу над новою редакцією проектів двох законів «Про держслужбу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування». Система професійного навчання має бути відображена в цих стратегічних документах. Про це під час проведення щорічної науково-практичної конференції «Підготовка фахівців у галузі знань «Державне управління»: вимоги до змісту та відповідність сучасним викликам» повідомив голова Національного агентства України з питань державної служби Костянтин Ващенко. 
За його словами, фахівці досягли консенсусу щодо того, що держслужба та посада в органах місцевого самоврядування — це сфера професійної діяльності. Вони є складовими публічної служби (хоча поки термін «публічна служба» не використовується). 

Представникам Асамблеї народів Луганщини у нинішніх умовах стає дедалі важче працювати: багато хто з активістів національно-культурних товариств опинився на території, підконтрольній терористам, інші змушені звідти рятуватися. Під час зустрічі представників нацменшин та влади у Сєверодонецьку голова Луганської ОДА Геннадій Москаль зазначив: «Політики не зробили висновків ні з карабаського конфлікту, ні з воєнних колізій Придністров’я».
А ось люди, яким два десятки років тому вже довелося покинути рідні домівки і майно заради мирного та вільного життя для своїх дітей, добре знають, як жити на територіях, де панує воєнна агресія і безлад. І все-таки вони не сумують і сподіваються на краще.

На столі генерального директора білоцерківського науково-технічного підприємства «Укрпромекспорт» Юрія Москаленка — невеликий стос листівок від дітей формату А-4. На одній з них — пташка на тлі прапора і надпис: «Єдина країна». На інших малюнках надписи: «Повертайтесь живими», «З нами Бог і Україна», «Бажаю вам надії, віри і добра. Ми ваші янголята» — це від третьокласниці Тетяни Швець. На листівці десятирічного хлопчика посміхається сонечко — «Хай буде мир. Чекаємо», шестирічна Катя Войтенко підписала малюнок: «Слава героям».  

Відомо, що про Слов’янськ уся країна заговорила 12 квітня, коли його колишній міський голова Неля Штепа відкрила терористам-сепаратистам двері міста, а кілька тисяч жителів, які зібралися біля міськвідділу міліції, висловили солідарність із загарбниками. Саме у Слов’янську в той час жорстоко закатували депутата міськради Горлівки Володимира Рибака, який не дозволив паплюжити український прапор, і студента Київської політехніки Юрія Поправка. Згодом місто стало «гарячою точкою», а його жителі побігли туди, де не стріляють. 

Перед цьогорічними виборами — і президентськими, і останніми перегонами  до Верховної Ради — багато хто, відповідаючи на суспільний запит, знову обіцяв здійснити в країні децентралізацію і деконцентрацію владних повноважень, що, за словами Президента України Петра Порошенка, дасть можливість достеменно з’ясувати, хто кого годує. 

Не минає й дня, щоб до редакції не дзвонили вимушені переселенці та не запитували, куди їм звертатись із різних побутових питань. Передовсім ці люди мають дві основні проблеми: по-перше, їм потрібно знайти житло; по-друге, потрібна робота, бо якщо навіть маєш дах над головою, та не маєш за що жити, теж невесело. З помешканням тим, хто не має коштів, щоб його орендувати, допомагають державні й волонтерські структури.

Якщо йдеться про пошук роботи, то тут варто потурбуватися самому. Пошукати вакансії — чи за допомогою служб зайнятості, чи на спеціалізованих ресурсах, чи й навіть знайомих розпитати… Роботи, як з’ясував «Урядовий кур’єр», вистачає, можливо, не завжди вона така високооплачувана, як дехто бажав би. Звідси інколи й виникають непорозуміння чи образи з боку переселенців. На якісь преференції тут сподіватися не варто, але ж починати з чогось на новому місці треба, а не чекати манни небесної. 

Популярний російський актор, який нещодавно «прославився» тим, що під час тимчасового перемир’я стріляв у Донецьку з великокаліберного кулемета бойовиків у бік позицій українських військ, гарячково шукаючи «відмазку», щось бовкнув про постріли у повітря та салют… Отож якщо виходити з цієї убогої і цинічної логіки, мешканці обласного центру останнім часом даремно днюють і ночують у напівтемних сирих підвалах чи взагалі залишають межі міста — виявляється, озброєні представники самопроголошеної «ДНР», які контролюють більшість території міста, просто салютують. Буває, зі стрілецької зброї, а буває, із мінометів, важких гармат чи систем залпового вогню «Град».
 

Центр європейської солідарності, що в польському місті Гданську, провів конференцію на підтримку місцевої демократії «Солідарність — у нас самих». Назва символічна: саме в Гданську зародилася польська «Солідарність» як громадський рух. І саме вона стала символом змін для всього світу. Мабуть, саме тому і в місцевому самоврядуванні цей термін  доречний, адже тут багато залежить (чи принаймні мало б залежати) від громади.