Рівно рік тому, захищаючи свій європейський вибір, на столичний Майдан вийшли люди. Одним із його головних здобутків стало формування активної громадянської позиції. Й хоч водночас країна отримала найбільшу біду сьогодення — фактичну агресію Росії, люди усвідомили: те, як ми житимемо завтра, залежить від кожного з нас.
Перша річниця Майдану — час не лише святкувати, а й усвідомити зміни й осмислити його уроки. Чим був для українців Майдан? Як ставиться суспільство до подій, що почалися рівно рік тому? Як різниться думка на заході й сході й де шукати точки дотику? Одне слово, запитань багато.
Почнемо із цифр. За результатами соцопитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», участь в акціях в Києві брало 5% загальної кількості українців, ще 6% — поза межами столиці. Допомагали необхідним ще 9%. «В сукупності майже 20%. Це значна кількість. Щоправда, це були люди переважно із Західної й Центральної України. На сході, на Донбасі брали участь у цих подіях 2—3%», — сказала директор Фонду Ірина Бекешкіна на «круглому столі» «Річниця Майдану».
Дані соцопитування підкріплюють твердження, що саме регіональні особливості відіграли багато в чому визначальну роль у подіях, які стали розгортатися після Майдану. Зокрема як стихійний протест та усвідомлену боротьбу на захист своїх прав розцінюють те, що відбулося, 55% опитаних. Негативно до Майдану ставляться 30%, вважаючи, що стався державний переворот. «Тут теж відчутна регіональна диференціація: захід України майже одностайно дотримується думки, що Майдан був боротьбою громадян, котрі об’єдналися на захист своїх прав. У центрі так думають більш як половина. На півдні і сході думки розділяються. Відчувається певна боротьба за цих людей: з ким вони будуть — із постмайданом чи з антимайданом. Особливу позицію займає Донбас: майже 70% вважають, що відбувся державний переворот. Очевидно, що ситуація там не буде простою», — каже Ірина Бекешкіна.
Окремо Фонд «Демініціативи» провів експертне опитування. Думка фахівців виявилася одностайною. Євромайдан був Революцією гідності, основних цілей було досягнуто, а позитивні наслідки дуже істотні: ліквідація режиму Януковича, підписання Угоди про асоціацію з ЄС, активізація волонтерського руху. Водночас, за словами Ірини Бекешкіної, були й негативні наслідки, які теж пов’язують із Майданом: позиція Росії, яка окупувала Крим і почала війну. Але все-таки, на думку більшості населення, виграв український народ і частково — тогочасна опозиція. Зауважимо ще одне: більшість експертів дотримуються думки, що майдан-3 можливий, що само по собі є проблемою.
Щоправда, так вважають не всі. Приміром, журналіст та новообраний народний депутат Мустафа Найєм зазначає: «Якщо він буде таким, як раніше, якщо його зумовить втрата легітимності влади, котра не зможе довести, що вона робить все згідно з Конституцією й законами, то це єдиний шлях щось змінювати. Для мене важливо, щоб люди, котрі пішли у владу (говоритиму про колег, які були на Майдані й опинилися зі мною в парламенті), відчували, з якого боку барикад вони стояли. На щастя чи на жаль, ми потрапили туди за різними списками. Вважаю, що наступним іспитом для людей, котрі почали Майдан, стане те, чи буде в суспільстві запит на об’єднання цих молодих сил у парламенті й чи зможуть вони там об’єднатися».
Те, що громадські активісти не об’єдналися, а пішли на вибори до ВР розпорошеними за списками від різних політичних сил, називає мінусом професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань: «Єдиної сили Майдану не стало». Водночас експерт наголошує на досягнутому. «Мене дуже дратує, коли кажуть: нічого не змінилося. Змін багато. Вони в тому, що на центральних каналах можна критикувати владу — Прем’єра і Президента. Повернулася конституційна реформа, а це було однією з основних вимог Євромайдану. Ми отримали більш збалансовану систему влади».
Принциповою відмінністю цього Майдану, до речі, стала відсутність одноосібного лідера. «Вважаю, це було добре, що українці перебороли віру в месію», — вважає він. Внаслідок подій на Майдані в Україні зцементувалася політична нація. Нині фактично зникла дискусія, яка була раніше: хто якою мовою розмовляє, до якої церкви ходить. Важливим стало одне: що ти зробив для України й чи обстоюєш українську незалежність і державну цілісність.
Думки про те, що Майдан був мирним протестом, який переріс у повстання, притримується голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. «Коли говоримо про Революцію гідності, маємо на увазі персональне переродження кожної людини. Але чи відбудеться революція у плані суспільно-політичному? Відповідь на це запитання залежатиме від нас із вами. Чи ми зможемо цю енергію вже третього масового протесту трансформувати в якісь системні політичні реформи, покаже час», — каже він.
А ось однією з ключових помилок громадських активістів під час подій 2004 року фахівець вважає тезу «Ми своє відстояли на Майдані». Мовляв, повоювали і відійшли, а далі хай керують ті, хто біля керма. Але ж, переконаний В’ятрович, «вони вміли лише по-старому. Тому те, що нині дуже багато молодих громадських активістів пішли в політику, дає шанс змінити її зсередини».
Хоч як прикро, але нереалізованих вимог Майдану ще досить. Боротьба з корупцією, верховенство права, люстрація, «яка лише починається, і не зрозуміло, як далі піде, й у цьому плані треба говорити, що революція не завершена». Наостанок професор Гарань нагадав крилаті слова Тіля Уленгшпігеля: «Попіл Клааса стукає в моє серце». Бо це наш із вами обов’язок: постійно нагадувати політикам, за що загинула Небесна Сотня й віддають життя воїни на сході. Це той моральний критерій, яким мірятимуть їхні й наші подальші вчинки.
Тетяна МОІСЕЄВА,
«Урядовий кур’єр»
Захищати дім не страшно – страшно мовчати
ЯК ЦЕ БУЛО
«Жіноча сотня Запоріжжя» народилася у ті страшні дні, коли київський майдан стікав кров’ю
У них немає посвідчень і військової форми. Вони не звітують керівникам військових штабів. Їхня зброя — звичайне серце, яке захищає своїх дітей і свою країну. «Жіноча сотня Запоріжжя» — це добровільне позапартійне об’єднання жінок, які хочуть миру і злагоди у своєму домі. «Жіноча сотня», яка нині налічує понад триста жінок від 18 до 60 років, народилася в ті страшні дні, коли київський Майдан стікав кров’ю.
— Ми всім серцем підтримували людей, які вийшли на Майдан у Києві. Переписувалися в соцмережах, збиралися на вулицях. Якось на віче зрозуміли: досить сидіти вдома, плакати і відчувати свою безпорадність. Потрібно щось робити. Я підійшла до мікрофона і сказала: «Жінки, єднаймося!» Так виникла ідея створити «Жіночу сотню». За годину записалося понад сотня жінок. Того ж вечора у соцмережах з’явилися наші сторінки. За ніч дівчата розробили макети листівок з телефонами «гарячої лінії» і Самооборони Майдану, а вранці їх надрукували. Ми відчули, що разом — потужна сила. Захищати свою землю, свій дім не страшно. Страшно сидіти вдома на дивані. Це одна з причин, навіщо була потрібна «Жіноча сотня», — щоб ми не боялися, а діяли, — розповідає мати двох синів лікар Інна Чельцова.
Залякуваннями нічого не вдіяли
Коли чоловіки боронили будівлю обласної державної адміністрації (до речі, за весь час «тітушкам» жодного разу її не вдалося захопити), жінки організували польову кухню, годували й обігрівали своїх бійців. Робили все, що могли, щоб запобігти провокаціям у місті й дискредитації Майдану, проводили акції на його підтримку. Коли в Криму з’явилися «зелені чоловічки», «Жіноча сотня» організувала флеш-моби, якими закликала громадян півдня до збереження цілісності України.
— Була у нас цікава акція — «Українське коло». Ми проводили її паралельно з акцією для діточок «Ми малюємо Україну». Тієї неділі нас залякували, були провокації, мені писали листи з погрозами. Нам казали, що це взагалі не має сенсу, але акція відбулася. Надворі було 6 градусів тепла, йшов дощ, усі вийшли на вулицю, стали у коло — вдягнені у вишиванки, у віночках ми читали молитву за Україну. І врешті-решт хмари розійшлися. Уявіть: такі чорні-чорні хмари, і тут просто по центру вигулькнуло сонце, потім вийшли діточки і по всій площі крейдою малювали Україну — мирну, як вони її бачать, як вони її люблять, з Кримом, зі своїми побажаннями. Це була наша перша велика мирна акція.
Ми зрозуміли, що це дуже важливо, адже у Запоріжжі українських прапорів і символіки ставало дедалі більше. Люди
почали проявляти ініціативу. Прийшли підлітки і сказали: ми хочемо розфарбувати лавочки на площі. Миттєво скинулися — хто по гривні, хто по 50 — і наприкінці дня все було жовто-блакитним. І таких подій було в нашому місті чимало. Ми намагалися підтримувати наших військових, писали їм листи. Вони якось потрапили в Севастополь, їх там роздруковували, роздавали по частинах. Я потім отримувала листи від хлопців, які ледь не плакали: «Дякуємо вам, дівчата, за все. Нам є за кого стояти», — розповідає активістка Ксенія Єрмолаєва.
Проросійських активістів закидали… яйцями
Вербна неділя 13 березня увійшла в історію Запоріжжя як «яєчна неділя». Того дня сепаратисти вирішили влаштувати на Алеї слави біля мерії проросійський мітинг. «Тітушки» розмахували триколорами й вигукували проросійські гасла. Проти цієї цинічної акції в єдиному пориві вийшло майже все місто. Звісно, була там і «Жіноча сотня». Вийшла, щоб завадити сепаратистським проявам і не допустити провокацій.
— «Колорадський» мітинг затягували весь день, майже 7 годин стояли там представники російського телеканалу «24», які готувалися зробити «картинку», як у Запоріжжі «погані майданівці б’ють хороших проросійських активістів». Але ми не дали їм такої змоги. Зробили коридор, щоб ті «активісти» забиралися геть. Але вони відмовилися. Тоді ми влаштували їм «продуктовий» протест. Чоловіки закидали їх яйцями, дівчата поливали борщем. Наступного дня в жодному магазині Запоріжжя не можна було купити яєць. Але після цього вже ніхто не наважувався розмахувати в нашому місті російськими прапорами, — сміється Інна Чельцова.
Нині «Жіноча сотня Запоріжжя» збирає речі і гроші для бійців АТО, іграшки для дітей з дитячого будинку, допомагає їжею, цигарками, кавою та всім тим, що потрібно на блокпостах (навколо Запоріжжя їх кілька — там розташовані самооборона, ДАІ і представники правопорядку), організовує патріотичні читання, на яких молоді поети із Запоріжжя, Києва та інших міст читають свої вірші про Україну, а також проводить курси самооборони для жінок. У найближчих планах — створити у Запоріжжі алею імені Небесної Сотні.
— Загроза для нашої країни нині дуже велика, але ми до неї готові. Якщо буде потрібна наша допомога — робитимемо все, що скажуть. Ми хочемо, щоб Україна була єдиною, адже кожне місто, кожен шматок нашої землі для нас — безцінний. І ми зробимо все, щоб жоден окупант не ступав тут своєю ногою. Навіть якщо проти наших хлопців буде цілий світ, ми стоятимемо за спинами та подаватимемо набої, — кажуть жінки Запоріжжя, що разом із чоловіками стали на захист своєї Батьківщини.
Наталія ДОЛИНА,
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+