Якщо не вдалася пряма агресія під виглядом «гуманітарного конвою», треба спробувати перемогти хоча б на пропагандистському фронті. Мовляв, люди на Донбасі страждають,  а українська влада не дає змоги сердобольним сусідам  хоч чимось їм допомогти. 

Засилати «зелених чоловічків», які захоплюють територію сусідньої держави, озброювати терористів найсучаснішою зброєю, збивати пасажирські літаки і обстрілювати житлові квартали потужною артилерією, викрадати хворих дітей і без медичного супроводу вивозити за межі країни — це далеко не вся обойма підступних заходів, яку російські агресори спроможні використати в неоголошеній війні з Україною. Приміром, у п’ятницю ввечері вся країна здригнулася від новини, оприлюдненої в ефірі Першого Національного телеканалу заступником голови Адміністрації Президента України Валерієм Чалим: щойно було зупинено пряму агресію Росії проти нашої країни. 

Навчально-спортивна база «Закарпаття», що в Береговому, відома передовсім 50-метровим басейном із термальною водою, який працює цілорічно. Вода надходить з глибини понад 700 метрів і має цілющі властивості. Ця перлина ледве уникла дерибану — завдяки Революції гідності. 
Попередній директор бази Олександр Лабойко, який розпочав її осучаснення, чимало встиг зробити. У зведення другого поверху над адмінкорпусом, у приведення до ладу тренувальних залів вкладено як зароблені власні кошти, так і близько 2 мільйонів гривень, виділених Мінагрополітики для спортивного товариства «Колос».

Власник приватного будинку в спальному Кіровському районі Донецька Юрій Борисович згадує, як почув від сестри з дітьми, що у травні приїхали до нього на постій із Слов’янська: «А погріб у дворі є?..» Ось тоді, розповідає чоловік, він і заходився робити серйозну реконструкцію підземелля, де досі зберігалися тільки овочі та інші продукти харчування. Попрацював він не марно. «Сусідка, що якось зайшла сюди, навіть захоплено вигукнула: «Та у тебе тут тепер, як у гарній хаті!» — хвалиться господар. Звісно, власник донедавна звичайнісінького погреба облаштовував його не для того, щоб вразити сусідку чи ховатися від спеки, яка цього літа на сході б’є всі рекорди. Статус «гарячої точки», на яку перетворилася «Кіровка» і весь Донецьк, змушує мати в кожному дворі власне бомбосховище. «Ми обійшлися б і без погребів, якби довелося потерпати тільки від спеки, — зітхає він. — Але тепер це — два в одному. У першу чергу маємо можливість пересидіти тут бойові дії, які наблизилися до нас впритул, а вже потім згадуємо про спеку, від якої надворі все аж шкварчить».

Попри те, що Конституція України гарантує захист прав, зокрема корінних жителів нашої держави, досі немає закону, котрий би визначав, які ж саме народи є корінними чи нацменшинами, а також обсяг їхніх прав. «Для цього потрібно було ухвалити закон про етнонаціональну концепцію Української держави. Кілька проектів, поданих до Верховної Ради, поки що так і не пройшли», — нагадав на круглому столі «Кримські татари — корінний народ Криму/України» народний депутат Мустафа Джемілєв.  

«23 роки — цифра наче й не кругла, проте цього року День Незалежності для нас особливий, — вважає міністр культури Євген Нищук. — Особливий, бо ми вперше святкуємо цей день після подій зими, після нового бачення України Європою, світом. І — під час війни. Це знаковий рік. Трагічний. Але й героїчний. Це рік переломний. Події на сході не дають нам змоги сповна радіти. Але водночас не можна вводити суспільство у стан депресії і суцільного трауру. Бо цього не хочуть ті хлопці, яких з нами вже немає».
Міністр нагадав, що відзначення свята проходить не в один день, і закликав українців не лише взяти участь у запропонованих владою заходах, а й проявити ініціативу, згенерувати свої ідеї. Зокрема — провести флешмоби. Мінкультури оголосило конкурс на кращий флешмоб і заохотить невеликими преміями організаторів та учасників. 

У Всесвітній мережі можна знайти дуже багато номерів телефонів, за якими обіцяють допомогти переселенцям.  Їх вказують не лише державні установи, а й волонтери.  Проте люди скаржаться, що не завжди можуть додзвонитися  за цими номерами. Мовляв,  або слухавку ніхто не бере,  або й взагалі кидають. Тож  кореспондент «УК» зателефонував за всіма номерами, які вдалося знайти в інтернеті. Нижче  ми наводимо лише перевірені телефони, за якими  неодмінно допоможуть  переселенцеві як мінімум  порадою.  

Жителі Донецька у 1941-1943 роках, а тоді місто називалося Сталіно, перебували під окупацією 687 довгих днів і ночей. Саме про цей непростий період йдеться в історико-краєзнавчому нарисі В. Стьопкіна та С. Третьякова «Сталіно очима вермахту», який вийшов у світ навесні минулого року. І хто міг тоді подумати, що вже через рік нинішнє покоління донеччан на власні очі бачитиме окупацію свого міста, яке опинилося під контролем самопроголошеної так званої «Донецької народної республіки»! А нова чорна сторінка в історії міста з’явилася також внаслідок війни, щоправда, неоголошеної. 

Депутати всіх рівнів Чернівецької області дружно рушили до військкоматів. Переважно — добровольцями. Найактивніше власним гідним прикладом підтримує розгорнуту в краї третю хвилю мобілізації депутатський корпус Кельменеччини і Вижниччини. 

У залі засідань Державної казначейської служби України в Києві висить портрет італійця Луки Пачоллі — відомого математика, батька ринкової економіки та сучасного обліку, якому завдячують не лише бухгалтери, а й весь цивілізований бізнес. Лука виглядає зажурено. І, безперечно, є від чого: за останні місяці працівники казначейства не раз уже помічали ті негативні моменти, які перешкоджають нормальній  роботі служби. Насамперед, йдеться про хронічний недобір коштів до державного бюджету: за сім місяців 2014-го скарбниця не дорахувалася близько 16 мільярдів гривень.