Залозецький краєзнавчий музей на Тернопільщині цього літа організував пленер, роботи художників з якого виставили на аукціон на підтримку Збройних сил України.
Залізці багаті на пам’ятки архітектури, хоч, на жаль, замок, костел Св. Антонія збереглися тільки в руїнах. Але й вони мають свою красу, приваблюють сюди туристів і, безперечно, митців. Директор місцевого краєзнавчого музею Василь Ільчишин ще взимку разом з тернопільськими художниками вирішив провести пленер, щоб написати серію картин для музею, зобразивши архітектурні перлини селища. 

Наталія Кинів — лікарка з великим досвідом, який допомагає їй з початком війни працювати в незвичних і часто екстремальних умовах. Вона надає допомогу хворим в евакуаційному потязі, який наприкінці березня створили в Україні спільно міжнародна гуманітарна організація  «Лікарі без кордонів» (Medecins Sans Frontieres) і Укрзалізниця. На рахунку лікарні на колесах сотні людей, яким полегшено страждання або й врятовано життя. 

 Ми спокійно жили три дні. Інколи було чути вибухи. Але вони були далеко. Десь біля Бородянки. Усе змінилося 27 лютого.
Удень все було як завжди. Типове життя в селі. Окрім одного. Звук військової техніки, що наближається. Майнула думка: «Чого ж просто слухати, треба піти і на власні очі все побачити».
Того дня в новинах повідомляли, що в Україну прямує колона з літерою «V», і всі її шукали. Вона знайшлася. У нашому селі. Тоді ціллю рашистів був Макарів. Я пам’ятаю наступні дні. Постійні вибухи, постійні вибухи. 

Трагічних відкритих уроків з назвиськами «денаціоналізація», «демілітаризація», які рашисти влаштували в Україні, певна річ, немає у навчальних програмах наших шкіл та вищих навчальних закладів. Проте агресія, підлість, віроломство, цинізм і звіряча жорстокість російських загарбників стали повчальним гірким уроком для країн цивілізованого світу, лідери якого, даруйте, проспали біснуватого кремлівського геополітика з нав’язливою імперською манією.

На перший погляд здається, що професія бібліотекаря полягає в тому, щоб просто взяти з полиці книжку і видати її читачеві. Здебільшого люди вважають, що вже в такому місці, як бібліотека, зможе працювати будь-хто. А тому щиро дивуються, що бібліотечна професія потребує глибоких знань, підготовки у спеціалізованому навчальному закладі. Нині бібліотекар — це один із тих спеціалістів, які повинні багато чого вміти. Бути фахівцем з інформаційних технологій, культурологом, піар-технологом, літератором, дизайнером, інколи психотерапевтом, масовиком-витівником, адже тиша в бібліотеці тепер зовсім не обов’язкова.

Хотинська громада на Сумщині прикордонна. Із перших годин вторгнення тут бачили ворожу техніку, чули вибухи. Як і на більшій території Сумщини, люди понад місяць жили в оточенні ворога і чим могли допомагали визволяти область. Останні два місяці по кілька разів на день громаду обстрілюють з боку рф, руйнуючи і пошкоджуючи будинки, господарські споруди, техніку. Попри небезпеку, життя на цій території не зупиняється.

 Для мене, як і для більшості українців, запах свіжоспеченого хліба й рідного дому зливаються в один. Так пахне лише найрідніша в цілому світі земля — наша рідна Україна.
Олександр Бордіян з Бучі приїхав у Рівне наприкінці березня. Правдами й неправдами він із дружиною та трьома доньками вирвався з окупації. Тут, у центрі міста, їх випадково зустрів начальник обласної військової адміністрації Віталій Коваль (сама не раз бачила його у вихідні в місті). Довідавшись, що Бордіяни не мають де прихилити голови, допоміг сім’ї із житлом. Роботу Олександр знайшов уже за два тижні після того, як ступив на гостинну рівненську землю.

 Хрін за редьку не солодший! Не тільки смакові якості підтверджує приказка сусідньої агресивної держави. Тієї самої, збройні сили якої ще у 2014 році почали окупацію частини території України. Проте хто гірший: російський загарбник-окупант чи український зрадник-колабораціоніст? Звичайно, обоє рябоє.
Проте важливо почути свіжу оцінку людей, яким у своїх містах і селах доводиться і нині бачити зблизька цих істот. Ось таке опитування, в якому взяли участь понад тисяча осіб, нещодавно провів один із маріупольських сайтів. 

Уже після запровадження 11 липня в Україні нових правил щодо заборони куріння, зокрема використання електронних сигарет, спостерігаю таку картину: чоловік років 40 біля самого входу в один із черкаських супермаркетів з насолодою викурює електронну сигарету, випускаючи цілу хмару білого диму. Мимо проходить мама з двома дітками, до магазину прямують двоє поліцейських в уніформах, потім уже не молоді жіночки. Ніхто не здивувався, не зауважив чоловікові про неприпустимість такої поведінки.

У квітні, під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, відому правозахисницю, волонтерку і засновницю громадської організації «КримSOS» Тамілу Ташеву було призначено постійною представницею України в Автономній Республіці Крим. Минулого тижня вона відвідала США, у Нью-Йорку провела брифінг для представників дипмісій при ООН щодо ситуації в тимчасово окупованому Криму у зв’язку з війною.
Як змінюються настрої у Криму на тлі провалів путінського вторгнення? Яку роль відіграє півострів у цій війні? Як Україна звільнятиме загарбані території? Розмовляємо з Тамілою ТАШЕВОЮ про це та багато іншого.