Наталія Кинів — лікарка з великим досвідом, який допомагає їй з початком війни працювати в незвичних і часто екстремальних умовах. Вона надає допомогу хворим в евакуаційному потязі, який наприкінці березня створили в Україні спільно міжнародна гуманітарна організація  «Лікарі без кордонів» (Medecins Sans Frontieres) і Укрзалізниця. На рахунку лікарні на колесах сотні людей, яким полегшено страждання або й врятовано життя. З Наталією Кинів під час її короткочасного перебування в Ужгороді зустрівся кореспондент «Урядового кур’єра».

Досвід і бажання допомогли

За вікном миготять станції, змінюються міста і люди, які підвозять тих, хто потребує медичної допомоги.

«І так майже тисяча кілометрів зі сходу на захід, — розповідає пані Наталія. — Надзвичайно складно доставити поранених на таку відстань, і саме в цьому допомагає наш проєкт, автор і керівник якого — Крістофер Стоукс, головний координатор із надзвичайних ситуацій.

Ми маємо якнайшвидше довезти і передати спеціалізованим закладам охорони здоров’я пацієнтів, які потребують допомоги у стаціонарі. Потяг — тимчасове місце для них, але ми маємо зробити все, щоб стан їхнього здоров’я не погіршився за час поїздки».

Пані Наталія давно мріяла працювати у складі «Лікарів без кордонів», але не думала, що доведеться це робити у своїй країні. Щой­но побачила на сайті організації, що потрібен фахівець для роботи в Україні, заповнила анкету. «За кілька днів мені зателефонував лікар зі США Деніел Шнорр і повідомив, що мою кандидатуру схвалили», — розповідає лікарка. І ось вона вже майже чотири місяці в лікарні на колесах.

Досвід роботи у неї чималий, бо працювала у відділеннях інтенсивної терапії і в обласному центрі, і в глибинці. Вона любить подорожувати. Навіть цими вихідними встигла зійти на гору Петрос. Так використала кілька днів відпочинку в рідному Ужгороді. Любить рух і зміну оточення.

Тепер зміни в її щоденному житті відбуваються, немов у калейдоскопі. Учора були Краматорськ, Лисичанськ, Покровськ, а сьогодні — Київ, Львів або Тернопіль. Із гарячих точок у спокійніші регіони евакуаційним потягом хворих довозять постійно.

Український ексклюзив

Моя співрозмовниця розповідає про координатора проєкту лікаря Ясира Камаледіна, громадянина Єгипту. «Він дуже чуйний. Працює в організації «Лікарі без кордонів» десять років, але у медичному потязі вперше. Він каже, що ніколи і ніде раніше лікарі не вивозили пацієнтів спеціально обладнаними потягами. І що лікарня на колесах —  винахід для України, адже потяг ефективний завдяки розвиненій залізничній мережі».

У кожному рейсі медичну частину забезпечує команда з 14—18 фахівців, з яких  п’ятеро лікарів, решта — середній медперсонал. Першим керівником потяга був француз Жан Клемо, тепер цю функцію виконує бельгійка Марі Бертон. З українських лікарів працюють Ярослав Водолага, Альбіна Жаркова. З іноземних у різні періоди — Деніел Шнорр зі США, Стіг Ворленз із Бельгії, Лупіта Норіа Гарсіа з Мексики.

Наталія Кинів каже, що потяг — щось середнє між відділенням інтенсивної терапії й екстреною допомогою. З огляду на інтернаціональний склад медперсоналу тут спілкуються англійською.

У потязі вісім вагонів. Це вдвічі більше, ніж було на початку. Кількість пацієнтів зросла. Їх забирають за певним маршрутом, отримуючи відомості з міністерства. Серед пацієнтів близько 30 — важкохворі, для догляду за якими є п’ять ліжок інтенсивної терапії. Тут навіть можуть тримати двох пацієнтів на повній вентиляції легень. Потреба в цьому, каже співрозмовниця, й нині така сама велика, як і на початку війни.

Для безперебійного забезпечення киснем використовують сім генераторів, вони в окремому вагоні. Кисень подається до відділення інтенсивної терапії. У потязі є генератор енергії, що забезпечує роботу всіх служб.

Із пані Наталією віднедавна працює фельдшер із Закарпаття Іван Світлик. Проте всі тут — єдина згуртована команда.

До всіх з однаковою увагою

Організація «Лікарі без кордонів» діє як не залежна від урядів країн, впливу політичних партій завдяки благодійним пожертвам.

«В Україні організація продовжує цю лінію, — розповідає Наталія Кинів. — Ми однаково ставимося до всіх. Евакуюємо цивільних із пораненнями в лікарні, де їм можуть надати кваліфіковану допомогу».

Про те свідчить і статистика, яку веде організація. За її даними, понад 40% пацієнтів у поїзді, що зазнали поранень через війну, — цивільні похилого віку або діти з вибуховими травмами, осколковими або вогнепальними пораненнями, наслідками ампутації кінцівок тощо. Нині кількість поранених, яких вдалося вивезти з небезпечних місць, перевищує тисячу. І цей потік, на жаль, не зменшується.

Насамкінець. За понад півстолітню (із 1971 року) історію «Лікарі без кордонів» заслужили довіру і визнання у світі, лікуючи хворих, які постраждали в місцях катастроф, епідемій, конфліктів чи бойових дій. Про це свідчить Премія миру, якої удостоєно цю організацію. Українка Наталія Кинів, яка долучилася до виконання місії з порятунку людей у складі «Лікарів без кордонів», примножує рахунок їхніх корисних справ.