Історія

  • Ганна РУДИК: «Варвару Ханенко не пускали в музей, а вона купувала для нього твори»

    Благодійність і захоплення мистецтвом успадкувала від роду Варвара Терещенко, у заміжжі Ханенко. У музеї її імені сьогодні відкрито виставку «Сенс її життя. Варвара Ханенко – колекціонерка, благодійниця, музеєтворець».
    Дід Варвари Артемій Терещенко заповів синам віддавати на доброчинність і церкву 80% прибутків. Якби колись в Україні суспільство «чистило себе» не під нав’язаного Леніна, а під Терещенків, Ханенків та інші шляхетні роди, ми б нині жили за найсовіснішого капіталізму.
    Розмова кореспондента «УК» із заступником генерального директора Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків Ганною  РУДИК — про незабутню велику українку Варвару Ханенко та її рід. 

  • Олег ЧЕБАН

    Повернутися туди, де не чекають

    Давні й добрі традиції в нашій країні має цукроваріння. Про це свідчить історія одного з найстаріших у галузі заводів, який розташований у селі Жданівка, що в Хмільницькому районі на Вінниччині. Експонати в одній з кімнат його адмінкорпусу прокладають місток із минулого в сучасність і спонукають замислитися над значимістю «солодкого виробництва» для людини, місцевої громади, держави. 

  • Ярослав ЖИЛКІН: «Наслідки діяльності «чорних археологів» катастрофічні для історії»

    Про це треба писати без прив’язки до конкретних дат — чи то початку Великої Вітчизняної, чи то гучних провальних або переможних операцій Червоної Армії, навіть звільнення України від фашистських загарбників. Повага до наших загиблих виявляється не лише покладанням квітів до монументів і братських могил у дні державних свят. Є ще інший бік, настільки ж страшний, як і втаємничений, але від того не менш почесний і святий. Наш співрозмовник, який, до всього, є відповідальним секретарем Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, знає про це не з чужих слів.

  • Іван ШЕВЧУК

    Аккерманська фортеця: бої минулого та чвари сьогодення

    На цих дев’яти гектарах уздовж лиману пам’ятка стоїть на пам’ятці. Причому у буквальному сенсі слова. «Сьогодні вже чітко визначено, — каже начальник управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації Наталя Штербуль, — фортеця — це пам’ятка архітектури національного значення, що стоїть на пам’ятці археології національного значення». Йдеться про Білгород-Дністровську, або ж Аккерманську, фортецю, розташовану на півдні Одещини, біля Дністровського лиману. 
    Найбільша за розмірами фортифікація нашої країни національного статусу набула ще 1963 року. 

  • Євдокія ТЮТЮННИК

    Берегині Майстра тримають на плечах світ

    До Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана зійшлися всі, хто полюбляє читати символіку творів класика українського декоративного мистецтва. Особливо зрадів Сергій Григорович присутності в музеї школяриків.   
    Він став художником-технологом декоративних тканин. Ця справа вабила його багатими перспективами роботи з традиційними народними орнаментами, які так вигадливо повторюються на рушниках, писанках, килимах. З під молодих пальців починали виходити перші виткані власноруч візерунки. Та настала війна, і юнак набачився кривавої калини на сніжному покриві.

  • Олена ОСОБОВА

    Міфи підземного Луганська

    Підготовку до призначеного майя на 21 грудня цього року «кінця світу» місто, яке частіше називають «східною брамою України», почало із символічного дня. 24 квітня, як кажуть знавці, на свято Радониці, оголилася частина підземних будов у найстарішому районі обласного центру — Кам’яному Броді. На глибину до десяти метрів провалилися дві могили на старому цвинтарі — вони розміщувалися над однією зі старовинних гірських виробок.

    «Виявилося, що це був підземний рукотворний зал. Коли та як він з’явився, ніхто серйозно не досліджував, місце огородили, провал засипали», — розповідає краєзнавець Валерій Снєгірьов.

  • Віктор ШПАК

    Сталінська «Весна» над Україною

    Стикаючись із жахливими свідченнями страхітливого винищення українських селян голодом, мимоволі замислюєшся: чому народ, який у роки громадянської війни відчайдушно протистояв численним окупантам, фактично без спротиву вимирав в оточених військами селах? Не менш болюче запитання: чому червоноармійці не відмовлялися виконувати злочинні накази, а розстрілювали доведених голодом до божевілля людей із кулеметів? Тим більше, що СРСР тоді ще не пережив переломного для свідомості громадян сталінської імперії великого терору, до 75-річчя якого нині виходять численні історичні дослідження.

  • Олег ЧЕБАН

    Костянтин ЗАВАЛЬНЮК: «Отаман Заболотний був найпомітнішою постаттю повстанського руху Причорномор’я»

    В історії світової науки та медицини яскравою зорею сяє ім’я видатного вченого і лікаря Данила Заболотного. Відоме також ім’я його молодшого брата Івана — члена 1-ї  Державної Думи Росії й самовідданого захисника у ній інтересів селянства. До цієї родини також належить син їхнього двоюрідного брата Семен Заболотний: отаман Балтсько-Ольгопільського повстанського загону, командир полку чорних гайдамаків, керівник 5-го району Південної повстанської групи, полковник Армії УНР. Свого часу його добре знали в Одеській і Подільській губерніях. Про отамана Семена Заболотного розмовляємо з кандидатом історичних наук Костянтином Завальнюком. 

  • Наталія БІЛОВИЦЬКА

    Степовий Колумб

    Наприкінці XIX сторіччя південь Російської імперії отримав фантастичний розвиток. Уявіть, тільки з 1884 до кінця 1890 року на Катеринославщині (у цю губернію входили території сучасних Дніпропетровської та Запорізької областей і частково Кіровоградської, Херсонської і Донецької) побудували 17 потужних заводів, які існують і досі. Щороку в краї будували по 2-3 нових заводи! І це завдяки Олександру Полю, який не тільки відкрив поклади залізної руди в Кривому Розі, а й домігся відкриття залізниці і спорудження залізничного мосту через Дніпро у Катеринославі.

    Але спочатку Олександр Поль, якого потім називали степовим і новоросійським Колумбом, не знайшов розуміння на батьківщині, тож для розробки відкритих ним покладів залізної руди  шукали інвестицій за кордоном. Так створилося французьке Товариство криворізьких залізних руд, акції якого розійшлися буквально за добу! Одну з них подарував Дніпропетровському історичному музею меценат Дмитро Піркл, і вона стала окрасою виставки, присвяченої Олександру Полю. 

  • Олена ІВАШКО

    Швидкість і натиск замінює число

    Це була перша перемога російських військ у щойно розпочатій російсько-турецькій війні 1787—1791 років. Її значення надзвичайно велике для подальшої історії розвитку всього Північного Причорномор’я. Після неї було взято штурмом форпост Османської імперії в Північному Причорномор’ї — фортецю Очаків. Ще пізніше — Ізмаїл. На карті з’явилися нові міста: Миколаїв та Одеса. А результатом усіх цих перемог стало повне звільнення від турецького панування Північного Причорномор’я, вихід Російської імперії до південних морів.