В  анекдоті брежнєвської   доби «Ти воював на Малій землі чи відсиджувався в окопах Сталінграда?» — прозорий натяк на дві книги про Велику Вітчизняну. Одна  — «генсекова». Автор повісті «В окопах Сталінграда» — киянин Віктор Некрасов, учасник Сталінградської битви, офіцер-сапер, за своє «відсиджування» у фронтових окопах упродовж 1941-1944 років (1945-го демобілізований після поранення) нагороджений медалями «За відвагу», «За оборону Сталінграда», орденом Червоної Зірки. Він написав неприкрашену правду про війну, яку не зміг заперечити навіть Сталін. Сталінська премія. Переклад на 36 мов. Кількамільйонний наклад. Фільм «Солдати» за цією повістю, відзначений премією Всесоюзного кінофестивалю. Всесвітня слава. 

Сьогодні сімдесятий день народження Івана Миколайчука — яскравої зірки українського кіно. За роль у фільмі «Тіні забутих предків», який тріумфував на міжнародному кінофестивалі в Мар-дель-Плата, його запросили на зйомки до Голлівуду, але про офіційний виклик він дізнався лише перед смертю. 

Тривалий час вважалося, що батьківщина неодмінного атрибута сучасної цивілізації — «голубого екрана» — США. Пріоритет цього винаходу приписували російському емігранту Володимиру Зворикіну, який у 1929 році виготовив кінескоп, а ще через два роки — електронно-променеву передавальну трубку, завдяки яким у 1933 році вдалося передати телезображення. Та створена з ініціативи ЮНЕСКО спеціальна міжнародна комісія дійшла висновку, що «перша у світі телевізійна передача за допомогою електронних телевізійних пристроїв відбулася 28 липня 1928 року». Місцем цієї епохальної події став Ташкент, а творцем винаходу — син видатного українського поета Павла Грабовського Борис, якому 8 червня — 110 років з дня народження. 

 25 травня 1926 року до скромно вдягненого перехожого, який зупинився біля книжкової ятки на розі паризької вулиці Расін і бульвару Сен-Мішель, підійшов незнайомець. Запитавши, чи шанувальник книжок справді Петлюра, він вихопив пістолет і випустив у беззбройного співрозмовника сім куль. Через 20 хвилин колишній глава УНР помер від поранень, а його вбивцю, який назвався Самуїлом Шварцбардом, затримали на місці злочину. За словами стрілка, його діями керувало прагнення помститися за єврейські погроми, вчинені свого часу петлюрівцями.

Лікар-гуманіст Олександр Богомолець мріяв продовжити людське життя, повернути людству вкрадені у нього хворобами "мільйони сонячних днів". Його фундаментальні дослідження в галузі імунології, алергології, геронтології, ендокринології стали наріжним каменем сучасних наукових теорій, а принципи профілактики та лікування й донині широко застосовуються в медицині.

Такої урочисто-траурної процесії, яка охопила понад півтори тисячі кілометрів і тривала понад два тижні, ще не знала українська історія. Як відомо, останні півтора року Тарас Григорович жив у Петербурзі, а 10 березня 1861 року там і помер. 12 березня був похований на Смоленському кладовищі російської столиці. Але друзі й близькі прихильники Шевченка вже тоді знали, що той посмертний прихисток Великого Українця тимчасовий: ще в день смерті, 10 березня, зібравшись у помешканні одного з братів Лазаревських, вони заприсяглися згодом перевезти його тіло в Україну. Для здійснення задуманого потрібно було зібрати кошти й одержати дозвіл центральної влади. Тож і сороковини відзначали в Пітері.

Шевченківські роковини іноді змушують замислитися над повнотою нашої обізнаності з творчістю та життям поета. Попри, здавалося б, цілковите благополуччя у провідній галузі історії української літератури - шевченкознавстві, передчасно говорити про вичерпність нагромадженої інформації. 

Він - один із небагатьох українців, які про Голодомор 1932-1933 років знають із власного досвіду. А від нової хвилі голоду - вже у 1947-му - його врятувала Волинь.

Нащадок козаків, родом із Запорізької області, віддячив краю тим, що впродовж усього життя по крихтах визбирував свідчення його героїчної історії. І в 1957-му, попри пильну увагу працівників НКВС, створив музей. За півстоліття існування його вже відвідали десятки тисяч екскурсантів, у тому числі і з зарубіжжя…

Загальновідомо, що Михайло Булгаков народився в Києві. А от згадка про обласний центр Житомирщини у шанувальників творчості Михайла Булгакова зазвичай асоціюється лише з образом Ларіосика - "кузена із Житомира".

Левко Симиренко - видатний український помолог та вчений-садівник зі світовим іменем. Цю людину прославляли і знищували, а зараз намагаються відродити пам'ять про нього і повернути його достойне ім'я в українську історію та науку.

Ініціатором цього є Петро Вольвач - учений, громадський діяч, журналіст, симиренкознавець.