Разом зі згорьованими тугою за малою батьківщиною українцями стою біля пам’ятного хреста жертвам голодоморів і політичних репресій на алеї Небесної Сотні у Києві, й одна за одною слухаю трагічні долі їхніх родин. Ось вона, жива колективна пам’ять, у яку, наче пазли, складаються ті долі. Її воістину золота нитка не порвалася під могутнім пресом радянщини, а вплелася в новітню історію незалежної України. І її звідти вже не вирвати! Бо хіба могли подумати батьки холмщаків і лемків, забужанців і бойків, які мовчали довгих пів століття, що їхні діти на повен голос говоритимуть (ні, просто кричатимуть!) про ту велику кривду в центрі нашої столиці? Та ще й так, щоб почули не лише Печерські пагорби, а й увесь світ! Адже в ньому так багато нашого, українського цвіту.

Яскраво-жовтий саморобний кемпер буковинського мандрівника можна побачити на Закарпатті, у Виженці, в Буковелі й на Памір-фесті. Зовні й не скажеш, що у ньому поміщаються і спальня, і кухня.

Невеличкий причеп облаштовано майже всіма зручностями: газовою плиткою, гарячою водою, телевізором і навіть двоспальним ліжком з ортопедичним матрацом. «Де ти це купив?» — допитуються друзі в Ігоря Ватрущака і не вірять, що він змайстрував цей мінідім сам — за півтора місяця, вечорами після роботи. 

Знімав її з різних ракурсів. Потім, переглядаючи світлини, спинився саме на цій. Можливо, такою бачать швачку Раїсу Войтенко її численні відвідувачі зі Степанців Канівського району на Черкащині? Життєві клопоти таки торкнулися усміхненого обличчя майстрині, але уважний погляд випромінює доброзичливість, бажання допомогти. Знає, як нелегко нині на селі. Зокрема й із побутовим обслуговуванням. Гарну швачку важко знайти, а потреба в цьому величезна. Вшити, перешити, вкоротити, подовжити — скільки таких потреб з’являється щодня! Досі, аби це зробити, їздили аж у Канів. А потім кілька тижнів чекали, щоб забрати річ.

Волинь — один із найдавніших регіонів України, який входив до Галицько-Волинського князівства. Саме сюди фактично перемістився центр Київської Русі після татаро-монгольської навали у ХІІ столітті. І хоч нині тут лишилося чимало не лише архітектурних, а й природних пам’яток, є місцини, які зачарують з першого погляду, а після їх відвідин сюди захочеться повернутися знову. Недаремно Леся Українка оспівувала цей регіон і, вважається, що саме у волинських лісах жила її Мавка із «Лісової пісні».

Хто з нас не замислювався над існуванням паралельних світів! У книзі відомого дослідника аномальних явищ Вадима Чорноброва «Таємниця паралельних світів» прочитав про випадок, який стався в Англії. Дівчинка ніяк не могла вийти з лісу на добре видимий схил пагорба, бо потрапила всередину якогось простору, оточеного невидимою, але непереборною стіною. Вона кілька годин намагалася вирватися з цієї пастки: кричала, ходила і водила руками по невидимій стіні, марно шукаючи вихід. Її вже шукали, але рятувальники, які проходили поряд з нею, не тільки не помічали дівчинки, а й навіть не чули її крику про допомогу, хоча сама вона їх виразно бачила і чула. Коли ж пошукова група пішла, то прозора стіна раптом сама собою зникла, відтак дівчинка безперешкодно повернулася додому.

На пресконференцію з нагоди звільнення українських військових моряків, захоплених 25 листопада 2018 року в російський полон біля берегів анексованого Криму, командир першого дивізіону кораблів охорони рейду морського командування капітан другого рангу Денис Гриценко приніс те, що найбільше підтримувало в ув’язненні його силу духу, — листи дітей. «Не можу навіть передати враження в той момент, коли отримав від Міністерства освіти дитячі листи. У важкі часи я відкривав конверти зі зробленими дитячими руками корабликами та ангелами. Це сильна підтримка. Це наше майбутнє. І я готовий зробити все заради нього», — констатував Денис Гриценко.

Того дня просторий майданчик поряд з Інститутом сільського господарства Північного Сходу НААНУ, що в селі Сад під Сумами, нагадував мініатюрне казкове конопляне містечко. Навіть стільці для глядачів було виготовлено із соломи, що містила конопляну складову, а це додавало урочистостям особливого шарму і колориту. Та й сам фестиваль мав кілька промовистих епітетів-визначень — агро-, еко-, етно-, що підсилювало і розширювало масштаби рослинного дійства.

На навчальному полігоні Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» завершилася первинна військово-професійна підготовка курсантів першого курсу набору 2019 року, під час якої майбутні офіцери здобували знання з тактики, вогневої та інженерної підготовки, тактичної медицини, зв’язку та інших дисциплін. Нарівні з хлопцями «курс молодого бійця» пройшли п’ятеро дівчат. Це перший набір осіб прекрасної статі до танкового вишу.

Лише в небагатьох країнах світу є міністерства щастя. Як відомо, перше з’явилося в маленькій країні Бутан з населенням 700 тисяч, що між Китаєм та Індією. Нічого дивного як для країни, де сповідують тантричний буддизм і де поняття «валовий внутрішній продукт» замінено на «валове національне щастя». У цій країні понад 45% людей дуже щасливі, майже 52% просто щасливі, а 3,3% — не дуже щасливі. Нещасних немає.

Шкода, але відомий вислів «Хто володіє інформацією, той володіє світом» так і не став настільним для керівників прифронтових областей Донбасу та всієї держави. Ще прикріше, що цього не відбулося ні на першому-другому, ні навіть шостому році інформаційної та гібридної воєн. Не вірите? Ось вам кілька цифр. Нині кожного місяця на не підконтрольній українській владі території Луганської області, де безліч економічних і соціальних проблем, щомісяця виходять чимало друкованих видань загальним тиражем близько мільйона примірників. Тим часом на українській частині краю наклад ЗМІ становить всього майже 100 тисяч примірників. Тому часті висловлювання, що ми програємо інформаційну війну, видаються вже навіть не наріканням, а немов компліментом самим собі.