Колись на кожному потужному промисловому підприємстві переймались підготовкою кваліфікованих робітників, створюючи для цього власні кузні кадрів. Нині велетні всесоюзного значення, якими були на Житомирщині «Хімволокно», завод верстатів-автоматів, льонокомбінат, «Промавтоматика», залишились лише у пам’яті людей. Тож прив’язані до цих виробництв ПТУ стали рудиментами, що мали змінити своє призначення, аби не зникнути з освітнього простору.

Нині вже стихли невдоволення і палкі баталії навколо пенсійної реформи. Проте не тому, що люди задоволені новаціями Пенсійного фонду, запровадженими 2 роки тому. Мабуть, звикли — так само, як притерпілися до того, що майже кожна з реформ зазвичай приховує нові ризики зменшення сімейного бюджету чи певні соціальні, сервісні або медичні обмеження. І причина криється не в самих реформах, які конче потрібні країні, а в тому, що жодну з них — судову, податкову, медичну, пенсійну — не реалізовано в повному обсязі. Їх впроваджували вибірково.

Селища міського типу Клевань та Оржів зі своїм промисловим потенціалом завжди були фінансовими донорами для Рівненського району. Тож голови обох селищних рад не мали спокою: нагору віддають левові частки доходів, а що взамін?

Днями довідалася, що за рівнем економічного розвитку Україна нарешті наздогнала (і навіть перегнала) Молдову — найбіднішу країну Європи, тобто в антирейтингу ми вже не останні. Отже, надія не вмерла, вона принаймні жевріє.

Недавно фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва провів у Києві круглий стіл щодо запровадження ринку землі. На ньому презентували результати соціологічного дослідження, проведеного спільно з Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова.

В обласному центрі Закарпаття в межах святкування Днів міста провели зустріч з нагоди 100-річчя з часу офіційного вжитку нинішньої назви міста Ужгород. Адже її почали використовувати лише з 1919-го — з часу входженням краю під назвою Підкарпатська Русь до складу Чехословаччини. Раніше послуговувалися угорськомовним відповідником Унгвар.

Ми постійно стверджуємо, що Україна — морська держава, і формально це справді так. Адже маємо вільний вихід в Чорне й Азовське моря, а в наші порти ще заходять судна з усього світу. Проте, коли проаналізувати здобутки і втрати цього комплексу за роки незалежності, то стає очевидним, що пишатися особливо нічим. Не стало одного з найбільших у світі Чорноморського морського пароплавства внаслідок необдуманих, а інколи й злочинних дій тодішніх державних мужів, фактично втрачено судноремонтні підприємства, на ладан дихає і суднобудівна галузь.

Президент Володимир Зеленський заявив, що санкції проти Російської Федерації залишаються дієвою зброєю дипломатії як єдиного шляху до завершення війни на Донбасі й відновлення територіальної цілісності України. «Ми мусимо завершити війну та повернути свої території. Але я не раз казав: єдиний шлях до цього — це дипломатія. Її потужна та дієва зброя — це саме санкції», — наголосив глава держави під час виступу на 16-й щорічній зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) у Києві.

Разом зі згорьованими тугою за малою батьківщиною українцями стою біля пам’ятного хреста жертвам голодоморів і політичних репресій на алеї Небесної Сотні у Києві, й одна за одною слухаю трагічні долі їхніх родин. Ось вона, жива колективна пам’ять, у яку, наче пазли, складаються ті долі. Її воістину золота нитка не порвалася під могутнім пресом радянщини, а вплелася в новітню історію незалежної України. І її звідти вже не вирвати! Бо хіба могли подумати батьки холмщаків і лемків, забужанців і бойків, які мовчали довгих пів століття, що їхні діти на повен голос говоритимуть (ні, просто кричатимуть!) про ту велику кривду в центрі нашої столиці? Та ще й так, щоб почули не лише Печерські пагорби, а й увесь світ! Адже в ньому так багато нашого, українського цвіту.

Яскраво-жовтий саморобний кемпер буковинського мандрівника можна побачити на Закарпатті, у Виженці, в Буковелі й на Памір-фесті. Зовні й не скажеш, що у ньому поміщаються і спальня, і кухня.

Невеличкий причеп облаштовано майже всіма зручностями: газовою плиткою, гарячою водою, телевізором і навіть двоспальним ліжком з ортопедичним матрацом. «Де ти це купив?» — допитуються друзі в Ігоря Ватрущака і не вірять, що він змайстрував цей мінідім сам — за півтора місяця, вечорами після роботи.