Богдан Бойчук — один з небагатьох інтелектуалів, які після Незалежності повернулися в Україну, але без зміни громадянства. Його квартира на площі Толстого в Києві стала гостинною майстернею для близьких за духом літераторів, хоч йому плідно працювалося в його будинку в лісі поблизу Нью-Йорка. Його творчість була чесною до світу і самого себе. Тепер, коли митець відійшов у вічність, наші діалоги минулих років сприймаються як певні заповіти. 

У 15 років він виконав на великій сцені перший концерт Паганіні і його прийняли в когорту професійних скрипалів. А через рік студент третього курсу Чернівецького училища мистецтв ім. Сидора Воробкевича Костянтин Лукинюк  у виступі з академічним симфонічним оркестром Чернівецької філармонії в одній програмі об’єднав три надзвичайно складні скрипкові концерти: Бенджаміна Бріттена (звучав на чернівецькій сцені вперше), Анрі В’єтана та Генріха Ернста. 

Днями поспішаючи у справах, зазирнула в середмісті столиці до строкатої ятки, що рясніла розмаїттям газет і журналів. Приємна немолода продавчиня вочевидь не потерпала від надмірної уваги спраглих свіжих новин — спокійно розмовляла зі знайомою. Побачивши покупця, жіночка жваво підскочила до мене зі словами: «Чего вам, дєточка?» Мій прискіпливий погляд усе ще не знаходив серед розмаїття різнобарвної правди хоч ковток українською — жодного заголовка рідною мовою на шпальтах. «Що можете запропонувати українською?» — цікавлюся. «Конєчно, є!» — суржиком запевнила мене продавчиня і професійним жестом звідкілясь дістала дві газети. «Вони дуже цікаві, — припрошує, невимушено переходячи на українську. — Сама інколи полюбляю їх читати!» 

Події довкола блокування залізничних шляхів на лінії розмежування на Донбасі й спроби припинити нелегальні зв’язки з проросійськими окупантами мають чимало прихильників і водночас не менше супротивників. Як часто буває у подібних непростих ситуаціях, істина десь посередині. Так само не піддається сумніву те, що блокада вантажів ще тугіше затягла вузол задавнених проблем, які потрібно було розв’язувати ще рік чи два тому. Також складається враження, що якби наші «воріженьки» шукали черговий привід для дестабілізації ситуації в Україні, то кращий варіант годі було б вигадати. І тепер, підраховуючи збитки і шукаючи компромісні шляхи виходу із ситуації, не можемо не помітити, кому це насамперед вигідно. Та тому, хто вже майже три роки веде проти нас цинічну гібридну війну.

У Миколаєві щодня помирає в середньому 30 людей. Ховати ніде. Усі цвинтарі закриті. Закладене в 1965 році міське кладовище площею 110 га за 52 роки вже переповнене. Можна лише підпоховати, якщо є місце. Під нові цвинтарі відведення земель не передбачено. Така проблема актуальна для багатьох обласних центрів. Місцевій владі Миколаєва ця тема додає головного болю. Нині запропоновано збудувати міське кладовище між двома мікрорайонами — Кульбакине та Широка Балка. Та люди виступили проти.

 В українських вишах постала проблема, про існування якої раніше не йшлося: з’явилися труднощі з набором студентів. Навіть ВНЗ зі статусом національних під час набору не завжди заповнюють ліцензовані місця за всіма спеціальностями. Торік не всі місця заповнили студенти-першокурсники навіть на держзамовленні.

«Слідів вилитої вчора крові (коров’ячої чи свинячої) на дверях в Інституті національної пам’яті вже майже не видно. Як не побачити і слідів іншої крові — людської, яка проливалася в цьому будинку з 1918 року, коли тут оселилася київська ЧК. Певен, що ті, хто вчора зробив це, теж прагнуть проливати кров не лише тварин. І наше завдання — не дати цим нащадкам чекістів це знову робити», — написав недавно на своїй сторінці у Фейсбуці голова інституту Володимир В’ятрович. Інцидент стався того дня, коли на самого В’ятровича спробували напасти біля Укрінформу, де він звітував про роботу за минулий рік. 

Коли наприкінці 1950-х років на Дніпрі будували каскад водосховищ, зокрема й для забезпечення водою Донбасу та Криму, будівничих мало турбувала доля унікальних українських чорноземів. У підсумку затопили 709 тисяч гектарів — майже 1% території України. Фактично під воду пустили пів-Японії або цілу Голландію. Парадокс: у світі не вистачає родючої землі, а в нас із легкістю занапастили більш як 70 тисяч гектарів ріллі, 280 тисяч гектарів земель лісового фонду.

Новий тиждень Президент Петро Порошенко розпочав у Дніпрі, де взяв участь у відкритті після реконструкції будівлі діагностичної поліклініки й відділення анестезіології та інтенсивної терапії для новонароджених комунального закладу «Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня». Цей захід став святковим не лише для міста і області. Адже він засвідчив позитивні зміни, які відбуваються у всій країні на державному й місцевому рівнях.

Жителів села Калинівка Городищенського району на Черкащині ніколи не балували громадським транспортом. До автотраси відстань 9 кілометрів, отож транзитні автобуси в село не заходять. Раніше селян обслуговував лише один рейсовий автобус із райцентру. Та й того вже давненько не бачать. Зимової пори власник автопідприємства припинив перевезення.