Містика чи ні, але коли на початку третьої лютневої декади одержав повідомлення про нові способи передачі даних домашнього електролічильника, мимоволі промайнув сумнів: не може бути, щоб усе вийшло так, як планували. І хоч не підозрював, що володію якимись задатками Нострадамуса, наче у воду дивився. Бо вже за кілька днів у Сумах спалахнули такі пристрасті, що впору порівнювати із міні-Армагеддоном. 

Щорічно 22 березня світова спільнота відзначає Всесвітній день води, проведення якого започаткувала Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у 1992 році. Це можливість нагадати людству про надзвичайну важливість водних ресурсів для довкілля і розвитку суспільства,  спонукати споживачів, науковців, фахівців і громадськість і на національному, і на міжнародному рівнях запобігати забрудненню водних ресурсів, зберігати й поліпшувати якість водних екосистем. 

Останні кілька років в Україні постійно з’являються нові органи, покликані боротися з корупцією та зловживаннями. Більшість українців не розуміють, навіщо нам їх аж стільки й чим саме вони займаються. Та дивлячись на розграбовані будинки колишніх високопосадовців, усвідомлюєш: за цими статками потрібен нагляд, якого немає. 

Молодший лейтенант хірург Сергій Ніщенко з Вінниці, як і більшість персоналу 59-го військового мобільного шпиталю, з початку року оселився у Сєверодонецьку. І як для більшості його колег, практикою для молодого лікаря став свого часу Майдан у Києві, а потім — участь в антитерористичній операції. Він недавно закінчив навчання у виші, а магістерську роботу написав уже у Сєверодонецьку. Дивилася на цього юнака і розуміла, що йому довелося швидко подорослішати, рятуючи людей на війні. Тому перше, про що запитала: чи не розгубився, коли довелося допомагати пораненим? 

Місцем проведення п’ятого засідання Ради регіонального розвитку став Міжнародний виставковий центр, а не Адміністрація Президента. І не дивно. Цього разу розгорнулася широка дискусія не щодо майбутнього областей, а щодо перспектив успішного завтра цілої країни. Розкрити тему повністю було б неможливо без участі керівників впливових міжнародних організацій. Саме тому на Броварському проспекті столиці вони ділили площу з представниками центральних і місцевих органів влади. 

Поряд із давньою традицією влаштовувати веселі проводи зими на Донеччині люди дедалі частіше збираються для сумного прощання з асфальтом, який зникає з настанням весни. Такі акції протесту недавно пройшли у Лимані та Покровську, де вже з’явилися ознаки добре організованого протестного дійства. Приміром, активісти встановили у місті величезні білборди інформаційно-саркастичного змісту: «Мером і його командою в 2016 році у Покровську витрачено 42 000 000 гривень бюджетних грошей на ремонт доріг. Катайтеся і отримуйте задоволення!!!»  

У неспокійному сьогоденні майже непоміченою пройшла добра новина: всі водно-болотні угіддя Рівненського природного заповідника набули статусу міжнародних. До торфово-болотного масиву Переброди нещодавно долучилися масиви Сира погоня, Сомине, Біле озеро та болото Коза-Березина. Тобто майже всі 42 тисячі гектарів заповідника тепер перебувають, як кажуть екологи, під егідою Рамсара. Ідеться про Конвенцію про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, яку підписано в місті Рамсар (Іран) 1971 року. 

Неділя. Надвечір’я. Торгівля обіч дороги згортається. Власник величезної кількості товару (городина, яблука, домашні кулінарні вироби, гідні прикрасити весільний стіл) занепокоєний.

— Ти, — звертається до сина-помічника, — йди на електричку, їдь додому. Я залишуся, бо не везти ж усе це добро до хати — мати ніч не спала, щоб усе приготувати. 

Замість колонії — система пробації. Суть її в тому, що дитина, яка скоїла злочин, отримує умовний термін і за цей час докорінно змінює життя у спеціальному центрі, де їй допоможуть впоратися з проблемами психологи, соціальні працівники та інші фахівці. В Україні вже відкрито кілька таких центрів. Про необхідність такої допомоги красномовно свідчить статистика: з 400 підлітків, які потрапили на пробацію, лише 9 потім скоїли рецидив. 

…Тролейбус неквапом чалапав колесами по асфальту, немов калошами великого розміру. Двері відчинялися й зачинялися, і невдовзі салон нагадував діжку, яку, щоб не повипадали оселедці, міцно стягують обручами. Зненацька діжкоподібний рогатий різко загальмував. Ще не стихли не дуже нормативні вислови пасажирів, як гучно прокашлявся динамік: