У складі оперативно-тактичного угруповання «Маріуполь» з липня 2015-го по січень 2016 року офіцери групи цивільно-військового співробітництва (ЦВС) налагоджували співпрацю з цивільним населенням у місцях зосередження військ, надавали посильну допомогу тим, хто її найбільше потребував, доставляли людям гуманітарні вантажі, сприяли у відновлюванні зруйнованої війною інфраструктури населених пунктів тощо.

— Я прибув у зону АТО першим зі складу своєї групи, — розповідає полковник Олексій Тарасенко. — Протягом тижня, як то кажуть, входив у курс справ, знайомився з командирами підрозділів, вивчав обстановку, яка склалася на той час, об’їхав майже всі міста та селища, розташовані поблизу лінії розмежування в зоні АТО, зустрівся з тамтешніми керівниками місцевої влади та поспілкувався з багатьма людьми. 

Минулого місяця в ТСН побачив сюжет із Миколаєва, де йшлося про те, як проворна пенсіонерка, погрожуючи скаргами до різних інстанцій, рік тримала у страху поліцейських райвідділу, шантажем вимагала 7 тисяч гривень. Навіть не звернув би на нього уваги, якби не ситуація на нашому підприємстві, колектив якого буквально затероризувала скаргами самозвана екологиня, а насправді податковець у відставці Олена Решетько. Ось у кого треба було повчитися миколаївській пенсіонерці, перш ніж братися за «заробляння» грошей шантажем. 

Українці та інші нації, які проживають на нашій благословенній і багатостраждальній землі, навіть в умовах війни та економічної кризи своєю нелегкою працею й наполегливістю виявляють здатність на справжні дива. Одним із них є «зелений» туризм. Цей цікавий напрям почав активно розвиватися останніми роками і досяг відчутних результатів, особливо на заході нашої країни.

Сьогодні «зелений» туризм поширений і в інших регіонах. Я дуже люблю подорожувати Україною. Це моя пристрасть. Коли з’являється така нагода, то й за невеликих коштів «замовляю» собі чудовий відпочинок, не виїжджаючи за кордон. Цього літа відкрив для себе неповторний куточок природи з історичною пам’яткою — це Радомишльський замок на Житомирщині. Втім замок — це умовна назва, насправді ж донедавна тут був старовинний млин. 

Як і щороку, 1 вересня українські школярі, відпочилі та спраглі знань, знову сіли за парти у рідних школах. Та, хай як прикро, не всі. Через воєнні дії на території нашої країни, за даними фахівців, від 3 до 4 тисяч неповнолітніх разом із батьками перебувають у так званій сірій зоні — буфері між сторонами конфлікту. Понад 80% з них — шкільного віку. І це тільки на Донеччині. З Луганщини офіційних даних, на жаль, немає.

Звісно, не вся «сіра зона» небезпечна. Але що ближче до лінії зіткнення, то обачнішим слід бути. Отже, через постійні обстріли у населених пунктах майже неможливо організувати безпечне підвезення до шкіл. Це питання напередодні навчального року часто порушували волонтери. 

Монастирищенська райрада створила прецедент на всю країну. Спочатку на сесії у квітні цього року депутати вирішили підтримати роздержавлення районної газети «Зоря» на першому етапі, щоб спільно з райдержадміністрацією вийти зі складу співзасновників. Про це поінформували Держкомтелерадіо. А після включення видання до проекту постанови Кабінету Міністрів, зі значним порушенням терміну «на обдумування», 27 липня на позачерговій сесії ухвалили кардинально протилежне: призупинити своє ж рішення. 

Полтавська область однією з перших в Україні стала на шлях проведення адміністративно-територіальної реформи.   Від самого початку реформу тут проводять на добровільних засадах, без адміністративного тиску, а тому відчутні результати з’явились не одразу. 

Не звикли наші селяни поспішати. Вони консервативні. Та й час нині непростий, потребує зважених рішень. «Ми не очікували такого спротиву. Здавалося б, представники місцевого самоврядування повинні бути зацікавленими в тому, щоб мати більше повноважень, управляти своїми фінансами, розбудовувати свої території. Потім зрозуміли, що вони просто не хочуть брати на себе всю повноту відповідальності. Це стосується і частини депутатів тодішньої обласної ради, — ділиться враженнями від першого етапу реформування голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Головко. На одній із торішніх сесій облради депутати таки ухвалили Перспективний план щодо об’єднання громад. Про те, як його втілюють в області, Валерій Головко розповів «УК».  

Коли наші економічні експерти і представники владних структур говорять про закордонні інвестиції, насамперед мають на увазі зацікавленість великих міжнародних корпорацій у вкладенні своїх коштів в українські проекти. Однією з таких корпорацій можна вважати китайську Huawei (Хуавей), керівники якої вирішили модернізувати мережу найбільшого вітчизняного провайдера зв’язку — Укртелекому.

Про це, інші плани компанії, а також про специфіку українського ринку зв’язку «УК» розпитав у директора Huawei Ukraine пана Чжоу ХАОДЗЕ. 

Усім добре відома дитяча гра «піжмурки», правила якої прості й зрозумілі. Той, хто жмуриться, заплющує очі й рахує до десяти (двадцяти, тридцяти — залежно від домовленості), даючи можливість іншим учасникам гри за цей час заховатися так, щоб його не могли знайти. Наприкінці лічби всіх попереджає, що незабаром іде шукати, отож хто не встиг заховатися — нехай не ремствує. А вже потім розплющує очі і…

Далі — кому як поталанить. Когось «застукують» одразу, інших доводиться довгенько шукати. А трапляються випадки, особливо якщо гурт збирається чималий, коли про когось навіть забувають: сидить собі, сердега, у схованці, чекає, доки його знайдуть, а вже жмуриться інший — хто погано заховався, його виявили першим… 

Неподалік міста Бережани, що на Тернопіллі, стоїть гора Лисоня. Тут наша доля, тут наша воля, тут наша трагедія. Упродовж серпня-вересня 1916 року на цій горі тривали кровопролитні бої. На герць з російським агресором тоді стали Українські січові стрільці, які з початком Першої світової створили добровольчий легіон. Понад тисячу їх тут полягло чи отримали поранення або потрапили до полону.

Цьогорічного вересня впродовж тижня в Бережанському районі тривали заходи з відзначення 100-річчя від часу боїв на Лисоні та вшанування пам’яті усусів. Наймасштабніші з них відбулися минулими вихідними на самій горі. Тисячі людей зібралися тут на низький уклін стрільцям. 

Допитливі екскурсанти зазвичай не поспішають прочиняти двері Полтавського краєзнавчого музею, уважно придивляючись до самого будинку. Що їх дивує? Герби на стіні? Незвична архітектура? Чи, може, різнокольоровий дах?

Насправді колишня будівля Полтавського губернського земства — перший зразок нового українського архітектурного стилю, який заперечує псевдонаслідування. Це оригінальний проект, в якому відобразилися народні художні уподобання архітектора Василя Кричевського. Напевне, в такому незвичайному будинку незвичайні речі можна побачити.