Ціна на нафту на світовому ринку хоч і не  зазнає різких коливань, усе-таки нагадує гойдалку: після чергового підвищення знову маємо незначну лібералізацію. На світових торгах станом на вчора нафта марки Brent коштувала майже $50 за барель (зростання ціни на 0,14% — до $49,12). Американська нафта WTI хоч теж здорожчала на 0,28%, трохи дешевша — $46,9 за барель.

Якщо взяти до уваги те, що управління енергетичної інформації США повідомило про збільшення в Америці запасів нафти на 2,5 мільйона барелів, тоді як експерти прогнозували зменшення майже на 0,5 мільйона, можна очікувати здешевлення бареля. 

Твердість, рішучість, цілеспрямованість, невідступність… Багатьма красивими словами можна охарактеризувати події у центрі столиці, присвячені чвертьвіковій річниці здобуття нашою країною Незалежності.

Усе побачене й почуте дало чітку відповідь на скептичні закиди, мовляв, не час і не місце влаштовувати пишноти й виводити на центральні вулиці Києва військову техніку. Однозначно: варто й необхідно. 

24 серпня став останнім днем життя 34-річного жителя Кривого Озера Олександра Цукермана. За попередніми даними, він загинув після вчинення опору співробітникам поліції, які застосували проти нього зброю. ЗМІ одразу ж підхопили інформацію та охрестили випадок у Кривому Озері «другою Врадіївкою» (там улітку 2013 року співробітники районного відділку міліції жорстоко побили і з∂валтували місцевої жительку Ірину Крашкову. Місцеві жителі влаштували справжній бунт проти міліціянтів, блокувавши відділення міліції. Завдяки резонансу, позиції місцевих активістів та ЗМІ справа дійшла до суду, і злочинців заслужено покарано). 

Уже впродовж кількох років актуальною є тема вирубки лісів в Україні, яка тривожить суспільство. Дехто з експертів пропонує такі вирубки взагалі заборонити. Втім, є й інша проблема: немало лісів пропадає і без втручання людини — дерева просто висихають. Чому так стається і що потрібно зробити, щоб зелені легені були здоровими, «Урядовому кур’єру» розповів завідувач лабораторії підвищення стійкості лісів Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації імені Г. М. Висоцького (УкрНДІЛГА) кандидат сільськогосподарських наук Іван УСЦЬКИЙ. 

Цьогоріч Україна знову буде зі щедрим урожаєм зернових — за прогнозами, зберуть понад 60 мільйонів тонн. Та чи матимуть від того зиск ті, хто з ранку до ночі плекав посіви? Адже заробляють на праці хліборобів здебільшого спекулянти, «кришовані» різномастими покровителями.

Селянину ж укотре доведеться чухати потилицю, прикидаючи, скільки слід потратити на оранку і посів озимих, бо дорожчають насіння, добрива, пальне, а кредити у банках через захмарні відсотки взяти нереально. І так рік у рік, попри революції і реформи. Маючи щедру землю і працьовиті руки, наш хлібороб чи не завжди залишався у програші. Тільки за радянської влади він пережив три великі голоди. Навіть за нацистської окупації йому жилося ситніше. А нетривала відсутність будь-якої влади пішла лише на користь. 

«Мамо, поглянь, як золотавий соняшник усміхається на блакитному небі! Це ж наш прапор!» — дивує недитячими асоціаціями чотирирічна донька. Для маленької українки НАШ прапор — це УКРАЇНА.

Синій плюс жовтий. Що у свідомості українця малюють ці кольори? Пам’ятаю, як моя бабуся берегла, наче скарб, власноруч вишитий синьо-жовтий стяг і розповідала, що впродовж багатьох років він був надійно закопаний (!) у секретному місці — якнайдалі від зрячого радянського ока. А коли скарб нарешті відкопали, здивувалися, що він хоч і трохи зблід, таки врятований. Для мене це символічно, адже й любов до України в серцях наших дідусів і бабусь, батьків десятиліттями була закопана десь глибоко в серцях. Але вона жила. Як цей прапор, вишитий ночами натрудженими бабусиними руками. 

Найбільше допікає Україні високий рівень корупції в державних органах влади та суспільному житті. А ще як основні наші поразки за 25 років незалежності експерти називають втрату контролю над частиною території, брак радикальних реформ в економіці та державній системі, засилля олігархів, занепад сфери соціального захисту, науки й освіти.

Думки експертів та настрої суспільства (у дечому оцінки народу й експертів різняться) вивчив Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва». Особливу вагу дослідженню надає можливість порівняти його результати з аналогічними за 1991-й, 2006-й та 2011 роки.

Пам’ятаю з дитинства, як у наше поліське село заїжджали гончарі з Чернігівщини, які міняли свою гончарську продукцію на інші речі. Череп’яного краму в них були повні мажари, а глиняного свистунця чи сопілку вони могли просто подарувати. Потім перестали приїжджати. У побуті з’явився посуд із сучасних матеріалів. Так само гончарство зникло б і на Полтавщині, зокрема в Опішному, попри те, що тут працювали великі керамічні заводи. Якби не знайшовся чоловік, нащадок древнього гончарського роду, якому таки вдалося втримати давнє ремесло від занепаду. Разом з однодумцями він не тільки поновив у селищі виробництво кераміки, а й створив у козацькому містечку Національний музей-заповідник українського гончарства, відомий нині в усьому світі. Про це й бесідуємо з нагоди 30-річчя музею із його засновником, а нині генеральним директором Олесем ПОШИВАЙЛОМ. 

Нині цю родину, що живе в селі Ганичі Тячівського району на Закарпатті, уособлюють три покоління. Представниця четвертої генерації — Гафія Візичканич, пам’ять про яку матеріалізована в сотнях барвистих килимів і яка прославила село далеко за межами рідного краю, залишається з ними у світлинах. Усі в цій родині живуть культурно-мистецькими цінностями, вкладаючи в цю загальнонародну ниву й особисті зернятка. Служіння високому, працелюбність, патріотизм — для усіх в родині не порожні слова. 

Коли зайшла до виконавчого директора Рівненського відділення Асоціації міст України Тетяни Грещук, вона ніяк не могла дати ради надокучливій сльозі, пояснивши свій стан так: «Я нарешті знайшла свою родину — через 46 років!» І мені стало не до коментаря про децентралізацію.

Ця невигадана історія, вочевидь, типова для західноукраїнських родин, але водночас у кожної  своя.