Ви, як і я, щиро від усієї душі бажаєте кращого, справді європейського життя для себе, своїх дітей, онуків. Але на сьогодні на перешкоді цьому ворог номер один — нав’язана нам Росією на чолі з Путіним і сепаратистами неоголошена війна. В ній наша країна, наш свободолюбивий народ обов’язково переможе. Але, крім нав’язаної війни, у нас є постійний, на перший погляд, не зовсім помітний, завуальований ворог, який протягом 24 років Незалежності міцно вчепився в нашу шию і душить, стискаючи свої пазурі навколо українського народу, дорогої нашої Української держави. Це всім нам добре відомий ворог — корупція, або більш зрозуміле нам поняття — «продажність багатьох держслужбовців, прокурорів, суддів». Пропоную використати своє конституційне право і залишити народним депутатам дві каденції. Серед 450 парламентаріїв — добра половина, що 24 роки Незалежності перебуває у Верховній Раді. І багато хто з них за цей період не вніс жодного законопроекту, навіть жодної позиції. Це щось подібне до трутнів у бджолиних сім’ях, яких під осінь виганяють із вулика. 

Вдруге відзначаємо запроваджений у державі День Гідності та Свободи 21 листопада – саме тоді 2013-го студентів «викликало» на Майдан Незалежності попереднє керівництво держави цинічною відмовою від своєї ж обіцянки підписати угоду про Євроінтеграцію.  

Відчуття дежа вю — так прокоментувала під час «круглого столу» «Річниця Майдану: уроки революції і погляд у майбутнє» результати опитування експертів директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна.

Нинішній Крим, знесилений російською окупацією, ось уже два місяці поспіль переживає ще й торговельно-економічну блокаду. Найбільш нагальне питання, яке хвилює тамтешніх людей, — чи будуть вони зі світлом, адже глава Меджлісу кримських татар Рефат Чубаров наполягає на тому, що потрібна ще й енергетична блокада півострова. Російська Федерація всілякими правдами й неправдами завозить на півострів свої продукти, домовляючись про постачання з іншими країнами. А звичайні кримчани, втомлені проблемами, просто намагаються вижити серед того жаху, який припав на їхню долю. Про те, як саме люди сприймають Крим сьогоднішній, що там нині відбувається і які очікування жителів півострова, «УК» розповідає співкоординатор громадської спілки «Координаційна рада організацій вимушених переселенців з Криму» Андрій ЩЕКУН. 

Рекламний мотлох та старі пакувальні картонки складаю між боковиною холодильника й кухонною стіною. На вихідних дістаю накопичений «скарб» і відношу його волонтерам (макулатурні кошти підуть у шпиталь на потреби поранених). На цьому моя участь у порятунку планети від сміття закінчується. На шестиметровій кухні бракує місця для сортування відходів навіть на два відра, не кажу вже про їхнє багатопрофільне розділення. Та й фінансових стимулів, щоб цим перейматися, катма. 

Одна з важливих на сьогодні соціальних тем, яка турбує, напевно, всіх — і працівників, і роботодавців та представників профспілок, — це ухвалений у першому читанні проект нового Трудового кодексу України. Які нововведення чекають у цьому зв’язку на українців та про ставлення до цього документа фахівців Мінсоцполітики розповів заступник міністра Віктор Іванкевич. 

Суддя не витримав і запитав напряму: хто ви така, що взялися позиватися до обласної ради?

Справді, чого це раптом? Відтоді як Чернівецька облрада ухвалила оскаржуване рішення, минуло 15 років. І тут з’являється журналістка, яка заявляє: мовляв, рішення незаконне — вона просить Чернівецький окружний адміністративний суд узгодити у правовому полі ситуацію в області із землекористуванням. «Де були прокурори з їхнім наглядом за дотриманням законодавства, врешті, голови агрофірм, яких безпосередньо стосується це питання? Чому вони не відреагували на порушення закону?» — допитувався служитель Феміди. 

Жити на Донбасі й бути патріотом України завжди було важко. А нині — небезпечно. На жаль, багато прикладів, коли проукраїнська позиція загрожує донеччанам втратою житла, майна, здоров’я чи й життя. Та це не означає, що серед жителів краю перевелася молодь, готова захищати його від проросійських бойовиків, які насаджують на цій території утопічний і жорстокий «русскій мір». Один із них — 20-річний Валентин Ушич, із яким мене познайомив педагог, краєзнавець і літератор із Красноармійська Петро Гайворонський.

Колишній учитель каже, що з-поміж інших учнів хлопець завжди виокремлювався вдумливістю і розважливістю, а нині дуже змужнів. Зрештою, це зрозуміло, адже донеччанин ще у червні 2014 року добровільно і таємно від батьків вступив до одного з українських батальйонів. Тепер він уже юний ветеран війни. Під час коротких відпусток Валентин приходить на зустрічі з місцевими школярами та студентами. А ще, з’ясувалося, пише коротенькі нотатки-есе й роздуми про пережите за цей важкий для всіх нас період. Дещо із цих записів пропонуємо нашим читачам. 

Ось уже третій місяць поспіль ромська меншина Мукачевого не сходить зі шпальт, до неї звертаються журналісти і закарпатських обласних, і всеукраїнських ЗМІ. Аж ніяк не через тему виборів, під час яких роми завжди відіграють хоч і не першу, але й не останню роль.

Гарячу тему на тлі, здавалося б, приємної події розкрутили самі роми. 3 вересня в центрі міста відкрили пам’ятник їхньому одноплемінникові, який гордо стоїть із мітлою в руках. І вже три роки в Мукачевому стоїть монумент сажотрусу. Його прототип — реальна людина, яку зовуть Берталон. Він — угорець за національністю. Ніхто з представників цієї меншини не поскаржився на те, що їхній одноплемінник застиг у камені посеред міста у брудній одежі, такий простенький собі, з посмішкою на вустах. 

Доки експерти обговорюють проект закону, який має на меті реформувати підрозділи податкової міліції, створивши Службу фінансових розслідувань, у відомстві запевняють, що вже активно напрацьовують нові підходи у роботі. Щоб позбутися іміджу карального органу, перейшли від силових методів до аналітики.