Маю приватизовану квартиру, яку здаю в оренду і сплачую за це 15% податку. За минулий рік мені нарахували 250 гривень 5 копійок податку на нерухомість. Іншого нерухомого майна не маю. На яких підставах маю сплачувати останній податок?

Микола ТЕРЕЩЕНКО,
місто Звенигородка Черкаської області 

Мій стаж роботи за пільговим списком №2 складається з таких періодів: 01. 09. 1969 — 17. 08. 1978 року і 29. 01. 1979 — 16. 11. 1979 року.Чи збільшиться за рахунок пільгового стажу загальний стаж роботи? Час роботи на об’єкті зі статусом всесоюзного якось впливає на розмір пенсії чи ні?

Анатолій ПЕТРОВ,
місто Семенівка Чернігівської області

Прошу опублікувати контактні дані голови Вищого адміністративного суду та керівника апарату. Вважаю, що маю право отримати цю інформацію не лише як громадянка України, а й як передплатник газети «Урядовий кур’єр».

Отилія СТОЯНОВА,
місто Ізмаїл Одеської області 

Не минає й дня, щоб до редакції не дзвонили вимушені переселенці та не запитували, куди їм звертатись із різних побутових питань. Передовсім ці люди мають дві основні проблеми: по-перше, їм потрібно знайти житло; по-друге, потрібна робота, бо якщо навіть маєш дах над головою, та не маєш за що жити, теж невесело. З помешканням тим, хто не має коштів, щоб його орендувати, допомагають державні й волонтерські структури.

Якщо йдеться про пошук роботи, то тут варто потурбуватися самому. Пошукати вакансії — чи за допомогою служб зайнятості, чи на спеціалізованих ресурсах, чи й навіть знайомих розпитати… Роботи, як з’ясував «Урядовий кур’єр», вистачає, можливо, не завжди вона така високооплачувана, як дехто бажав би. Звідси інколи й виникають непорозуміння чи образи з боку переселенців. На якісь преференції тут сподіватися не варто, але ж починати з чогось на новому місці треба, а не чекати манни небесної. 

Популярний російський актор, який нещодавно «прославився» тим, що під час тимчасового перемир’я стріляв у Донецьку з великокаліберного кулемета бойовиків у бік позицій українських військ, гарячково шукаючи «відмазку», щось бовкнув про постріли у повітря та салют… Отож якщо виходити з цієї убогої і цинічної логіки, мешканці обласного центру останнім часом даремно днюють і ночують у напівтемних сирих підвалах чи взагалі залишають межі міста — виявляється, озброєні представники самопроголошеної «ДНР», які контролюють більшість території міста, просто салютують. Буває, зі стрілецької зброї, а буває, із мінометів, важких гармат чи систем залпового вогню «Град».
 

Центр європейської солідарності, що в польському місті Гданську, провів конференцію на підтримку місцевої демократії «Солідарність — у нас самих». Назва символічна: саме в Гданську зародилася польська «Солідарність» як громадський рух. І саме вона стала символом змін для всього світу. Мабуть, саме тому і в місцевому самоврядуванні цей термін  доречний, адже тут багато залежить (чи принаймні мало б залежати) від громади. 

Прохолодний осінній день ще на один крок наблизив зиму. А у Чернігівському базовому військовому госпіталі, де на лікуванні нині перебуває 28 поранених і травмованих у зоні АТО, — тепло, тут створено умови, за яких і стіни лікують.

Завдяки медперсоналу й волонтерам на чолі з Іриною Тимофієвою побут у госпіталі облаштовано максимально комфортно. У перев’язочних палатах встановлено два обігрівачі, у хірургічному і терапевтичному відділеннях — телевізори і чайники. Саме волонтери за потреби домовляються про магнітно-резонансний томограф, якого немає в госпіталі, та безкоштовно привозять його. 

Не думал, что мне когда-либо придется прочитать в Фейсбуке этот крик души: «Меня, как и вас, сейчас мало волнуют российские покойники, в каком бы статусе они тут ни воевали. Но я таки понимаю, что российских матерей и жен, этих воспетых жертвенных русских женщин, не существует. Жены псковских десантников хоронят их, как бомжей, чтобы получить от Кремля квартиры. Русские матери — вместо того, чтобы примчаться и найти тут свого ребенка, — советуются с правозащитниками!.. Если их тут четыре тысячи полегло, то значит, четыре тысячи женщин не могут дозвониться на их мобильные телефоны. 

У попередні роки жителі інших регіонів щиро заздрили киянам у тому сенсі, що в столичних жителів рівень комунального комфорту набагато вищий, ніж у мешканців невеликих міст, навіть обласних центрів. Справді, у столиці і гаряча вода була не за графіком і цілий рік («брудні тижні» до уваги не беремо), і опалення вмикали у встановлений термін, а не коли комунальники «розкачаються». Цього ж року не так. Влітку відключали гарячу воду, а тепер і з опаленням не все райдужно, хоч тепло подали нібито й не пізно.

Сезон почався 22 жовтня, і, як відрапортували посадовці КМДА, вже на ранок 29 жовтня всі будинки підключили до централізованого теплопостачання. Однак не встигли розпочати сезон, як не забарилися аварії на мережах. За словами заступника голови КМДА Петра Пантелєєва, з початку опалювального періоду сталося близько 300 аварій. Найбільше в Оболонському районі. 

Як на мене, то cправді набагато краще, як у пісні Юрія Антонова, гуляти Тінистою вулицею або Садовим провулком, ніж марширувати під революційні гімни Ленінськими проспектами, бульварами Воровського та набережними Куйбишева (додайте свої варіанти з вашого оточення).

Інститут національної пам’яті наголошує, що в умовах війни топоніміка перестала бути питанням лише гуманітарної політики. Тому вчені разом із чернігівською владою створили посібник для сільських, селищних і міських рад про те, як перейменовувати вулиці. Юристи описали процедуру, а історики навели біографії осіб, які боролись проти української державності та чинили злочини проти прав людини.