Як на мене, то cправді набагато краще, як у пісні Юрія Антонова, гуляти Тінистою вулицею або Садовим провулком, ніж марширувати під революційні гімни Ленінськими проспектами, бульварами Воровського та набережними Куйбишева (додайте свої варіанти з вашого оточення).
Інститут національної пам’яті наголошує, що в умовах війни топоніміка перестала бути питанням лише гуманітарної політики. Тому вчені разом із чернігівською владою створили посібник для сільських, селищних і міських рад про те, як перейменовувати вулиці. Юристи описали процедуру, а історики навели біографії осіб, які боролись проти української державності та чинили злочини проти прав людини.
Хата імені ката
Зокрема до списку лиходіїв увійшли: Котовський Григорій (грабіжник, розбійник. Брав участь у знищенні українського національного руху, здійснював масові злочини проти цивільного населення); Тухачевський Михайло (застосовував хімічну зброю для придушення народних повстань); Постишев Павло (один з організаторів Голодомору, головний ініціатор репресій проти української інтелігенції); Подбєльський Вадим (один з організаторів більшовицької цензури, організатор червоного терору); Орджонікідзе Григорій (активний організатор політичних репресій, відіграв провідну роль у геноциді терського козацтва), Мануїльський Дмитро (один з організаторів продзагонів у 1945—1946 рр., розгорнув широкомасштабну акцію з переслідування української інтелігенції, зокрема істориків М. Петровського та І. Крип’якевича, письменників О. Довженка, В. Сосюри, Ю. Яновського, М. Рильського та ін.). Та ще 40 сторінок з іменами та біографіями катів та убивць — подивіться, без проблем знайдете назви вулиць вашого міста чи селища. На вулиці Котовського, наприклад, було моє попереднє місце роботи. І досі ця вулиця існує в Києві.
Тільки не читайте ці списки на ніч, бо навіть загартованого читача такий концентрат масових убивств й терору позбавить спокою та сну. «Цей список не остаточний, а тільки показує, від якої спадщини — імен діячів часів комуністичного тоталітаризму — треба очистити карту нашої держави», — пояснюють автори збірника.
На прес-конференції 30 жовтня в Укрінформі голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович пояснив зміст політики перейменування радянських політичних назв вулиць. А саме: Україні слід перейменувати вулиці, які названі на честь осіб, причетних до організації Голодомору та політичних репресій, а також тих, хто боровся проти української державності.
«Для того щоб побудувати нове, ми маємо позбутися тоталітарного радянського минулого. Його символи та діячі мобілізують терористів та російських диверсантів підняти зброю проти Української держави», —наголосив В’ятрович. — Ми не знаємо, якими будуть нові назви вулиць, площ, населених пунктів. Це питання згідно з українським законодавством та світовою практикою мають вирішувати місцеві громади. Вони можуть повернути історичну (докомуністичну) назву чи присвятити її якомусь з місцевих або загальнонаціональних героїв. Але ми точно знаємо, чиї імена мають зникнути з мапи нашої країни — імена людей, причетних до масових злочинів».
Перейменувати вулицю — не дорого і не складно
«Дорого, довго, дуже важко» — саме такі міфи нині не дають провести перейменування вулиць. Упорядник методичного збірника Наталія Мужикова, начальник юридичного відділу апарату Чернігівської обласної державної адміністрації, розповіла: «У збірнику «Як перейменувати вулицю» містяться рекомендації фахівців, нормативно-правові акти, зразки документів, щоб полегшити роботу органам місцевого самоврядування над перейменуванням». Треба просто виконувати ці нескладні рекомендації крок за кроком — і ціль буде досягнуто.
У суспільній дискусії щодо перейменування важлива фінансова складова. Про неї говорив рецензент збірника громадський діяч та адвокат Сергій Рябенко: «Людям кажуть, що для перейменування вулиці потрібно багато грошей та негайно змінити документи. Це не так. Після перейменування громадянам не треба спеціально змінювати жодних документів. Юридичні особи можуть це зробити за будь-якої зручної для них нагоди.
Фактично вся вартість перейменування — це кошти на виготовлення нових табличок та дорожніх знаків з покажчиками. Це недорого для місцевого бюджету (ціна таблички від 65 грн за 1 шт.), і можна зробити силами меценатів та волонтерів», — зазначив С. Рябенко.
Озирніться навколо — чи не муляє вам радянська отрута очі. Якщо так — женіть бісів геть й оточіть себе вартими уваги або принаймні приємними для слуху назвами.
Знайти посібник можна на сайті Інституту національної пам’яті.