Професіонали навіть у розмові про щось особисте не можуть не зачепити болючих робочих тем. У цьому я переконався, розпитуючи Івана УСІЧЕНКА про його життя і пригоди, готуючи інтерв’ю з нагоди 75-річчя  цієї цікавої людини.

 

За одною зі слов'янських легенд, справжня перлина утворилася внаслідок того, що блискавка пробила мушлю. Тому перлину розглядали як поєднання вогню та води, символ народження й відродження. Історія ця нагадує минуле та сьогодення Березанського району. Створений 90 років тому, зараз він перебуває у стані свого відродження і має всі шанси стати справжньою перлиною Північного Причорномор'я - районом-курортом, місцем, привабливим для туристів та інвесторів. Понад два тисячоліття терени сучасного Березанського району населяли різні народи. У XVI-XVII століттях у цих степах кочували Ногайські орди. Сюди не раз доходили запорозькі козаки, які обороняли землі від навали завойовників. Перебував на території району і славетний Олександр Суворов під час російсько-турецьких війн. До сьогоднішнього часу збереглися пам’ятки, які свідчать про існування в окремих селах німецьких колоній. Березанський район як адміністративно-територіальна одиниця утворений 1923 року з центром у с. Анатолівка. У грудні того самого року центр району було перенесено в с. Суворове (нині смт Березанка). З 1937-го під час створення Миколаївської області Березанський район увійшов до її складу.

Найбільший у Європі і єдиний в Україні Реабілітаційний центр бурих ведмедів площею 12 гектарів відкрили на території Національного природного парку «Синевир» позаторік. Місце підбирали таке, щоб було близьким до умов життя цих тварин у дикій природі. І, звичайно, щоб воно сприяло їхньому поверненню до нормального життя. 

Про те, як жилося ведмедикам досі, й у страшному сні не присниться.

Спекотної літньої днини кожен містянин, напевно, мріє про благодатну прохолоду. Ми  вирішили шукати її в небі, тож подалися в Карпати ловити норовливий вітер за допомогою крил. Так-так, саме крилом називають купол параплана, безмоторного літального апарата, за допомогою якого можна ширяти (планерувати) в небі.
Пунктом нашого призначення стало село Пилипець, що в Закарпатті. Якихось 12 кілометрів від залізничної станції Воловець — і  ми біля підніжжя гори Гимба (1498 м), з якої відкривається чудова панорама Боржавського хребта Українських Карпат. Тут є й інші, не менш красиві, гори, але парапланеристи вподобали саме цю через хорошу інфраструктуру. 

— А борщ сьогодні у нас буде?

— Буде, якщо зараз швиденько встанеш з дивана і пройдешся до базару. Тримай список!

— І що ти тут написала? — ліниво потягнувся благовірний. — Так-так, сметана, морква, буряк, капустина, порібрина, дві авіаційні бомби… Що?! Ну й жартики у тебе! Якби й справді на базарі бомби продавали, знаєш, скільки б вони коштували?! 

Першою позитивною новиною, озвученою вчора, можна вважати зрушення в питанні експорту продукції компанії Roshen до Російської Федерації. Як зазначив міністр вітчизняного Мінагропроду Микола Присяжнюк після зустрічі з головою Росспоживнагляду Геннадієм Онищенком у Москві, відновлення поставок українських кондитерів  можна очікувати найближчим часом. Під час спілкування з журналістами він, зокрема, зазначив: «Загалом ми переговорами задоволені. Було знайдено розуміння, і я переконаний в тому, що найближчим часом всі ті дії, які ми накреслили, будуть здійснені й буде ухвалено рішення щодо кондитерської продукції».

«Я пишу ці рядки і думаю, хто схоче читати той жах. А чи не злякається? А чи повірить? — звертається він до читача у перших же рядках книжки. — Адже йдеться про геноцид цілого народу в найбагатших чорноземних краях козацької України. Це ж бо мова не про посуху чи неврожай, а про навмисну, сплановану партійними діячами, детально обмірковану політику грабежу і знищення селян шляхом кількаразового роздування планів хлібозаготівель».  

У 2011 році помер мій батько, який постійно проживав у Херсонській області. За його заповітом, земельна ділянка, якою він володів за життя, тепер належить мені. Та через поважні причини (постійно проживаю далеко від Херсонщини, маю неповнолітню дитину, в родині скрутне матеріальне становище через те, що на доглядання за хворими батьками та на їхнє поховання витратила багато грошей) я не встигла вчасно прийняти спадщину. Проте інших спадкоємців у батька немає.
Отже, я звернулася до районного суду Херсонської області за місцем відкриття спадщини з позовною заявою про призначення додаткового строку для прийняття спадщини. Та суд виніс ухвалу, що мій позов вважається неподаним через те, що не відповідає вимогам статті 119 ЦПК України, а саме: в ньому не зазначені ім’я і адреса відповідача. 

Свого часу я працював на Крайній Півночі. У 2007 досяг пенсійного віку і подав документи до ПФ. Звісно, додав туди й довідку про зарплату, яку отримував у Тюменській області. Але мені нарахували звичайну пенсію, мотивуючи тим, що в мене немає документа про трудову угоду. За 6 років до ПФ в Івано-Франківську звертався тричі, але весь час мені відмовляють, бо працював вахтовим методом. То що ж це виходить?! Невже всім людям, які тоді там зі мною працювали, також відмовили? Вважаю, що це несправедливо. Отже, хотілося б отримати вичерпну консультацію про те, чи насправді відмова законна. Бо, можливо, хтось у нашому місцевому ПФ просто підтасовує документи?

В. ЧЕРНЯК,
м. Івано-Франківськ 

Історію цієї пані давно слід взяти на озброєння авторам детективних серіалів. Адже серед злодіїв на заході України кишенькова злодійка на прізвисько Матінка Етуш — справжня легенда. Вона має славу і повагу кримінальних кіл, про неї є що розповісти й правоохоронцям. Нещодавно вона знову опинилася в полі зору міліції.