Селище Вишнівець, що на Тернопільщині, туристи знають передовсім через тутешній замок-палац. Залишилися тут донині й рештки англійського парку та майже трьохсотлітній бук — дерево щастя. Князь Михайло Мнішек був до безтями закоханий у свою другу молоду дружину Уршулю. Щодня їй присвячував власні вірші. Вона ж замовляла для парку нові скульптури з обов’язковим написом: «Коханому Михасеві, який зробив мене найщасливішою жінкою у світі». 
Коли на початку минулого століття новітні вандали знищили скульптури, залишилися самі постаменти з написами. Люди, які приходили сюди, читали цей текст і заливалися сльозами — так зворушувало їх чуже щастя. 

 Зазвичай переведення стрілок годинників відбувається недільної ночі у «глухий час», який Тарас Шевченко у геніальному вступі до «Причинної» влучно охарактеризував: «ще треті півні не співали». Півень — провісник ранку, символ вогню і сонця, всього світлого, що перемагає нічну темряву. У багатьох народів вважається, що співом він прикликає животворне світло, проганяє те непевне, що полюбляє діяти вночі. Зрештою наснажує зробити більше і краще. 

На відміну від Європейської хартії місцевого самоврядування,  яка закріпила право і можливість громад на управління місцевими справами, профільний вітчизняний закон стверджує, що держава гарантує здійснення цього права і реальну можливість його реалізації. На жаль, практика останніх 20 років свідчить, що це лише декларації. І даремно кивати лише на брак політичної волі наших очільників — виконавча влада, вочевидь, не хоче поступатися своїми повноваженнями.  

Проведений правоохоронцями день відкритих дверей став одним із багатьох заходів, які регулярно проходять на Житомирщині задля якнайширшого інформування громадськості про роботу міліції та поліпшення її співпраці із громадськістю. За цією, на перший погляд, шаблонною фразою насправді глибокий зміст, бо, на переконання начальника УМВС України в Житомирській області Анатолія Лазарева, лише за умови довіри населення до міліції вона здатна ефективно виконувати покладені на неї завдання: від забезпечення громадського порядку до швидкого розкриття злочинів.  
 — На Житомирщині вже традиційними стали сходи жителів сіл і селищ, на яких разом із представниками влади місцеві правоохоронці звітують про свою роботу, — розповідає Анатолій Лазарев.

Попіл пам’яті — це не лише прах спалених нацистськими катами загиблих від їх рук майже 7 тисяч дітей, жінок та людей похилого віку. Їхні останки, знайдені у братських могилах  на городах, вулицях, обійстях корюківчани перепоховали у центрі міста. Попіл пам’яті — це й  скорбота, яка упродовж 70 років переслідує небагатьох уцілілих очевидців того велетенського за масштабами і безміром жорстокості злочину. Це й закладання капсули у фундамент меморіального Хреста та поминальна молитва. Це й іноді дуже гіркі запитання до сучасників, для багатьох з яких Велика Вітчизняна залишається білою плямою. 

Моновиставу «Марина»  актриси  Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В.Г. Магара  Тетяни Єрентюк переглянули  25 засуджених, що відбувають свій термін покарання у  Біленьківській виправній колонії №99 (Запорізька область). За зразкову поведінку  їх було  переведено  на менш суворий режим утримання.
Разом із засудженими театр відвідали їхні родичі та близькі.  Хоча такі  методи  перевиховання нові для пенітенціарних установ  в Україні, вони є складовою реалізації Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби. 

Тільки-но наш автомобіль в’їхав у Драбівський район Черкащини, як вибоїни, що змушували весь час маневрувати, закінчилися, й ми опинилися на рівній дорозі. Водій навіть пожартував: вочевидь, шляховики тут привласнили значно менше. Хоч би там як, а їдучи Великим Хутором, у жодну яму не втрапили. А їхати довелося довгенько. Як розповів потім сільський голова Петро Пізняхівський, їхнє село одне з найдовших на Черкащині — воно розтяглося обабіч головної вулиці на цілих 12 кілометрів.  

Нещодавно розмовляв із колегою, який повернувся з поїздки в Австрію. «Я спеціально вивчав ціни на продукти харчування у різних віденських супермаркетах, усе записував, а потім, приїхавши до Києва, пройшов нашими магазинами і порівняв. Що сказати: ціни майже на всі продукти в нас  у півтора, а то і два рази вищі, ніж у Відні. Чому так? Адже в нас зарплати в шість разів нижчі, ніж у цій альпійській країні», — знизуючи плечима, казав він.

Мабуть, лише «метеоритному нападу» на Челябінську область було під силу витіснити цими днями з інтернет-ресурсів одну з головних тем: сланцеву революцію у США. «Вважатимемо, що Бог відвів загрозу від жителів Челябінської області», — прокоментував губернатор Михайло Юревич те, що відбулося в регіоні вранці позаминулої середи. Мав на увазі незначні пошкодження об’єктів соціально-житлового фонду та деяких промислових підприємств. 

Перейти на біометрію — не така вже й проста справа. Оскільки ухвалений торік у листопаді Закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» поки що означає своєрідну декларацію про наміри. Для практичної реалізації біометричної, так би мовити, ідеї потрібно зробити ще дуже багато. Про це заявив днями голова Державної міграційної служби України Микола Ковальчук. Відомство з початку року опікується всіма цими питаннями, зокрема, напрацюванням і прийняттям підзаконних актів на кшталт ухваленої на початку лютого постанови Кабінету Міністрів про деякі питання виконання згаданого закону.