Ще місяць тому Прем’єр-міністр Микола Азаров під час засідання Кабміну висловив невдоволення ходом ремонту дорожнього покриття в Україні. Водночас глава уряду доручив відповідним службам детально перевірити ефективність використання коштів, призначених на ремонт доріг.

Минув рік, як у центрі Дніпропетровська серед білого дня десь упродовж півтори години пролунали чотири вибухи. Кожен наступний був потужнішим за попередній. Всі саморобні вибухівки закладалися у бетонні урни, уламки яких травмували людей. Внаслідок вибухів постраждала 31 особа, в тому числі 11 підлітків. 

Учора Луганський державний університет внутрішніх справ імені Едуарда Дідоренка відсвяткував 20-річчя з дня свого заснування. Історія цього навчального закладу розпочалася 1993 року, коли вийшла Постанова Кабінету Міністрів  України про створення училища міліції. Про становлення і розвиток міліцейського вишу розповідає його ректор, доктор юридичних наук, професор, заслужений будівельник України, академік Міжнародної академії науки та практики організації виробництва, полковник міліції Віталій КОМАРНИЦЬКИЙ. 

Не пробачу. Тим, хто нищить Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник, — не пробачу. Тим, хто лобіює передачу найцінніших лісів цього заповідника під забудову. Тим, хто таким чином нищить Ялту і весь Південний берег Криму як курорт, як унікальну оздоровницю.

Мова про майже тисячу гектарів лісів, які хочуть забрати у Ялтинського заповідника. Офіційно — для «розвитку» селищ Великої Ялти. Неофіційно — для дерибану під забудову. Але хоч би якою була причина вивести з-під суворої охорони зарості кримської сосни та ялівцю — результат буде один: втрата величезною територією Південного берега Криму курортної функції. Втрата найціннішого — кліматичного чинника. Який забезпечує — поки що — лікування бронхолегеневих та багатьох інших захворювань. 

Психологи кажуть, що перехід від дитинства до дорослого життя від віку не залежить. Дорослою варто вважати людину, яка вміє самостійно приймати рішення і відповідати за них. Ось тільки випускники шкіл, як правило, мають іншу думку: що перехід від дитинства до дорослості триває всього одну ніч — до моменту зустрічі першого світанку після випускного. 

Для забезпечення національних інтересів України на тривалу перспективу як високорозвиненої держави у нас немає важливішого завдання, ніж збереження і примноження інтелектуального та освітнього потенціалу її народу. Зокрема модернізація економіки України вимагає нової якості освіти. Але державу вже двадцять років лихоманить від експериментів у цій сфері.

Тож із величезним інтересом прочитав у газеті фундаментальне інтерв’ю із всесвітньо відомим ученим у галузі металофізики Станіславом Ошкадьоровим («Бездумне роздавання наукових ступенів страшніше від «експорту» вчених», «УК» від 14. 03. 2013 р.). Хотів би поділитися власними міркуваннями і пропозиціями щодо лікування симптомів «хвороб», які підточують нині систему підготовки фахівців у вищій школі загалом і наукової еліти зокрема. Тим паче, що нині в суспільстві киплять бурхливі пристрасті навколо різних проектів нового закону про освіту і науку, ухвалення якого вже давно назріло. 

З пічником Іваном Вільбоєм я познайомився, коли прийшов наймати його підремонтувати гру?бу. В хаті звернув увагу на затьмарену часом ікону Івана-Воїна. «Це ікона старовинна, — мовив господар. — Мама казали, що вона в її роду ще з прапрадіда. У Вільбоїв у кожному поколінні були Івани. От Іван-Воїн був їхнім покровителем. Ікона намолена, особливо мамою». Та й повів Іван Парфилович про нелегку долю своєї родини.  
Нас у батька Парфила Кириловича всіх 11 було. Я вже на доброго пастуха витягував, найменшенький Петько в колисці гойдався, йому й року не було. А ті всі десь посередині. Якось приходе батько ввечері додому та й питає: «Ну що, дітки, підемо в колгосп чи ні?» А ми всі: «Ні, не хочемо». «Так нас же з хати виженуть», — батько знову. Тоді вже й мати встряла в суперечку: «Що ти городиш? Хіба ми в когось щось украли, чи як? Землі й трьох десятин немає. Ну сарай є, ну клуня, ну корівка — так і в людей так. Ото всього й багатства, що кобила племінна. Ти в заводі робиш — робітник, а на мені діти, город, хата… Які ж ми куркулі?»

Відгуляли, розговілися, відзвітували, відсвяткували День Перемоги. Велике свято зробили дійством політичним та ознаменували. Прапорами різними і без. Хто як може, хто на що здатний. Одні свастику забороняють, інші дозволяють, треті — нібито як точно проти, але пояснюють це нерозумно. Це все сумно і трохи шкода.
Мій День Перемоги — свято особисте. Заповітне, потаємне, інтимне. Якщо є «діти війни», то є і «онуки війни». Я — внучка війни. Дід мій, Костя, який пройшов усю війну, помер через чотири місяці після мого народження. Він не знав, що онука-журналіст обов’язково захоче розпитати його про бойові будні, про любов і радощі, про життя і щастя, просто поради попросити. Не судилося. Але у нас із дідом одначе є невидимий зв’язок. Це я зрозуміла, коли опинилася на цвинтарі в Івано-Франківську, де він похований. Стежка раптом привела до його могили ... 

Слава його розлетілася світами. Тож кожен, хто вважає себе культурною людиною, має за честь хоча б раз у житті побувати в місці, куди за покликом бентежної душі нашого Генія, виконуючи його останню волю, було доправлене на вічний спочинок і тлінне тіло. Кобзарева могила на Чернечій горі стала місцем паломництва не лише свідомого українства, а й усіх небайдужих людей на планеті. 

Відзначаючи Всесвітній день інформаційної спільноти, ми не просто  займаємося інформатизацією. Ми вирішуємо, без перебільшення, долю свого подальшого суспільно-політичного розвитку, здійснюючи усвідомлений рух до нового облаштування суспільства — постіндустріальної доби. Її поява обумовлена зустріччю індустріальної економіки із креативним потенціалом планети.

Сприйняття нової реальності і адаптація нашої людини до нових умов комунікації відбувається досить складно, і поки що важко сказати, чого тут більше — сподівань чи розчарувань. Тривога за віддалене і не зовсім віддалене майбутнє хвилює розум і почуття багатьох, напружує усталені інститути суспільства. І зовсім не випадково, що у нашій свідомості зійшлися два феномени — інформаційного й феномен суспільства.