ВИПУСКНІ ВЕЧОРИ

Скількт коштує покращення зі школи

Інна МИКОЛАЄНКО
для «Урядового кур’єра»

Психологи кажуть, що перехід від дитинства до дорослого життя від віку не залежить. Дорослою варто вважати людину, яка вміє самостійно приймати рішення і відповідати за них. Ось тільки випускники шкіл, як правило, мають іншу думку: що перехід від дитинства до дорослості триває всього одну ніч — до моменту зустрічі першого світанку після випускного. І кожен хоче, щоб цей момент був якомога урочистішим, щоб пам’ятався все життя. Тож не дивно, що підготовка до випускного вечора (чи то ночі) для них — подія особлива, а отже, мають бути й усі відповідні моменту атрибути: святкове вбрання, настрій, обстановка… Одне слово, випускний має бути на всі сто. Та підготовка до свята супроводжується жахливим спустошенням батьківських гаманців. Чи ці витрати справді доцільні?

Немало випускників мріє про початок першого дорослого дня ось так — на кораблі під червоними вітрилами! Фото з сайту katervspb.ru

Класики нині  не в моді

Батьки нинішніх випускників пригадують свої прощання зі школою: після вручення атестатів — скромний солодкий стіл, а то й без нього, діти ділилися мріями, планами, а потім — танці на шкільному подвір’ї чи в актовому залі до сходу сонця... Сімейних бюджетів ці заходи не трощили — зазвичай витрачалися лише на вбрання, та й то в розумних фінансових межах.

Нині ж випускники — дуже дорогі. Такі дорогі, що нерідко фінансову підготовку до свята, яке відбудеться на початку літа, батьки починають ще з осені. Чи не з першого вересня на батьківських зборах визначають, яку суму здаватимуть щомісяця — так менш накладно для сімейного бюджету.

Першу статтю витрат проігнорувати майже непристойно: подарунки рідній школі і вчителям. Якось знайома розповіла, що їхній клас, випускаючись на початку 80-х, вручив класному керівникові чотиритомник класика української літератури, і це було те, що треба. Нині такий презент навряд чи викличе захоплення у педагога. Той може ще й образитись. «Класним» нерідко дарують золоті прикраси чи гроші. Деякі вчителі відмовляються від подарунків, але далеко не всі. Школі ж зазвичай презентують щось залежно від її потреб і побажання директора. Здебільшого педагоги зворушливо заохочують такі жести: «У нас склалася добра традиція, коли випускники щось залишають на згадку про себе», — кажуть на випускному вечорі, приймаючи дар. Про те, яку «згадку» це залишить у гаманцях батьків, ніхто не говорить.

Домашніх ковбас не приносити!

Друга стаття витрат — місце відзначення події, зазвичай ресторан або кафе. Рідше орендують теплохід. Теж недешево. Інколи доходить до абсурду.

— Ми домовлялися з нашим сільським кафе, — розповіла мама 11-класника з села на Київщині. — Зійшлися з хазяїном кафе на тому, що дещо у них замовимо, а дещо з дому принесемо. Харчів же в селі достатньо, а ось гроші — дефіцит. Але ж ні — діти захотіли тільки в райцентрі, і тільки в «Будиночку мисливця». А це — найдорожчий ресторан району! Та ще й ніяких домашніх ковбас чи голубців не можна приносити. А діти наполягають: хочемо, щоб було круто, хіба ми гірші за міських? Довелося погоджуватися, а тепер думаємо, де позичити гроші…

Зазвичай стіл обходиться від 250 до 500 гривень «на брата». Хоч дорожче знайти — теж не проблема.

Ще одна «добра традиція» — стіл накривають і для випускників, і для батьків та вчителів. За все, зрозуміло, платять батьки. До того ж солодощами не обмежуються. Алкоголь — чи не обов’язковий атрибут входження у самостійність. Ось тільки… По скільки грамів наливати вчорашнім школярам, щоб схід сонця першого дорослого дня вони зустріли адекватними?

Мама Ірини, яка закінчила школу три роки тому, розповідала:

— Ми визначили: в кафе — по сто грамів вина на брата. Де вони взяли горілку, не розумію, ми ж дивилися, але наклюкатися примудрилися не лише «брати», а й «сестри». Добре, що ресторан той недалеко від дому, бо Ірочка була майже у відключці… Коли потім запитали її, навіщо напилася, відповіла, що не хотіла бути білою вороною — всі ж пили…

Ще одна стаття витрат — святкове вбрання. Якщо у вас хлопець, вам простіше. Костюм, сорочка, краватка, взуття… А якщо дівчина, тримайтесь! Вона ж хоче бути найкращою, найстильнішою, най-най..! Сукня-зачіска-манікюр-прикраси — все має бути неодмінно супер! Хоч інколи та сукня, розкішна увечері, вранці перетворюється на ганчірку — вимазана тортом і залита вином. Це в ліпшому разі.

Чи треба  стишувати оберти?

Немало батьків нарікають, що випускні їм обходяться надто дорого. Кількох із них запитала: від чого можна було б відмовитись? Подумавши, не змогли назвати нічого. Ніби все треба… Вочевидь, це данина моді. В деяких країнах «входини» в доросле життя відбуваються ще й не з такою фантазією! Добре, що наші випускники хоч на тракторах на свято не приїжджають, як в Австралії: там є мода прибувати на вечірку на незвичайному транспорті: будівельній тачці, комбайні тощо. І ще добре, що наш випускний відбувається за один день (тобто ніч), а не за 17 днів, як у Норвегії, чи аж за сто, як у Польщі. Загалом наші випускні найбільше схожі на американські або німецькі.

Втім, якщо ще років 15 тому, коли «ресторанна» ідея випускних вечорів тільки-но набирала обертів, батькам і дітям це було в радість. Тепер це в радість тільки дітям. Бо коли ті «оберти» почали фінансово зашкалювати, немало батьків кажуть, що варто їх стишити. Щоправда, говорять про це зазвичай у вузьких колах. На батьківських зборах не заперечують проти названих сум і покірно їх здають. Особливо — на подарунки школі і вчителям.

— А воно мені треба — сперечатись? — каже Світлана Василівна, мама випускника. — Якщо протестуватиму, де гарантія, що оцінку синові не занизять? Та й не зручно…

Коли розповіла це вчительці однієї школи на Київщині Валентині Миколаївні (ім’я змінено на її прохання), вона розсміялася:

— Занизити оцінку? Через що? У мене самої випускний клас, батьки теж вирішили відзначати його з шиком, бо хочуть, щоб було не гірше, ніж торік. Містечко в нас маленьке, щоб ніхто не сказав: а торік було краще… А нам, учителям, вже й набридли ці щорічні гулянки, бо ми всю ніч у напрузі. Хоч на цьому святі ми вже як гості, та за звичкою намагаємося контролювати ситуацію. Все одно вона закінчується, як ми кажемо, «п’яним ранком». І як мені не піти — я ж випускаю дітей.

Щодо подарунка школі Валентина Миколаївна зауважила: просимо дати гроші, бо їх на найнеобхідніше не вистачає. Щодо презента класному керівникові, тобто їй, сказала:

— Мабуть, щось подарують, так щороку роблять. Чесно скажу — не відмовлюся від «премії». Для мене найкраще було б гроші. Але я нічого не прошу, навіть не натякаю, то все вирішує батьківський комітет.

— А я ніколи не шкодувала витрачених на випускний грошей, хоч на нього пішло все, що збирали на поїздку на море, — каже мама Марини, яка закінчила школу кілька років тому. — Тому що дивлюся на фотографії, переглядаю відео, а на них моя Маринка — найкраща серед усіх дівчат класу! Випускний буває один раз у житті.

Генеральна  репетиція

Втім, чому лише один? Нині модним стало святкувати випускний не тільки після 11-го, а й після 9-го класу, навіть у тих школах, де діти вчитимуться й далі. Атрибути — ті самі, хіба що не на всю ніч, і з алкоголем суворіше. Щось схоже на генеральну репетицію остаточного випуску. Сказати, що на святкуванні наполягає батьківський комітет чи педагоги, не можна. Чомусь так склалося, що всі вважають це своєрідною традицією, обов’язковість якої не підлягає сумніву. Отже, насправді батькам розкошелюватися доводиться двічі. Вчителі кажуть: ми не можемо заборонити батькам святкувати так, як вони хочуть, — це ж поза школою. Хоча…

Кілька років тому директор однієї київської школи, дізнавшись, скільки коштуватиме випускний для дев’ятикласників, вирішив втрутитися:

— Кафе відміняється, — сказав голові батьківського комітету. — Купіть у складчину м’ясо, якісь салати принесіть з дому, дрес-код — спортивна форма. Їдемо в ліс на шашлики!

Батьки тоді зітхнули з полегшенням. А свято справді було вдалим.

ДОСВІД

Під одним дахом

Олена ІВАШКО,
«Урядовий кур’єр»

Освітяни Березанського району, що на Миколаївщині, знайшли вихід, як, ощадливо використовуючи кошти, утримувати навчальні заклади. Вони вдало застосовують досвід колег зі створення на основі шкіл освітніх кластерів. Так, на Березанщині діють вісім кластерів та один освітній округ на базі Кімівської школи. Суть новітньої системи пояснила начальник відділу освіти Березанської райдержадміністрації Людмила Кравцова:

— Ми об’єднали «під одним дахом», а саме у приміщеннях шкіл, інші соціальні структури: ФАПи, бібліотеки, дитячі садки. І такий підхід дає значну економію бюджетних коштів, які витрачаються на утримання закладів освіти.

Наповнюваність шкіл справді нині скромна. Їхні площі використовують лише на 30–40%. А опалювати, витрачати на електрику та воду, інші комунальні послуги доводиться на 100%. Тож в окремих школах району досить комфортно почуваються вихованці дитячих садків, які перебувають одночасно і в садку, і в школі. У зв’язку з розв’язанням проблеми приміщень для дитсадків у районі вдалося збільшити рівень охоплення дітей дошкільною освітою.

Так, хлопчики й дівчатка від одного до шести років забезпечені місцями на 65,1%. Не надто високий відсоток начальник відділу освіти пояснює тим, що в районі діють лише три дитячих садочки-ясла. Втім, діти віком від трьох до шести років охоплені дошкільною освітою на 97%. Усього в районі діють 22 дошкільних навчальних заклади, які розташовуються у власних приміщеннях або у загальноосвітніх школах. Останнім часом відновлено роботу Тронківського ДНЗ з групою короткотривалого перебування, відрито додаткові групи в Тузлівському та Краснопільському ДНЗ.