Суспільство

  • Микола ПЕТРУШЕНКО

    Увага: дитина тайфуну!

    «Готуйтесь, тайфуни на горизонті!» — пронеслось застережливе повідомлення торговими рядами стихійного ринку, де селяни продавали вирощену власноруч і доставлену безсонною ніччю на власній спині продукцію.

    — Ти бач, унадився як свиня у моркву, — мовив крайній, шукаючи в кишені потрібну купюру, — невже йому нічим на роботі займатись?! Штрафував би курців, як цього вимагає закон, ганяв би з газонів транспорт…

    — Там страшно, а старих і немічних оббирати — його основна робота. Тому й держиться за нас як блоха кожуха… 

  • Ірина ПОЛІЩУК

    Куди подіти мільйон

    Скільки потрібно грошей для щастя? Це запитання турбує чи не кожного. Проте бачення заповітної суми у кожного власне: комусь достатньо 100 тисяч гривень, а комусь і кількох мільйонів малувато. Хоч, як доводять дослідження, більшість наших співвітчизників сприймає гроші не як мету, а як засіб реалізації бажань. А багатство — насамперед як можливість допомагати іншим. Щоправда, від мільйона, який зненацька впаде на голову, не відмовиться майже ніхто.  

  • Павло КУЩ

    Що розкажуть «чорні скриньки»?

    У ході розслідування причин аварії літака Ан-24 в міжнародному аеропорту Донецька імені С. Прокоф’єва правоохоронці розглядають чотири основні ймовірні версії. Серед них: невідповідні дії екіпажу (так званий людський фактор), технічний стан повітряного судна, складні метеорологічні умови і навіть терористичний акт. Про це повідомив у п’ятницю в Донецьку заступник генерального прокурора України Віктор Войцишен  (як відомо, Президент України Віктор Янукович дав доручення керівникам силових структур вжити всіх заходів для з’ясування обставин резонансної трагедії та її розслідування перебуває на особистому контролі генерального прокурора Віктора Пшонки).  

  • Олександр БІТТНЕР

    Погони офіцера в запасі: дорого і… сердито?

    Торік Антимонопольний комітет України, одним з пріоритетних завдань якого є контроль за дотриманням законодавства про економічну конкуренцію, захист прав та інтересів підприємців і споживачів на соціально важливих ринках, провів дослідження ринку послуг з навчання студентів у вищих навчальних закладах за програмою підготовки офіцерів запасу. Як відомо, таку військову  підготовку виключно на добровільних засадах проходять студенти вишів III або IV рівня акредитації з денною формою навчання, які є громадянами України, придатні до військової служби за станом здоров’я та морально-діловими якостями. Причому за умови відповідності напрямку їхнього цивільного, так би мовити, навчання у вишах військово-облікової спеціальності, за якою вчать на офіцера запасу.  

  • Владислав КИРЕЙ

    Фундатор української опери зцілював хворих

    Один із моїх найяскравіших дитячих спогадів — кіносеанс у клубі маленького провінційного містечка. Яке це було свято! Промінь кінопроектора малює на екрані яскраві сцени з життя українців. Ось біля хати запорожця Карася його названа дочка Оксана сумує за своїм коханим, козаком Андрієм. Вона мріє перелетіти разом з милим до рідних дніпровських берегів, жити з ним в одному гніздечку, на батьківщині. Ось добряче захмелілий Карась не без підстав побоюється зустрічі зі своєю дружиною Одаркою. Однак уникнути сварливої жінки не вдається, вона обсипає чоловіка лайкою, допитуючи, «відкіля це ти узявся». Їхній дует неперевершений: «Ой, Одарко, годi буде, перестань-бо вже кричать!». «Нi, нехай же чують люди, ні, не буду я мовчать!».

  • Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО

    Кожен може додзвонитися до неба

    У Музеї Шевченка в Києві вперше серед робіт народних майстрів торік виставили колекцію з Глухова. Відвідувачів вразили майже півтори сотні дзвоників Ірини Колтакової. Їй нелегко було їх обирати з 1300 екземплярів з порцеляни, ялівцю, скла… Нема хіба що електричних. Є срібні. Їх звучання не надто гарне: давні майстри про це знали. Вони хоч і зазначали, що дзвоники срібні, але додавали у сплав більше бронзи, тоді їхні цінні витвори звучали привабливіше.  
    Колекція Колтакової унікальна для України і формується в неповторному Глухові. Там склалася традиція: випускники навчальних закладів, молодята та інші глухівці, зачаровані старовиною рідного міста, встановлюють іменні лавочки в скверах і парку.

  • Ірина НАГРЕБЕЦЬКА

    «На всіх язиках все мовчить…»

    Винесені у заголовок слова з геніальної поеми Тараса Григоровича Шевченка «Кавказ» написані майже 170 років тому. Водночас вони доволі влучно відображають похмуру картину семи днів, з 5 по 11 лютого 2013-го, коли знічев’я замовк весь державний радіоефір і велику європейську країну охопила тривожна незрозуміла тиша. Обірвалася на півслові передача Першого Національного, згас «Промінь», заклякла «Культура»… Що це було, достеменно ніхто не пояснив, тож кожен змушений шукати відповідь сам.  

  • Павло КУЩ

    Тверда посадка

    У дні футбольних матчів «Шахтаря», особливо міжнародних, Донецьк трохи нагадує величезний вокзал, оскільки сюди — на «Донбас Арену» — прибувають тисячі вболівальників. На жаль, минула середа підтвердила лиху репутацію числа 13 і окрема група шанувальників футболу на стадіон так і не потрапила. А деякі з них узагалі повернуться додому тільки… в домовинах: за кілька годин до початку матчу Ліги чемпіонів «Шахтар» — «Боруссія» літак із Одеси здійснив у аеропорту шахтарської столиці аж занадто тверду посадку.  

  • Ірина НАГРЕБЕЦЬКА

    Столичні вибори. Прелюдія

    Становлення європейської моделі місцевої демократії наприкінці ХVІІ — початку ХVІІІ ст. грунтувалося на теорії вільної громади: вже в ті далекі часи  окремі країни, приміром Данія, конституційно закріпили поряд із законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади ще й четверту — муніципальну, тобто громадівську. Зазначалося, що право територіальної громади самостійно вирішувати  свої справи має такий самий природний та невідчужувальний характер, як і права та свободи людини.
    Утім, сьогодні стверджувати, що право столичної громади великої європейської держави Україна на місцеве самоврядування належить киянам через їхню природу чи дарується Творцем, не візьметься ніхто. 

  • Василь ТУГЛУК

    Микола ПАНТЕЛЮК: «Ця політична авантюра забрала життя десятків тисяч і понівечила долі сотень тисяч людей»

    З того часу, якстанній радянський солдат покинув Афганістан, минуло  24 роки. Виросло вже нове покоління, для якого та десятирічна  війна — лише історія з життя держави, якої вже немає на карті. Однак для  тих, хто пройшов через це пекло, вона не просто історія, а нестихаючий біль у серці за загиблими однополчанами, за тими, хто передчасно пішов або в кого не склалося життя вже після повернення додому. Ніхто не запитував цих хлопців, чи хочуть вони ризикувати своїм життям. Як і в молодого офіцера — десантника Миколи Пантелюка, який через три дні після одруження вже був у Кабулі. І саме з того, як він потрапив в Афганістан та якими були  перші враження, ми розпочали нашу розмову.