Туризм

  • Альпініст Юрій КРАВЧУК: «Ти підкорюєш не гору, а себе»

    Найвища вершина світу — гора Еверест (Джомолунгма) висотою 8 тисяч 848 метрів — єдина, яка ще не підкорилася 58-річному костопільцеві Юрієві Кравчуку. Але тільки через те, що найдешевший дозвіл на сходження коштує від п’яти тисяч доларів на особу — немало як на пересічного українця. Решту вершин український альпініст, який перетворив своє захоплення на стиль життя, уже приборкав. І розповідає про це так легко й просто, що дивуєшся, адже спілкування з горами — надскладна праця. А втім… Чим самодостатніша й внутрішньо вільніша людина, тим вона щиріша, відкритіша й доброзичливіша.

  • Україна виграла літньо-оксамитовий сезон

    Нині вже можна підсумувати, яким був для українців не тільки літній, а й оксамитовий сезон. Головний висновок: кількість відпочивальників на вітчизняних курортах перевищив усі очікування. Люди їхали з усієї України і ближнього зарубіжжя, особливо Молдови, Білорусі. А от кількість українських туристів за кордоном зменшилася приблизно на 30%, особливо в Європі.

    Про те, що наші курорти подолали звичну позначку своєї щорічної наповненості, зрозуміли вже в липні. «Дружина хотіла забронювати місця для родини на 10 днів у Залізному Порту або Коблево, але їй запропонували тільки кімнату на 1—2 дні», — поділився тоді інформацією в розмові з автором київський знайомий. Місця, звісно, були, але їх потрібно було знати. Однак багатьом нашим співвітчизникам доводилося підбирати варіанти відпочинку в південних областях країни вперше, бо раніше їздили в Крим чи Туреччину. Але через анексію півострова і дорогий долар довелося змінювати звичні маршрути. Тож на збільшення турпотоку вплинули не тільки патріотичні почуття, а й бажання зекономити. 

  • Наталя БОРОДЮК

    Карпатський трамвай додає швидкості

    Що далі від часу свого створення, то вузькоколійні залізниці стають  популярнішими серед  туристів, передовсім європейських. Збереглися вони і в Україні. Щоправда, з колишньої тисячі кілометрів такого полотна залишилася хіба що сотня. А якщо  конкретніше, то охочі помандрувати вглиб незайманої природи можуть розраховувати всього на кілька десятків кілометрів. Ідеться про єдину діючу туристську атракцію на Івано-Франківщині з назвою «Карпатський трамвай». Тут від села Вигода ще в 1878 році віденський підприємець Леопольд фон Поппер проклав лісову рейкову дорогу  завдовжки 350 км. Минуло 130 років, а цей залізничний маршрут й надалі залишається найзручнішим способом вивезення деревини з гір.

    Щоправда,  нині вузька колія в гори в’ється лише на 75 кілометрів, яку відродила деревообробна компанія «Уніплит». Та й це неабияке досягнення. Адже після 1990-х, коли, бувало, зар?плату працівникам видавали рейками,  їх залишилося всього п’ять.

  • Олена ІВАШКО

    Осінь вбирається в оксамит

    Обнадійливий для вітчизняної туристичної галузі літній сезон водночас і багатьох українців переконав, що вдома можна відпочивати не з меншим комфортом і задоволенням, ніж у далеких краях. Зрозуміло, кількість охочих узяти відпустку саме зараз зменшиться, але тільки тому, що вони не відчули смаку помірного тепла, не ознайомилися з перевагами цього періоду на вітчизняних курортах. Спробуйте! 

  • Тут ранок кличуть журавлі

    У Любешівському районі  на площі майже 40 тисяч гектарів держава взяла під охорону унікальні лісові та водно-болотні комплекси. Очі туристів ваблять мальовничі краєвиди, яких тут уздовж русел річок  Прип’ять та Стохід чимало.

    — Остання, до речі, має дуже влучну назву — річка ста ходів. Характерна особливість цих водних магістралей — десятки рукавів, русел, затонів, стариць, серед яких безліч заболочених та піщаних островів, — підкреслив заступник начальника Любязької природоохоронної науково-дослідної дільниці парку Микола Губарик.

  • Українці обирають рідні береги

    У місцях відпочинку півдня країни — справжній ажіотаж. Якщо торік на воротах більшості баз відпочинку вивішували табличку «Звертайтеся, є вільні місця», нині — навпаки: «Місць немає». До вересня бази популярних курортів заповнені на 100%. Туристи бронюють не тільки кімнати, а й «місця під сонцем». Як розказує керівник громадської організації «Асоціація туристичного та оздоровчого бізнесу «Відродження» Тетяна Квасняк, у Коблевому із шостої ранку відпочивальники замовляють шезлонги та парасольки на три дні наперед.

  • Край, де збуваються мрії

    Сезон відпусток у розпалі. Провести її можна по-різному, навіть вдома, лежачи на дивані та нарікаючи на кризу.
    А ми запевняємо, що криза — активному відпочинку не перешкода! Щоб набратися нових вражень, не обов’язково їхати за тридев’ять земель, відкрийте для себе Тернопільщину — територію замків, легенд та природних чудес.

     

  • Олена ІВАШКО

    Від земельних баталій програє курорт

    Чи не щороку початок курортного сезону в селі Коблеве знаменується скандалами та викриттями. Підготовка баз відпочинку, непорозуміння між сільрадою та підприємцями, жахливий стан доріг, земельні питання — ось неповний перелік проблем, що виникають на узбережжі. Втім Коблеве рік у рік стає дедалі розвиненішим курортним місцем, тут пропонують послуги для людей з різним достатком — від економ-варіантів до фешенебельних котеджів.  

  • Наталя БОРОДЮК

    Хочете потрапити в одеську історію? Ідіть у музей!

    Як людина чесна зізнаюся: ідею заголовка мені заочно підказали співробітники одеського Літературного музею, які, як з’ясувалося, здатні передовсім побачити скалку у своєму оці, а вже потім підняти на кпини інших. Смішні історії та огріхи у своїй роботі, які ставалиcя впродовж десятиліть існування закладу, вони спочатку розповідали одне одному на капусниках, а згодом винесли сміх із хати у збірник «Музейники сміються». Власне, чим і спростували стереотип, що працюють у таких закладах всуціль сині панчохи і сірі миші. Натомість засвідчили, що їм до снаги займатися своєю справою, послуговуючись безсмертним літературним принципом: усі жанри хороші, крім нудного, — плекати в музеї атмосферу безпосереднього зв’язку з життям міста, а не існувати у сховищі артефактів.

  • «Воду для чаю беріть з озера!»

    — Ось вам чайник, але воду для чаю з колонки не беріть — вона тхне трубами! — застеріг мене комендант однієї з баз відпочинку на території Шацького національного природного парку. — Візьмете просто з озера!

    На ці слова не здивувався. Адже ще з початку 1970-х знаю, що вода у Світязі значно чистіша, ніж у водогонах багатьох міст.