«У день перемоги я стоятиму на своєму київському балконі, а у дворику під ним зберуться усі мої хлопчики: це ті військові зі ЗСУ і тероборони, волонтери, які їдять, ночують, перуть у моїй квартирі і просто заходять перепочити. Вони принесуть багато квітів, ми питимемо шампанське і вигукуватимемо: «Слава Україні!»

На міжнародному автомобільному пункті пропуску через державний кордон України на кордоні з Румунією «Порубне» в Чернівецькій області побував уперше на початку березня 2022 року, коли разом із сім’єю виїхав від війни в буковинське місто Герца. Тоді, пам’ятаю, тут стояли великі черги автомобілів з нашими співвітчизниками, які сподівалися знайти безпечне місце в Румунії. 

Цю жінку з двома дітьми бачу щодня в їдальні Герцаївського ліцею імені Георге Асакі Чернівецької області, де тимчасово проживаю з сім`єю з іншими внутрішньо переміщеними особами. Помітив, що пані починає їсти лише тоді, коли стають порожніми тарілки в її сина та дочки. Також звернув увагу на те, що  жінка жодного разу не посміхнулася...

…Задраївшись у тісному напівзатопленому відсіку, вони відчайдушно продовжували боротися за живучість свого корабля. Водночас боролися ще й за власне життя. Причому врятувалися мусили або всі, або ніхто. Оскільки такий залізний закон спрацьовує для екіпажів підводних човнів під час «нештабних» та інших небезпечних ситуацій на холодній глибині. Отож, завдячуючи спільним зусиллям, і цього разу матросам та офіцерам таки вдалося приборкати пожежу у одному з аварійних відсіків та усунути інші пошкодження. 

До війни мої пізнання про Буковину обмежувалися фактами, що цей історико-географічний регіон розташований на українсько-румунському етнографічному пограниччі між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах течії Пруту і Сірету. До складу України нині входить Північна Буковина. Південна же її частина - це  Румунія. Знав також, що до української сім`ї  Буковина приєдналася 28 червня 1940 року і згідно з рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 року тут утворилася Чернівецька область.

300 голосів віддала рано-вранці Верховна Рада за запровадження воєнного стану. Термінове засідання відбулося після того, як російські війська здійснили відвертий акт збройної агресії проти України, атакувавши наші кордони фактично з усіх напрямків.
Російські війська з використанням артилерійських систем почали масово бомбити військову інфраструктуру на всій території України, аеропорти, аеродроми, складські та військові потужності української армії. 

Навіть трохи звиклі до прифронтових реалій жителі багатьох населених пунктів краю змушені були погодитися: цього разу йдеться, на жаль, не про чергову провокацію. І невдовзі початок військової операції РФ проти Донбасу та всієї України підтвердили представники державної влади. «Тримаймося і не панікуймо. Влада на місцях. Працюємо», — чітко оприлюднив позицію голова Донецької облдержадміністрації Павло Кириленко.

Близько 5 години ранку жителів Харкова розбудили гучні вибухи. Найбільше їх було чутно на Північній Салтівці. З мікрорайону Нові Будинки було видно вибух і хмари диму з боку Чугуєва. Пізніше в соцмережах з’явилося відео військового аеродрому, затягнутого чорним димом, було видно полум’я. Ближче до 9 години ранку з’явилися повідомлення жителів села Глибоке про канонаду на кордоні. Один із громадян повідомив, що жителі сіл ховаються в погребах.

 Чи не щодня проходжу біля пам’ятника українцям, депортованим із території Польщі в 1944—1951 роках, у Рівному. Він з’явився тут, на розі вулиць Чорновола та Драгоманова, 2007-го з ініціативи тодішнього голови обласного товариства «Холмщина» Олександра Боровика. Згодом він очолив Всеукраїнський конгрес українців Холмщини та Підляшшя. Цей не молодий уже чоловік понад усе прагнув відновити історичну справедливість. Україна тоді ще не мала безвізового режиму, але Олександр Боровик організовував поїздки для депортованих та їхніх нащадків у їхні рідні села. 

Через поширення пандемії COVID-19 люди в усьому світі більше часу проводять удома. Навіть покупки продуктів харчування онлайн із доставкою до дверей будинку чи квартири стають повсякденням. Однак це призводить до пожвавлення неправомірних дій і поширення різноманітних інтернет-шахрайств. Це роблять ті, хто намагається нажитися на нашій довірливості чи необізнаності із правилами кібергігієни й захисту особистих даних у мережі.