Гадаєте, хто головний на пісенному дійстві, яке вже майже дві третини століття об’єднує Європу? Не конкурсанти і не журі й навіть не численна глядацька аудиторія, а… телевізор. 

Минув рік, як виконавчу владу Рівненщини очолив молодий (у прямому й переносному значеннях) голова облдержадміністрації Олексій Муляренко. Зізнався, що цей рік для нього пролетів наче мить. Були в тій миті успіхи й розчарування, але головним її виміром стали конкретні справи.  

Історія зі Скрипкою показала, що ще далеко не загоїлось там, де ми думали, що все позросталося. Знову раптово намалювалися «ми» і «вони». 

Концепцію реформування Держ­резерву запропоновано ще наприкінці 2015 року. Для цього були серйозні підстави. 

Майже 18 років працюю суддею районного суду. За цей час розглянув тисячі справ, значна частина з яких була резонансною. Помилявся, але намагався бути чесним із собою й нелицемірним і відвертим з людьми, які приходять до суду. Так набув здатності усвідомлювати правду, й саме це дало мені змогу істотно підвищити якість і справедливість судових рішень. Тому й вирішив узяти участь у конкурсі до Верховного Суду, адже саме там необхідне служіння і праву, і правді. 

Розчиніть у літрі води п’ять столових ложок солі. Спробуйте пити. Ні? Не можете? Та ніхто не може. І жити в такій воді жодна живність не здатна. Та ціле озеро такого розсолу розкинулося у Широківському районі Дніпропетровщини. Озеро це штучне: люди перегородили гирло балки Свистунова і скидають сюди шахтні води навколишніх гірничозбагачувальних комбінатів (ГЗК). Спробуйте уявити ставочок площею понад 200 гектарів. А міститься в ньому близько 12 мільйонів кубометрів розсолу. 

До квітня кількість подорожніх співвітчизників на п’яти контрольних пунктах в’їзду та виїзду (чотири на Донеччині і один на Луганщині) фіксувалася на звичному рівні — не більше 25 тисяч осіб на добу. Однак останні події активізували рух на лінії розмежування — пункти пропуску щодоби перетинали до 40 тисяч людей. 

Зранку ніщо не віщувало недоброго, хоча погода могла б видатися трохи теплішою. Урочистості на честь Дня Перемоги 9 травня почалися із традиційного молебню по загиблим. Потім за розкладом мало відбутися покладання квітів до монумента Слави. Можна довго сперечатися, чи потрібне нам це свято зі сльозами на очах, але пам’ять залишається пам’яттю. Про мільйони людей, які під час Другої світової війни загинули у боях, були замордовані у концтаборах, розстріляні у тилу чи померли від голоду. Кожен згадує і поминає своїх. Тихо, із квітами і сльозами. Але не всі… 

Хто з нас у дитинстві не заздрив казковим героям, які або ж за щучим велінням, або ж завдяки золотій рибці чи скатертині-самобранці отримували все, що їм забагнеться. І лише пірнувши в реалії буднів, здобувши самостійність та усвідомивши власну відповідальність, кожен починав розуміти, що не терши, не м’явши, не їсти калача.

Три роки триває війна на сході країни, і щоразу ворог проявляє себе по-новому. Недаремно ж класифікується вона як гібридна. Тому пильність потрібна скрізь, наголошують фахівці у сфері захисту. Про це йшлося під час прес-конференції «Оборонно-промисловий комплекс України: як прикрити об’єкти від диверсійного проникнення».