У родовому містечку гетьмана Івана Виговського — Руді, що на Львівщині, є чудовий музей славетному полководцеві. Гетьман знаменитий зокрема тим, що 1659 року здобув блискучу перемогу під Конотопом над 100-тисячною російською армією. Життя Виговського — бурхливий потік злетів та падінь, перемог та поразок, мудрих рішень та грубезних помилок. Яскрава, непересічна, знакова в історії України постать варта, попри свою суперечливість, і музею, і квітів на могилі. Але якщо музей ви так само, як і я свого часу, можете за бажання відвідати, то покласти квіти — не вийде. Ні співробітники цього закладу, ні будь-хто інший не скажуть вам, де могила полководця. Бо місце його поховання досі не знайдено. 

Соборність України — це єдність усіх українців навколо головних ідей нашого майбутнього. Це неподільність наших земель: від Києва до Севастополя, від Донецька до Львова. Російська окупація недовговічна. Це агонія імперії, яка не має ні історичної, ні політичної перспективи. Водночас ці страшні події переконали: нас не зламати, ми сильні і здатні рухатися вперед, очищуючись від корупційних нашарувань. Ми як ніколи відчуваємо єдину державу, бо самі творимо її. 

Півроку тому «Урядовий кур’єр» уже розповідав про те, як за ініціативи Всеукраїнського об’єднання учасників АТО «Українці — разом!» й за підтримки Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО й вітчизняного бізнесу стартувала програма соціально-правового забезпечення учасників бойових дій, презентована як «Соціальна картка учасників АТО». («Допомога для справжніх героїв», «УК» від 14 квітня 2016 р.). Ця картка дає змогу її власнику, демобілізованому воїну, отримувати безоплатну правову, медичну й психологічну допомогу за місцем проживання. А також право на безоплатний проїзд у громадському транспорті, отримання знижки до 10% у певних торговельних мережах по всій Україні та на купівлю пального на заправках. 

Ці дорожні нотатки написано, звичайно, коли вже опинився на українській землі. Після новорічних канікул, які провів у колись рідному домі, в колі друзів і родичів, які змушені жити в самопроголошеній республіці. Отже, ситі та п’янкі святкові дні  минули  у суцільних відвертих дискусіях щодо болючого для усіх  нинішнього і майбутнього життя. А на деякі запитання відповіді я  шукаю  і нині.

Мільйони квадратних метрів, мільярди інвестицій і жодної соціальної відповідальності. Будувати в Києві вигідно: малюєш гарний план майбутнього мікрорайону (звісно ж, із садочком, школою, стадіоном, паркінгом), збираєш гроші з інвесторів — і за роботу. Та коли житло побудовано, буває, забудовник наче забуває про соціальну відповідальність, а влада, здається, вдає, що нічого не помічає. Як змусити владу відповідати за її слова, знають мешканці 20-го мікрорайону (ЖК «Милославичі») столичної Троєщини. 

Останнім часом всі, кому не ліньки, сварять нашу медицину. На жаль, серед ескулапів багато нечесних працівників, яких єдине що цікавить — нажива. Саме вони виписують купу дорогущих ліків і радять купувати їх лише у певній аптеці. Адже від цього матимуть грошовий зиск. Є й ті, хто, мабуть, погано вчився, тому лікує абияк. Проте є й лікарі, які чесно виконують свою роботу, і їм украй образливо, що їх прирівнюють до нечесних або не дуже фахових. 

Між нашими народами — довгі роки спільної історії, вписаної в контексти тих чи тих епох. Ми ворогували і підтримували одне одного, укладали союзи і порушували їх. Але все те — в минулому. Значно ближче в пам’яті події нашого недавнього спільного совкового життя, коли один народ намагалися знищити у сибірських концтаборах чи заморити голодом, а другий — вирвати з корінням, позбавивши батьківщини. Але його душа жила і серце билося, а пам’ять живила мрію про повернення. І вони приїхали — вже в український Крим. Це стало новою сторінкою в житті кримських татар, теж непростою, але однозначно кращою, ніж було до того. Хоч знову треба було доводити системі своє право на гідне місце в цьому життя, і тут ми були єдині — два народи на рідній землі. А в тому, чому це право кримських татар не було оформлено документально, неабияку роль відіграла все та ж лиха зажерлива сусідка зі схибленим уявленням про світоустрій. 

Нині одне з головних завдань для України — досягнення справедливого правосуддя. Адже довіра до суддівської системи — приблизно 4%. І це попри те, що із суду виходить половина тих, хто отримав рішення на свою користь. А все тому, що навіть вони знають, якою ціною його отримали. Напередодні новорічних свят парламент ухвалив Закон «Про Вищу раду правосуддя». У перші дні нового року президент його підписав. Цей закон набув чинності. Тож які зміни чекають на українське правосуддя, з’ясовував «Урядовий кур’єр». 

Гучний скандал, що розгорівся на початку року між Мінздоров’я та директором Інституту серця Борисом Тодуровим, — це спосіб скасувати міжнародні закупівлі й повернутися до старих корупційних схем. Про це вчора на брифінгу в Будинку уряду заявили громадські активісти. 

Певну роль у стабілізації економіки, ефективному використанні ресурсів і державотворенні відіграють різні громадські академічні формування, які, на перший погляд, у безсистемних безрезультатних розмовах торкаються багатьох цікавих питань. Справді, нині в Україні майже сорок галузевих академій наук, творчу ініціативу яких держава, по суті, ніколи не використовувала. Як наслідок — ініціатива цих академічних формувань пригасає. Визріває розчарування серед учених, які щиро хочуть брати участь у наукових розробках, особливо в умовах воєнного конфлікту.