Наступного дня після інавгураційного засідання Ради Асоціації Україна — ЄС Президент Петро Порошенко зустрівся з Верховним представником Європейського Союзу у закордонних справах та безпекової політики Федерікою Могеріні. Глава держави наголосив, що захід у Брюсселі засвідчив велике значення, якого Євросоюз і особисто пані Могеріні надають українському питанню. Він подякував через високопосадовця ЄС за потужну підтримку України та готовність надати їй макрофінансову допомогу. «Дуже важливо, що допомогу надаватимуть на консультативному рівні щодо запровадження й імплементації реформ», — додав Петро Порошенко. 

Як відомо, на виконання мінських домовленостей та роботи переговорних груп з 9 грудня 2014 року на території проведення АТО оголошено режим тиші. Чи дотримуються його сторони збройного конфлікту та яка нині ситуація у зоні бойових дій, розповів начальник Генерального штабу Збройних сил України генерал-лейтенант Віктор Муженко. 

Вечір п’ятниці. До вистави ще година, але білетери у фойє вже знімають чохли із меблів, дзеленчить посуд у буфетах, брязкають номерки у гардеробі. Весь персонал, який працює з глядачами, вже у костюмах початку минулого століття — сьогодні будуть давати «За двома зайцями». У залі аншлаг, хоч спектакль іде вже три роки.

І ця вистава — не виняток, так само завчасно треба купувати квитки на усі постановки, спродуковані за останні 5—7 років. Шалений успіх мають «Таке єврейське щастя», «Сорочинський ярмарок», «Цілуй мене, Кет!». Перед закриттям минулого сезону феєричним тріумфом відзначилася прем’єра «Труфальдіно із Бергамо», на яку із Санкт-Петербурга завітав і автор музики, видатний композитор, друг України 80-річний Олександр Колкер. 

Кожен українець знає, що свиня — це сало, а також м’ясо. Сала виробляємо достатньо, а ось м’ясо добираємо до потреби з інших країн.  Разом з тим наша держава є одним зі світових лідерів з експорту зерна, а також має племінні ферми європейського рівня. Тож потенційно самі можемо повністю забезпечувати потреби внутрішнього ринку у м’ясі.  

З початком Антитерористичної операції на сході свідоме українське суспільство поділилося на тих, хто безпосередньо зі зброєю в руках боронить територіальну цілісність країни, і на їхніх добровільних помічників. А з’єднувальною ланкою між ними стали волонтери. Про те, чим їм доводиться займатися, розповідає волонтер-координатор Полтавського батальйону небайдужих Наталія СВЯТЦЕВА. 

Трагікомедія «Мир дому твоєму», поставлена за мотивами повісті Шолом-Алейхема «Листи Тев’є-молочника», днями пройшла з аншлагом у Дніпропетровському академічному театрі російської драми ім. Горького. Ця вистава стала третім культурним заходом, на який керівництво театру запросило бійців, що лікуються у медичних закладах Дніпропетровська. 

Черкащина завжди була надійним фінансово-економічним осердям України. Ось і нині надходження до бюджетів усіх рівнів за нинішній рік наближаються до п’яти мільярдів. Попри різні економічні негаразди, платники податків усвідомлюють необхідність дисципліни, відповідально ставляться до сплати податків, посилюють економічну безпеку країни, а працівники підрозділів фіскальної служби посилюють обслуговуючу складову. Саме патріоти забезпечують стабільність бюджету, наявність коштів для підсилення обороноздатності країни, своєчасного проведення соціальних виплат, зокрема вимушеним переселенцям.

Виявляється, щоб зрозуміти, який навколо прекрасний світ, й відтворити його на полотні, потрібен не лише зір, а й дещо інше. І, мабуть, найголовніше — відчувати й сприймати цю красу серцем та душею. Як це, власне, і вдається незрячим художникам, фотографам, дизайнерам, роботи яких зібрала у Києві унікальна виставка «Зірки у темряві». Її презентація відбулась у Національному музеї Тараса Шевченка. 

Здогадайтеся: як можна тлумачити термін «залізниця» за версією упорядників Словничка-жартівничка? Будете здивовані, але це драбина.
Утім, колись почув не менш цікаве значення. Макіївські представники соціального дна, які активно збирали металобрухт, розповідаючи про свої будні, аж занадто часто повторювали «залізниця».

Ті хлопці й чоловіки з-поміж вечірніх перехожих, що не знали про це свято (а такі, гадаємо, все-таки траплялися на вулицях саме у великих містах), звісно, дивувалися, коли якась дівчина запитувала когось із них, як його звати. І дехто, може, навіть подумав, що це такий же жіночий спосіб познайомитися, як чоловічий — спитати, котра година… Насправді ж дізнатися ім’я зустрічного в цій ситуації — зовсім не привід зав’язати розмову з ним для подальших відносин. А просто підказка за ворожінням, що саме його тезка, котрий, може, ще й не з’явився в колі знайомих дівчини, стане її судженим.