Села Волноваського району — Павлопіль і Пищевик — визволили від бойовиків проросійських незаконних збройних формувань ще в лютому. Відтоді вони перебували у «сірій» зоні вздовж лінії розмежування. Умови проживання на цій території могли призвести до гуманітарної катастрофи. У Павлополі закрилися школа, дитячий садок і магазини, сюди тривалий час не завозили продукти харчування та медикаменти. Аби допомогти місцевим жителям, які опинилися у ситуації безвладдя і стали заручниками воєнного протистояння, обласна влада взялася повернути контроль держави на цими населеними пунктами.

Ще наприкінці листопада голова Донецької облдержадміністрації, керівник обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський повідомив про рішення, прийняте разом із штабом АТО, перенести контрольний пункт в’їзду-виїзду із села Гнутового до села Пищевик. «Це дасть змогу перенести блокпости від Маріуполя, спростити життя маріупольцям і вивести кілька населених пунктів із «сірої» зони», — озвучив він головну мету цього кроку. І на початку грудня нарешті почалися очікувані зміни: до цих двох сіл увійшли українські військові, тут розташують військову комендатуру, правоохоронців, представників Державної служби надзвичайних ситуацій та інші українські служби. 

Минулими вихідними на футбольних полях України відбулися матчі перенесеного 12-го туру чемпіонату України серед команд Прем’єр-ліги. Головною інтригою протистояння «Динамо» та «Металурга» було те, чи матч узагалі  відбудеться. Усім відомо, які проблеми має запорізький клуб. А тут ще й фанати команди закликали бойкотувати домашній матч, який вирішили провести не в Запоріжжі, а у Києві. Виявилося, що для людей, які допомогли «Металургу»  дотриматися до зимової перерви, не під силу було організувати приїзд чинного чемпіона.

Сусіди по ар’єргарду турнірної таблиці «Металіст» і «Чорноморець» у  звітному турі  розійшлися миром. «Футбол без нас проживе. Чи проживемо ми без футболу?» — такими словами наставник харків’ян Олександр Севідов мотивував своїх підопічних на останній цьогорічний матч. Однак вони більше переймаються іншим запитанням: «Заплатить чи не заплатить?», і вже втомилися вірити обіцянкам президента клубу, який переховується. 

У репортажах про життя Криму, відімкнутого від енергопостачання з України, важко не звернути уваги на суто російське ноу-хау — змонтовані на базі автомобілів велетенські автономні телевізори, що просто на вулицях і площах знеструмлених міст транслюють новини для позбавлених звичного інформаційного опіуму громадян. Звісно, можна іронізувати над Путіним, який замість вкрай потрібних електрогенераторів завіз на анексований півострів пристрої для промивання мізків. Однак навіть дефіцитну електроенергію у Криму нині використовують не для пекарень, а для друкарень, видані в яких масовими накладами газети безкоштовно роздають кримчанам замість хліба.

Фактично йдеться про повномасштабну кампанію інформаційного зомбування, добре опрацьовану ще з часів СРСР, коли одягнені у куфайки радянські громадяни із мізерними заробітками (у колгоспах до 1965 року взагалі не давали зарплат) були впевнені, що їхньому щасливому життю заздрять усі на світі. 

Із питанням де і як отримати витяг із Державного земельного кадастру (ДЗК) про земельну ділянку стикається майже кожний громадянин, який бажає купити або продати земельну ділянку, подарувати її, передати в оренду тощо. 

Ми не знаємо, якими багатствами володіємо. Бо більшість із них ніколи не бачили й, можливо, не побачимо, не знаємо, де вони сховані, хоч для злодіїв, у тому числі високопоставлених, це не такий уже й секрет. Ідеться про музейні заклади, які є центрами збереження та популяризації історико-культурної спадщини. А ще їх пафосно називають візитівками країни. 

З нагоди відзначення в Україні Міжнародного дня людей з особливими потребами Президент Петро Порошенко провів зустріч із представниками цього громадського руху. Днем пізніше він підписав указ, спрямований на посилення діяльності щодо забезпечення прав відповідної категорії людей. 

День виявився сірим-сірісіньким, немов насуплене небо, яке низько зависло над принишклим Приазовським степом. Скинула листя і стала темно-сірою навіть «зеленка» — посадка, в якій тепер важко замаскувати техніку і озброєння. На похмурому тлі видніється хіба що синьо-жовтий прапор біля одного з бліндажів на позиції 23-го мотопіхотного батальйону ЗСУ. Втім, якщо уважно придивитися, за найближчим бруствером у далині також видніються кольори державного прапора: у вибалках жовтіє висохла трава, а поряд синіє широка в цьому місці річка Кальміус. Нічого дивного, адже там за якихось півкілометра звідси — також Україна. Але з тієї тимчасово окупованої нашої території на нас зараз дивляться не тільки у біноклі, а й крізь приціли зброї. І нерідко порушують умови хиткого перемир’я і водночас тривожну тишу переднього краю. Якраз перед нашим приїздом сюди по позиціях з того боку річки вели неприцільний кулеметний вогонь. 

Децентралізація управління, розпочата в нашій країні, вимагає нового стилю відносин між територіальною державною владою і  органами місцевого самоврядування, що також реформуються. Тому вітчизняний уряд вдається до подальших кроків на цьому шляху, які передбачають внесення змін до Основного Закону в площині розділення повноважень чинних нині місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів місцевих рад.ф 

Такої прискіпливої уваги громадськості, якою вона оточила буковинських лісівників, не знає, певно, жодне профільне управління країни. Кабмін навіть вимушений був призначити тотальну перевірку діяльності місцевих лісгоспів, щоб з’ясувати, чи правду кажуть активісти, що на Буковині лисі гори, а ліс мало не весь прямує за кордон.

Результати роботи численного контролерського десанту, до якого увійшли й столичні правоохоронці, офіційно засвідчили: галузеві підприємства краю ведуть лісове господарство на високому рівні. «Хочете побачити взірцеві лісосіки і насадження молодого лісу, їдьте у Чернівці», — каже Василь Парпан, директор Українського НДІ гірського лісівництва, що в Івано-Франківську. 

За непростого сьогодення хочеться чути новину, яка зцілює. Тож кажу приятелеві, що в селі Четвертинівка місцеве господарство виорало городи людям по 4 гривні за сотку. Він аж рота відкрив від здивування, бо в його рідному селі, де не стало агроформування, орють по 17 гривень за сотку. Та ще й клопіт трактора впіймати.

Там, де громада зберегла господарство, люди ніби добріші, а в селянах бачать не лише робочі руки. Зокрема заслужений працівник сільського господарства, директор СТОВ імені Богдана Хмельницького Сергій Ровишин знає кожного односельчанина по імені, знає, як хто живе. І йому зовсім не байдуже, що кажуть про його рідне село.