Українці нарешті  склали плани на наступне літо. Принаймні, на червень. Нація, яка сьогодні протистоїть зовнішньому агресорові й мужньо переживає  соціальні та економічні негаразди, має ще один привід об’єднатися.

У вівторок національна збірна команда України зіграла внічию з командою Словенії у матчі-відповіді плей-оф кваліфікації Євро-2016 із рахунком 1:1 і нарешті здолала негативну тенденцію та оформила путівку на континентальну першість. 

До України прибула місія МВФ. Цими днями всі політичні сили мають змогу провести з її представниками зустрічі й напрацювати єдині принципи податкової політики і показники державного бюджету на 2016 рік. Такими словами Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк звернувся до присутніх в залі засідань.

Прем’єр також не має сумніву, що до кінця поточного року Україна матиме держбюджет наступного. А окремо він заявив, що уряд підтримує зміни Міністерства фінансів, внесені до проектів законів щодо податкової та митної політики. А ще до кінця року шляхом голосування в парламенті слід запровадити змінити в галузі охорони здоров’я, освіти, державних закупівель, в процесах приватизації. 

Питання створення кредитного реєстру Нацбанку, який містив би всю корисну інформацію щодо потенційних і наявних отримувачів позик у наших банках, пробуксовує. Воно тупцює на місці з вини саме розробників відповідного законопроекту №3111 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо створення та ведення Кредитного реєстру Національного банку України».

Мета такого документа цілком зрозуміла: регулятор хоче мати докладнішу інформацію про всіх кредитоотримувачів, їхні історії, щоб запобігти ризикам надання банками позик нечесним фізичним та юридичним особам. Адже не секрет, що таких у нас чимало. Проте відомо, що приватні бюро кредитних історій, які в нас вже давно існують, не завжди охороняють таємниці позичальників для так званих третіх осіб, які не повинні знати про кредитоотримувачів. І часто-густо використовують її для свої корисливих цілей. Приміром, дізнатися із таких бюро можна чимало: адресу позичальника, телефони тощо. А це є пряме «наведення»  на кредитоотримувачів різного роду злодіїв та шахраїв.

Жити і навчатися в мирних умовах прагнуть усі студенти, а особливо ті, кому довелося рятуватися від війни. Більшість із них разом зі своїми університетами переїхали з Луганська й Донецька на неокуповану територію — щоб здобувати українську освіту.

І хоч переміщеним вишам разом з викладачами і студентством ще доводиться стикатися з окремими проблемами, та навчальні заклади розвиваються, нарощують свої сили, налагоджують матеріально-технічну базу й успішно проводять вступні кампанії. «УК» поцікавився, як живеться нині університетам-переселенцям. 

Війна спричинила появу в нашій державі нової категорії молоді. Кілька десятків тисяч студентів з Донбасу взяли в руки валізи і, переступивши через мотлох безголових ідей, переїхали на територію мирної України здобувати вітчизняну освіту. І студенти, і вищі навчальні заклади, які переїхали до інших регіонів, зіткнулися з численними проблемами. Найболючіші на сьогодні — недостатня забезпеченість гуртожитками та слабка матеріально-технічна база. 

Жити на Донбасі й бути патріотом України завжди було важко. А нині — небезпечно. На жаль, багато прикладів, коли проукраїнська позиція загрожує донеччанам втратою житла, майна, здоров’я чи й життя. Та це не означає, що серед жителів краю перевелася молодь, готова захищати його від проросійських бойовиків, які насаджують на цій території утопічний і жорстокий «русскій мір». Один із них — 20-річний Валентин Ушич, із яким мене познайомив педагог, краєзнавець і літератор із Красноармійська Петро Гайворонський.

Колишній учитель каже, що з-поміж інших учнів хлопець завжди виокремлювався вдумливістю і розважливістю, а нині дуже змужнів. Зрештою, це зрозуміло, адже донеччанин ще у червні 2014 року добровільно і таємно від батьків вступив до одного з українських батальйонів. Тепер він уже юний ветеран війни. Під час коротких відпусток Валентин приходить на зустрічі з місцевими школярами та студентами. А ще, з’ясувалося, пише коротенькі нотатки-есе й роздуми про пережите за цей важкий для всіх нас період. Дещо із цих записів пропонуємо нашим читачам. 

Праця аграріїв формує позитивний імідж нашій країні. Аграрні підприємства долучаються й до розвитку українського села. Серед них ПрАТ  «Зернопродукт МХП», яке за сучасними технологіями обробляє  понад 91 тисячу гектарів землі, забезпечуючи на всій площі високі результати. Це сумлінний платник податків, він своєчасно розраховується з людьми за оренду земельних паїв та здійснює багато соціальних проектів у селах. 

Постійні стреси, забруднення навколишнього середовища — із цими проблемами сучасна людина стикається щоденно. Вони негативно позначаються на здоров’ї кожного з нас, але особливо потерпають від них молоді мами, в яких передчасно пропадає або й зовсім нема грудного молока. Тому питання, чим замінити материнське молоко, за якими якостями підібрати штучне дитяче харчування, що не тільки не зашкодить, а й буде корисним для малюка, набуло нині особливої актуальності. Про це наша розмова з професором, доктором медичних наук завідувачем кафедри педіатрії №2 Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика В’ячеславом БЕРЕЖНИМ. 

«Авангард» став останнім із вітчизняних аграрних емітентів, які мали реструктуризувати свої боргові цінні папери. Окрім нього, на ринку єврооблігацій (євробондів) такі цінні папери розміщували ще чотири агрокомпанії. Це «Миронівський хлібопродукт» (МХП), «Мрія», «Агротон» і Укрлендфармінг — материнська компанія «Авангарду». Останній не реструктуризував свої бонди на суму $500 мільйонів у цьому році, оскільки їхнє погашення заплановано на  2018 рік. 

Ось уже третій місяць поспіль ромська меншина Мукачевого не сходить зі шпальт, до неї звертаються журналісти і закарпатських обласних, і всеукраїнських ЗМІ. Аж ніяк не через тему виборів, під час яких роми завжди відіграють хоч і не першу, але й не останню роль.

Гарячу тему на тлі, здавалося б, приємної події розкрутили самі роми. 3 вересня в центрі міста відкрили пам’ятник їхньому одноплемінникові, який гордо стоїть із мітлою в руках. І вже три роки в Мукачевому стоїть монумент сажотрусу. Його прототип — реальна людина, яку зовуть Берталон. Він — угорець за національністю. Ніхто з представників цієї меншини не поскаржився на те, що їхній одноплемінник застиг у камені посеред міста у брудній одежі, такий простенький собі, з посмішкою на вустах.