Мету поїздки Прем’єр-міністра Миколи Азарова на Київську ГЕС неважко було визначити з анонсу самої події, адже верхня точка Дніпровського каскаду є лакмусовим папірцем стану готовності відповідних державних служб до пропуску весняної повені. Особливо після надто сніжної та затяжної зими.
На короткому шляху до Вишгорода обабіч траси видно, як розлилося назване в народі Міністерським озеро: окремі осередки води місцями мало не облизують дорожній насип. А ось із боку дніпровської затоки Верблюд картина набагато втішніша: стовбури дерев хоч і вкриті знизу водою, але така сама ситуація була там і торік. У щільних посадках під Вишгородом між соснами ще ховаються снігові плями, а Київське водосховище ніби й не збирається прощатися із зимою. Крижані поля зі сніжними шапками вкривають там усю видиму поверхню плеса від греблі ген до обрію. 

Естафетну паличку спілкування з Равілем Сафіулліним ми отримали з рук президента Національного олімпійського комітету Сергія Бубки,  який саме завершив свою розмову з міністром і  водночас першим віце-президентом НОК.  Тому без зайвих передмов перейшли від спорту високих досягнень до ймовірності виховати нових чемпіонів.
—  Равілю Сафовичу, наприкінці минулого століття українці вважалися однією з найспортивніших націй у Європі. Сьогодні ситуація інша: значна частина дитячо-юнацьких шкіл не має елементарних умов для занять. Більше того, лише сім відсотків наших дітей закінчують школу відносно здоровими. Як новостворене профільне міністерство збирається виправляти становище?
— Ви правильно зауважуєте, що українці були одними з найспортивніших. Власне, ми й залишаємося такими поки що — все-таки чотирнадцяте місце на Олімпійських іграх у Лондоні чи одинадцяте на попередніх Пекінських —це високий результат. Наголошую: поки що. Бо якщо сьогодні не втрутитися у ситуацію, то через певний час  результати будуть плачевними.

Розмов про сурогатне материнство не люблять ні медики, ні чиновники. Перші вважають, що їхня місія — допомогти народити дитину, а хто за це платить і що потім з цими малюками відбувається, вони знати не бажають. Чиновники теж не надто балакучі, оскільки досі чимало юридичних аспектів, які стосуються цієї делікатної теми, нашим законодавством не врегульовано.
А ось парламентарії згадують про репродуктивні технології щоразу, тільки-но розгорається черговий скандал. І намагаються або обмежити, або заборонити послуги сурогатних матерів, оскільки вважають, що це прихована торгівля дітьми, яка шкодить іміджу нашої держави. Та закону, який би чітко врегулював порядок надання послуг у сфері репродуктивної медицини, досі не прийнято.
 

Свого співрозмовника — Петра Швидька, я відніс би до категорії людей унікальних. За високою порядністю і обов’язковістю, енциклопедичними знаннями і нестримним прагненням бути корисним з ними суспільству. Це яскраво проявилося за його п’ять років перебування — за власним устремлінням — в самому епіцентрі ліквідації наслідків «катастрофи ХХ століття». А ще Петро Васильович — Людина незвичайної, жорсткої принциповості у справах, що стосуються державних, тобто наших з вами інтересів. І коли зустрічає на цьому шляху людей, готових переступити через все і всіх заради власної кишені або корпоративної мети, Він кидається нерідко в нерівний бій заради торжества правди. Не завжди це, на жаль, закінчувалося переконливою перемогою. Всемогутня корупція та патологічна жадоба можновладців та їх приспішників до збагачення за рахунок інших-досить важка перешкода на шляху до соціальної справедливості…  

Як відомо, кожна область має свою специфіку. Приміром, Запорізька належить до зони ризикованого землеробства, але попри це тут більше розвинене рослинництво, ніж тваринництво. Про те, на що робитиме ставку область цього року, проблеми і здобутки запорізьких аграріїв — наша розмова із профільним заступником голови облдержадміністрації Сергієм ГРАЧОВИМ.  

За останні півмісяця на Закарпатті дощило. Небезпека, що води Тиси, Латориці, Ужа й інших рік та їхніх приток завдадуть величезних збитків, тримала в напруженні всіх. Але сумних наслідків вдалося уникнути. Те, що повінь завдала мінімум лиха, — результат спланованих дій. В області діє міжвідомче угрупування сил — 1775 людей та 320 одиниць техніки. Проміжні підсумки роботи оглядали на виїзному засіданні Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яку очолює віце-прем’єр-міністр України Олександр Вілкул. А перед цим він разом із головою Закарпатської облдержадміністрації Олександром Ледидою перевірив готовність водозахисних дамб.  

Історія захоплення чужої власності в нашій країні багатолика і багатогранна. Скандали, які спалахували внаслідок явища, що одержало назву рейдерства, інколи вихлюпувалися на загальнодержавне інформаційне поле, але досить часто згасали на рівні регіонів. Усе залежало від того, якої величини активи і підприємства ставали жертвами агресивних атак. Як свідчать результати дослідження, проведеного кілька років тому «Центром дослідження корпоративних відносин», 70% громадян України вважають, що рейдерство не можливе без підтримки судів, прокуратури, міліції. Спираючись на досвід журналістської роботи, додам від себе: воно не можливе і без підтримки органів влади на місцях.  

Уперше у вітчизняній історії провідний культурно-мистецький та музейний комплекс країни «Мистецький Арсенал», в якого є всі шанси стати українським Лувром, розміщує знакові твори найвідоміших митців кінця XIX — першої половини XX століття: Арістіда Майоля, Огюста Родена, Олександра Архипенка, Сальвадора Далі, Пабло Пікассо та ще 13 арт-зірок. Більшість із них відомі насамперед своїми живописними полотнами, однак кожен деякий час захоплювався і скульптурою.
Унікально й те, що всі ці роботи зберігаються в колекції однієї людини — Ігоря Воронова. Знаний філантроп та меценат надав ці твори для експонування, бо в такий дієвий спосіб підтримує розбудову й розвиток «Мистецького Арсеналу» як музейної інституції. 

У  далекому 1784 році тоді невеличке поселення назвали Василівка на честь полковника Донського війська Васильєва, який тут оселився. А у Сні?жне його перейменувала начебто сама Катерина ІІ, коли під час зимової подорожі її екіпаж застряг у одному з тутешніх засніжених ярів.

Розбудовуватися містечко почало завдяки вугільним шахтам 1900 року. У найкращі для нього часи їх функціонувало дев’ять, нині дві — «Ударник» та «Зоря». Влітку «Ударник» закриють. 

Мама Наталя допомагала сестрі в городі, мала Аліна грала з дітьми. Будинки — поряд. Мама постійно озиралася, поглядаючи на дівчинку, але момент, коли Аліна зникла з подвір’я, пропустила. Занепокоїлася не відразу: подумала, що старша сестра повезла дитину кататися на велосипеді. А коли та з’явилася одна і виявилося, що гуляла сама, дорослі запанікували.
Спочатку намагалися шукати самостійно. Наталя оббігала всі найближчі двори, підняла на ноги сусідів. Лозовське — депресивна територія, де багато покинутих будинків, більшість з яких перетворюються на руїни. Люди обійшли кожен дім, та даремно. Тоді Наталя кинулася до дільничного.