Упродовж 2020 року фахівці Міністерства соціальної політики разом з усією країною працювали в нових умовах, коли доводилося відповідати на нові виклики, пов’язані з пандемією, карантинними обмеженнями й потребами у захисті людей.

Питання державного оборонного замовлення на 2021 рік, націоналізації АТ «Мотор Січ», продовження чинності обмежувальних заходів щодо банків з російським капіталом, затвердження Стратегії деокупації та реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя було розглянуто цього тижня на засіданні РНБО.

Не секрет, що після розв’язаної кремлівськими геополітиками гібридної війни російські найманці та кадрові «іхтамнєт» найбільше лютували, коли їм до рук потрапляли бійці українських добробатів чи цивільні, які добровільно стали на захист України. Чому? Бо у російських зайд та місцевих «оплаченців», схоже, трапився розрив шаблона. Адже проросійська пропаганда вперто вбивала у голови міф, що жителі Донбасу чекають не дочекаються російських «визволителів» та приєднання до РФ. Тому окупанти були неприємно вражені, коли 2014 року зіткнулися із масовим патріотизмом місцевих людей. Звідси їхня лють і жорстокість, із якими вони розправлялися з полоненими добровольцями й волонтерами.

«13 березня 1961 року о 8 годині 30 хвилин в м. Києві з верхньої частини Бабиного Яру сталось раптове сповзання значних мас розрідженого ґрунту гідронамиву, які затопили в районі Куренівки територію площею до 25 гектарів і призвели до людських жертв та значних руйнувань». Так починалося повідомлення урядової комісії про закінчення розслідування причин техногенної аварії, що отримала назву Куренівської трагедії. Про історичний контекст тих подій розповімо за допомогою архівних документів, що зберігаються у Центральному державному архіві громадських об’єднань України.

У Пирятинському районі Полтавської області на лівому березі річки Гнила Оржиця лежить мальовниче старовинне село Малютинці. Уперше його згадано в Іпатіївському літописі 1139 року. Це село подарувало світові кількох видатних особистостей, життєдіяльність яких досі цікавить дослідників і краєзнавців. На їхньому тлі виокремлюється постать Петра Селецького (14.03.1821—17.03.1880) — юриста, київського віцегубернатора, київського губернського предводителя дворянства (в ті часи Пирятинський повіт входив до складу Київської губернії), таємного радника, гофмейстера імператорського двору, мемуариста, музиканта й композитора, знайомого Тараса Шевченка.

Достатній рівень заробітної плати складає основу матеріальної забезпеченості життєдіяльності домогосподарств. Держбюджетом на 2021 рік передбачено, що мінімальна заробітна плата цьогоріч буде збільшуватися двічі. Збільшення рівня оплати праці дозволяє здійснити важливі кроки на шляху мінімізації та запобігання низки ризиків та загроз економічній та соціальній безпеці країни, як-то: високий рівень бідності населення, недостатній рівень наповнення соціальних та пенсійного фондів тощо.

Єдина країна, якій підвищили кредитний рейтинг під час пандемії COVID-19, переможниця в номінації «Найкращий офіс з управління державним боргом в Центральній та Східній Європі в 2020 році» — такі оцінки на світовій арені отримала Україна за перший рік роботи уряду під керівництвом Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля.

Всеукраїнський форум «Україна 30 «Інфраструктура», який почав триденну роботу 22 лютого, викликав значний інтерес і великого бізнесу, і дипломатів багатьох країн. Серед тих, хто виступив на форумі, був Надзвичайний і Повноважний Посол КНР в Україні ФАНЬ СЯНЬЖУН. Кілька днів потому пан Посол люб’язно погодився відповісти на запитання «Урядового кур’єра».

Пандемія коронавірусної хвороби й нестабільна економічна ситуація у світі стали індикаторами, які показали проблеми у царині захисту прав дітей. І Україна тут не виняток. До зони особливого ризику потрапили неповнолітні, яких було позбавлено батьківського піклування, а також ті, хто з інших причин перебував в інтернатних закладах. Особливий ризик для неповнолітніх з інвалідністю, які мають слабку імунну систему й високий ризик зараження вірусами.

З Васильківським районом Київської області пов’язане майже все моє свідоме життя. У селищі Калинівка пішов до школи 1963-го. Повернувшись після служби в армії, ще п’ять років їздив щодня з Василькова на заняття до Київського університету. А після кожного курсу влітку проходив практику, точніше, працював у штаті в редакції районної газети «Шлях Ілліча». Залишив рідний край хіба що 1982-го, коли після закінчення вишу отримав направлення на роботу в коростишівську районку Житомирської області «Ленінським шляхом». Але 2001-го повернувся на Київщину і вже остаточно оселився із сім’єю у Васильківському районі, побудувавши тут добротний будинок.