Появу Національного музею гончарства в Опішному напророчили ще в ХІХ столітті. Спочатку професор Анастасій Зайкевич у 1879 році вперше здійснив польову експедицію й зібрав колекцію глиняних виробів Опішного, за якою 1882-го опублікував перший у Європі альбом з мотивами українського гончарного орнаменту. 1893 року те саме зробив Іван Зарецький, який зібрану колекцію кераміки передав музеєві Полтавського земства. У 1904-му художник-кераміст Петро Ваулін заснував в Опішному перший в Україні громадський музей старовинних гончарних виробів.

19 листопада 1989 року — скорботна і водночас дуже важлива дата в нашій новітній історії. У Києві на Байковому кладовищі перепоховали трьох українських політичних в’язнів Кремля, які загинули в російських таборах-катівнях. Того дня додому, на малу батьківщину в домовинах повернулися правозахисники Юрій Литвин, Василь Стус та Олекса Тихий. Тепер немає сумніву, що з часів прощання з Тарасом Шевченком Україна не бачила такого велелюдного похорону співвітчизників. Так само важко заперечити, що день прощання із загиблими українцями став черговим і дуже вагомим кроком до Незалежності.

Про таких людей, як Василь Захарченко, писати важко. І не тому, що про них уже багато написано, а тому, що доводиться зважувати кожне слово, аби не збитися на банальні дифірамби чи оцінки, яких уже звучало і, очевидно, прозвучить іще чимало. Саме тому, коли серед колег ідеться про нашого видатного земляка, письменника, лауреата Національної премії імені Т. Шевченка, зазвичай просто мовчу. Хоч мовчати вже й не можна.

Його могила — на кладовищі рідного села Попівка неподалік Конотопа. По периметру надгробка — барвінок, на плиті — акуратний пам’ятник, на якому викарбувано портрет, прізвище, ім’я та по батькові небіжчика, а також слова: «Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну». У них він весь без патетики, прикрас, духовного гриму. Своїм життям довів, що любов до України — це як щоденне дихання і биття серця.

Виставка квітів «Мульт-ленд», яка відкрилася минулого тижня на Співочому полі в Києві, відразу привернула увагу численних відвідувачів та засобів масової інформації. Що особливого, запитаєте. Так, квіти! А ще — відомі мультиплікаційні персонажі: Angry Birds, Білосніжка та семеро гномів, Аладдін, Жасмин і Джин, Посіпаки, Міккі Маус, герої підводної історії «У пошуках Немо» та «Книги джунглів», чарівні феї, Рапунцель і цікавинка виставки великий і неповторний зелений Шрек.

У День Незалежності на вулицях американського Сан-Антоніо в Техасі відбудеться автопробіг з українськими синьо-жовтими прапорами. Відтак учасники цієї акції приїдуть у місто Корпус-Крісті, де до них долучаться представники місцевої громади українців, і вже разом мчатимуть узбережжям океану. Опісля наші співвітчизники влаштують пікнік із приготуванням національних страв. Організує цей святковий захід Українське товариство із Сан-Антоніо, яке очолює Тетяна Харченко-Мак-Гі.

Кажуть, що любов до Вітчизни, почуття патріотизму, національну самобутність всотують із молоком матері. Певне, так і є. Але почасти. Бо все це, як справджують реалії життя, приходить не саме по собі, а в процесі виховання, прищеплення з дитинства цінностей, які потім визначають людину як громадянина, патріота, захисника і дбайливого господаря своєї землі.

Цьогоріч український смаколик не радує дешевизною. Навіть у південних областях, де вирощують ягоду, ціна не нижча ніж 5—7 гривень за кілограм. Ціна тішить виробників, які торік страждали від низької. Цього року виробник орієнтується на український та білоруський ринки. У сусідів перші кавуни погоріли, чи будуть ще, не відомо. Отже, українці куштуватимуть херсонські смачні ягоди.

До кінця серпня на Рівненщині очікують офіційного візиту Президента. Крім представлення кандидатів на місцеві вибори від провладної команди, заплановано зустріч із представниками бізнес-кіл краю. Адже найвища політика в державі — її економіка, і з цим не посперечаєшся.

За спостереженнями екологів, Дніпро дедалі більше цвіте й міліє. Причину вбачають у незаконних забудовах берегової лінії та видобутку піску, а також каскаді водосховищ, що уповільнюють течію. Щоб врятувати Дніпро від екологічної катастрофи, необхідна комплексна програма.