-
Міссісіпі до нас далеко
Повагою американців до букви закону не можна не захоплюватися. Ось і найсвіжіше повідомлення з-за океану прозвучало як грім серед ясного неба: професор медичного центру Університету Міссісіпі Ранджан Батра виявив, що у них досі не скасоване… рабство.
Як справжній громадянин справді демократичної держави він узяв до рук історію США і прочитав, що добре відома 13 поправка до їхньої Конституції, ухвалена з легкої руки 16-го американського президента Авраама Лінкольна, небезпідставно нареченого визволителем американських рабів, була ратифікована 27 штатами протягом 1865 року.
-
Дорожню грамоту вдосконалювати легше, ніж дороги
З середини календарної весни автолюбителям, не кажучи вже про професійних водіїв, доведеться звикати до деяких новацій у дорожній грамоті: з 15 квітня набирають чинності зміни до Правил дорожнього руху, затверджені тиждень тому Кабінетом Міністрів України.
-
Біатлоністки подають чудовий приклад
Прем’єр-міністр Микола Азаров переконаний, що успіхи в біатлоні обов’язково дадуть поштовх розвиткові масового спорту. Про це він заявив на зустрічі з призерами чемпіонату світу з біатлону серед жінок.
-
Потрібно виховувати культуру «не хворіти»
Останніми роками українці ставляться до вакцинації з пересторогою. І хоча для цього були об’єктивні причини, проте здебільшого недовіру населення до імунопрофілактики спричиняють коментарі псевдофахівців і недостовірна інформація, яка спричинена породженням недобросовісної конкуренції, а іноді такого собі конспірологічного свавілля в ЗМІ та Інтернеті. Як наслідок, заручниками такого інформаційного сміття стають довірливі громадяни, які, вчасно не зробивши щеплення собі та своїм дітям, наражаються на небезпеку. Саме питання підвищення довіри до системи імунопрофілактики стало центральним під час зустрічі глави уряду Миколи Азарова з експертами та представниками громадських організацій у сфері охорони здоров’я.
-
Як живете, діти Сонця?
Про моральність держави судять за ставленням громади і влади до інвалідів, людей похилого віку. Відомо давно, сказано символічно. Я переконалась у цьому на власному досвіді. Коли моя мама народила наймолодшого брата, в сім’ ї була трагедія. Нашому Левкові діагностували синдром Дауна. В пологовому, а це було 38 років тому, запропонували залишити немовля в лікарні: «З такою дитиною ви не впораєтесь…»
У молодої матері Оксани Булавин у 1994-му народився первісток, теж даунятко. Порада медиків була така ж сама. Прогнози на життя цих дітей були діаметрально протилежні. Ліки, які мала придбати за порадою медиків Оксана, могли б стимулювати до року розвиток її донечки, та дістати їх не вдалося. Імпортні, дорогі…
-
Арабська весна: два роки в пісок
Двадцятишестирічний Мухаммед Буазізі, людина з університетським дипломом, не міг знайти кваліфіковану роботу, перебиваючись випадковими підробітками на базарі. Коли вигнали і звідти, заявивши, що в нього немає відповідного дозволу, який можна було купити лише за хабар, невдаха облив себе бензином і підпалив. Так понад два роки тому розпочалась Жасминова революція в Тунісі, яка призвела до зміни влади і стала поштовхом до низки наступних: у Єгипті, Ємені, Лівії…
Утім, історія свідчить, що дивіденди від революційних змін не завжди бувають пропорційними затраченим зусиллям, а виграють не завжди ті, хто найбільше на це сподівається.
-
Арифметичні фокуси до криміналу доведуть
З початку 2013 року співробітники Державної податкової служби в м. Києві встигли припинити діяльність уже двох потужних конвертаційних центрів, зіпсувати настрій ласим до легких грошей шахраям і тим, хто продає свої елітні автівки за смішними цінами.
-
Індустріальний парк «Свема» щороку дає продукції на 400 мільйонів гривень
Якщо у співвітчизників старшого і середнього віку запитати, чи знають вони Шостку і завдяки чому, більшість з них дадуть ствердну відповідь. А як незаперечний доказ повідають про звичайну кіноплівку, на яку в 1960–1980-х роках знімали більшість стрічок вітчизняного кінематографа. Та й сьогодні під час ретропоказів уважний глядач помітить титри шосткинського об’єднання «Свема».
Але все тече і все міняється. І, як звичайно, не в той бік, куди хочеться, а куди випадає. З часом прийшли нові технології і потреба в кіноплівці поступово відпала. А разом з цим залишилися незатребуваними не тільки добротні будівлі ВАТ «Свема», значні виробничі площі, а й тисячі працівників зі світлими головами та золотими руками.
Та все-таки час поступово розставляє все на свої місця. Знайшлися ділові і прагматичні керівники області та міста, представники бізнесових та підприємницьких структур, які разом дійшли оптимістичного висновку: на базі колишньої «Свеми» можна і потрібно організувати якісно нове сучасне виробництво, що відповідатиме світовим стандартам.
-
Битва за… «Криївку»
Недільний вечір. Надворі хурделить. Морозно. На вулиці — поодинокі перехожі, які поспішають чимдуж у теплі домівки, та ще кілька тупцюють на трамвайній зупинці навпроти ратуші. А біля під’їзду одного з будинків вервечкою витягнулася чимала черга, що губиться аж у його глибині. Дарма, що холод, усі терпляче чекають.
— Це у «Криївку», — якось по-змовницьки повідомила жінка, зауваживши мій подивований погляд. — Жодної вивіски на будинку чи при вході. Та знайти замасковану «Криївку» нескладно — кожен тутешній підкаже.
— Надокучають? — цікавлюся у співрозмовниці.
— Звикли, — каже пані Анастасія. — З часу роботи ресторану жодних ексцесів не пригадую. Хоч ресторан є ресторан і зазвичай навколо вирують пристрасті, підігріті алкогольним градусом. Тут такого не побачиш: розгулятись не дозволять охоронці. Відвідувачі спокійні, не гамірні, зайвого шуму не створюють. Від такого сусідства не потерпаємо, бо ні п’яними дебошами, ні децибелами гучної музики ресторан не надокучає. З подібним радше на вулиці зустрінешся, аніж у під’їзді будинку.
Відколи почались «атаки» на «Криївку», відвідувачів побільшало. Аншлаг, як мовиться, і в «Копальні кави». Ніде яблуку впасти у «Майстерні шоколаду».
-
Наказано… вийти заміж
22 червня 1941-го Лідія Єгорівна, як і тисячі її однолітків, запам’ятала на все життя. Вчорашні школярі подорослішали за одну добу. Вже 23 червня 17-річна Ліда Рудська увійшла до штабу села Шевченкове з мобілізації.
— Ми з головою сільради об’їжджали на тачанці поля, — згадує Лідія Єгорівна. — Радгосп великий, шість відділень, 47 тисяч гектарів, і земля добра, орна. Колосся пшениці налите, важке, роса на ньому під сонцем переливається, здається, ніби поле плаче. Важке було відчуття, гнітюче. Зібрати урожай неможливо, а залишати німцям не дозволено. Тому й поля спалювали, і худобу виводили якнайдалі. Усі намагалися діяти згідно із закликами: «Нічого не залишати ворогу!», «Хай земля палає під ногами!»
Архів публікацій
-
президент україни
-
Урядовий портал
-
УКРІНФОРМ
-
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
-
урядова гаряча лінія 1545
-
ДЕРЖБЮДЖЕТ 2025
-
АНТИКОРУПЦІЙНИЙ ПОРТАЛ