Днями в Києві відбувся круглий стіл «Формування ринку землі в Україні: реалії та перспективи», організований Українською аграрною конфедерацією. Цей захід збігся в часі з акцією правих сил під Верховною Радою. Однією з вимог протестувальників було недопущення ринку землі в Україні: «Не смійте скасовувати мораторій на торгівлю українською землею! Бо ця полита кров’ю і потом земля — власність Нації, а не ваша. Продаж землі — це торгівля Батьківщиною вроздріб».

Події довкола блокування залізничних шляхів на лінії розмежування на Донбасі й спроби припинити нелегальні зв’язки з проросійськими окупантами мають чимало прихильників і водночас не менше супротивників. Як часто буває у подібних непростих ситуаціях, істина десь посередині. Так само не піддається сумніву те, що блокада вантажів ще тугіше затягла вузол задавнених проблем, які потрібно було розв’язувати ще рік чи два тому. Також складається враження, що якби наші «воріженьки» шукали черговий привід для дестабілізації ситуації в Україні, то кращий варіант годі було б вигадати. І тепер, підраховуючи збитки і шукаючи компромісні шляхи виходу із ситуації, не можемо не помітити, кому це насамперед вигідно. Та тому, хто вже майже три роки веде проти нас цинічну гібридну війну.

 Кілька десятиліть дніпряни чекають, коли ж нарешті в місті добудують хоч би першу чергу метрополітену, — відтоді, як у грудні 1995 року запрацювала перша її дільниця (а будівництво розпочалося 1982-го). Це одне з найкоротших метро у світі завдовжки 7,8 кілометра — всього 6 станцій з 9 запланованих від центрального залізничного вокзалу у віддалені промислові й спальні райони міста. Докладно про всі перипетії будівництва дніпровської підземки «УК»  розповідав у публікації «Метро до центру Дніпра довезе?» від 30 серпня 2016 року.

Останнього дня зими Прем’єр-міністр Володимир Гройсман запросив до Будинку уряду представників металургійної промисловості. Цю нараду він присвятив виключно питанню вугільної блокади та її можливих негативних наслідків на якість життя українців і гідний рівень роботи промислових підприємств. Цього разу глава уряду не намагався відшукувати ймовірність виникнення оптимістичних новин. Його заяви були лаконічними, конкретними й доволі скептичними. Заспівом стало питання діяльності підприємств металургійної промисловості та енергетики в умовах блокування вантажних перевезень з тимчасово окупованих територій України. 

Нині у структурі Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, який переміщено з Луганська до Сєверодонецька, сім інститутів та сім факультетів. Тут 7140 студентів навчають майже 700 викладачів, з них 70 професорів та докторів наук. Виш претендує на те, щоб стати провідним сучасним науково-навчальним центром Луганщини. Черговим кроком на шляху до амбітної мети став візит університетської команди до Кембриджа. Як міжнародна співпраця науковців може позначитися на долі краю, розповідає ректор університету професор Ольга ПОРКУЯН. 

На День незалежності Польщі, 11 листопада, випала нагода побувати у Варшаві: того дня радикальна молодь підпалила прапор України. Втім, глядачів в інспірованого дійства було небагато. Більшість варшав’ян або ж виїхала за місто, або вишикувалася біля центру науки «Копернік», що виріс на березі Вісли в 2010 році. 

У Миколаєві щодня помирає в середньому 30 людей. Ховати ніде. Усі цвинтарі закриті. Закладене в 1965 році міське кладовище площею 110 га за 52 роки вже переповнене. Можна лише підпоховати, якщо є місце. Під нові цвинтарі відведення земель не передбачено. Така проблема актуальна для багатьох обласних центрів. Місцевій владі Миколаєва ця тема додає головного болю. Нині запропоновано збудувати міське кладовище між двома мікрорайонами — Кульбакине та Широка Балка. Та люди виступили проти.

 В українських вишах постала проблема, про існування якої раніше не йшлося: з’явилися труднощі з набором студентів. Навіть ВНЗ зі статусом національних під час набору не завжди заповнюють ліцензовані місця за всіма спеціальностями. Торік не всі місця заповнили студенти-першокурсники навіть на держзамовленні.

 ВИТЯГ ІЗ ПОСТАНОВИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ВИБОРЧОЇ КОМІСІЇ від 27 лютого 2017 року № 31

«Слідів вилитої вчора крові (коров’ячої чи свинячої) на дверях в Інституті національної пам’яті вже майже не видно. Як не побачити і слідів іншої крові — людської, яка проливалася в цьому будинку з 1918 року, коли тут оселилася київська ЧК. Певен, що ті, хто вчора зробив це, теж прагнуть проливати кров не лише тварин. І наше завдання — не дати цим нащадкам чекістів це знову робити», — написав недавно на своїй сторінці у Фейсбуці голова інституту Володимир В’ятрович. Інцидент стався того дня, коли на самого В’ятровича спробували напасти біля Укрінформу, де він звітував про роботу за минулий рік.