У документальному фільмі-розслідуванні «Таємниці генія Шевченка» («1+1»), як гласить реклама, його автори зробили все можливе, аби розкрити таємницю походження Тараса Григоровича. Слід віддати належне сміливості департаменту журналістських розслідувань каналу, який і створив фільм. І справді, досі мало хто з українських документалістів наважувався досліджувати такі аспекти. Хоч в пострадянському та діаспорному шевченкознавстві подібні спроби мали місце раніше.

Аби дістатися села Сонячне із Сум, треба подолати не багато й не мало — рівно сто кілометрів. Стільки само, якщо вирушити, приміром, із Полтави. Або з Харкова. Тобто з географічної точки зору щось на зразок рівновіддаленого трикутника.

Якщо ж на цей населений пункт поглянути з висоти пташиного польоту, що в сьогоднішніх умовах, на жаль, вельми проблематично, можна побачити майже ідеальний круг діаметром трохи більш як два кілометри. Як кажуть місцеві жителі, за формою їхнє село нагадує саме сонце.

Заледве минуло два місяці з початку року, а на залізницях України вже сталося 16 ДТП (12 випадків на переїздах і 4 — поза ними), внаслідок чого загинули 14 осіб і 9 травмовано. Порівняно з відповідним періодом 2013 року, повідомили у прес-службі відомства, кількість транспортних подій збільшилася на 4 випадки, число загиблих зросло на 14 осіб, травмованих — на 7. 

  Вони здавна привертали увагу людини не лише  красою, а й дивовижними метаморфозами, яких зазнають у розвитку. Пройшовши через глибоке перетворення, гусінь обертається на легкокриле створіння, яке без перебільшень можна назвати окрасою природного співтовариства. Створіння, яке навіть змушує перефразувати відомий вислів: можна нескінченно довго дивитися на вогонь, воду і… політ метелика.
Днями у столичному планетарії відкрилася виставка «Планета метеликів». Її населяють  миролюбні істоти, які прагнуть  спілкуватися з відвідувачами. А що більшість тропічні й потребують спеціального мікроклімату, то за ваше тепло і доброту вони навіть готові поділитися своїми таємницями. 

Такої ганьби, як нині, наш народ не зазнавав за всю багатовікову історію свого існування. «Славних прадідів великих правнуки погані», мабуть, змусили перевернутися в могилах не лише князівську дружину і військо запорозьке, а й замучених голодомором батьків тих сьогоднішніх відщепенців, які не тільки самі не боронять від ворога рідну землю, але й перешкоджають армії це робити.
Коли нещодавно показали по телебаченню групку луганчан, які грудьми стали не проти окупанта, а проти українських військових, що прямували на захист кордону, я очам своїм не повірила. Однак, коли до них приєдналися донеччани, блокуючи склади зі зброєю, сором захлеснув «дев’ятим валом». 

Який він, феномен моди в сучасному світі, де цивілізація виявляє себе в досконалій зброї, що поєднує найкращі наукові й технічні розробки, де культура заявляє свої здобутки у філософії рамки? Адже твором мистецтва може стати будь-що, обрамлене для сприйняття в приміщенні чи просторі. А соціум втілює себе в моді. У ХХІ столітті вона стала всеосяжно-тотальною і технологічною. Фешн — це і мода на зброю, й на творчі особистості, й на стосунки в сім’ї та державі.
Бізнесмен і політичний психолог Геннадій Балашов у книжці «Як стати авантюристом? Роздуми мільйонера» пише: «Бути модним — означає давати суспільству набір нових якостей. Найменш привабливі буденність, сірість, посередність, звичайність, на них ні успіху, ні багатства не досягти. Виокремлюватися з натовпу можна навчитися. Треба працювати над індивідуальними відмінностями. Відмінність, яка виокремлює з натовпу; відмінність, за яку захочуть платити, яку забажають у людини купити. Щоб вигідно виокремлюватися, потрібно бути модним (не тільки в одязі, а й у  стилі  життя, у поглядах)».

Найстрашніше, коли біда гонить з рідного дому, коли доводиться кидати все і шукати прихистку в інших краях. Саме це нині відбувається у Криму, звідки тікають люди: хто — від переслідувань,  а хто — від нової реальності, з якою неможливо змиритися. Та материкова Україна їм турботливо простягає руку допомоги. Як облаштовуються новітні біженці, дізнавалися журналісти «Урядового кур’єра». 

На засіданні Ради національної безпеки і оборони, спричиненому відмовою допустити до Криму українських урядовців, було ухвалено кілька важливих рішень, які визначатимуть політику держави щодо суспільно-політичного й стратегічного майбутнього півострова.

Про перебіг подій та подальші рішення зібрання на брифінгах докладно поінформували Секретар РНБО Андрій Парубій та міністр юстиції Павло Петренко. Перший з них розповів про ініціативу звернутися до ООН з тим, аби застосувати до Криму відому світову практику, проголосивши його демілітаризованою зоною. На думку Андрія Парубія, це є найоптимальнішою формулою для недопущення ескалації конфлікту в Криму. 

Якою буде стратегія розвитку агросектору та коли чекати земельної реформи? Про це та інше — в інтерв’ю з міністром аграрної політики та продовольства Ігорем ШВАЙКОЮ.
—  Ігоре Олександровичу, поділіться першими враженнями від роботи на посаді міністра.
— Робота міністра більш динамічна і нервова, ніж робота народного депутата. Це однозначно. Щодня зустрічаюсь з чималою кількістю представників агробізнесу, галузевих асоціацій та профспілок, асоціації сільських та селищних рад тощо, аби володіти реальною, а не статистичною ситуацією на місцях та у конкретній сфері.
Крім того, чимало часу йде на те, аби владнати проблемні питання цьогорічної ранньої посівної. На сьогодні маємо дефіцит ресурсів від восьми до десяти мільярдів гривень, які треба залучити у банківському секторі. Гострою є й ситуація з пально-мастильними матеріалами, особливо в Криму. Автоперевізники майже не беруться доставляти туди дизпаливо та бензин, зважаючи на військову окупацію Криму. Аграрії готові купувати пальне навіть задорого, головне, щоб воно було.

Кожна криза — це вікно можливостей. Зараз ми знову боремося за незалежність і цілісність України. Ні в кого не повинно бути сумніву — ми переможемо. Однак це не розв’яже всіх проблем і не ліквідує усіх ризиків та загроз. Виходом має стати довгострокова стратегія для України. Насправді це буде не європейська стратегія, а українська. Вона полягає в тому, щоб не імітувати реформи, а робити їх щодня крок за кроком у кожній галузі, встановити нульову толерантність до корупції і керуватися виключно верховенством права.