Антиукраїнська істерія в Росії, схоже, набуває чудернацьких форм. «Ми з вами не воюємо!» — переконані мої родичі-сибіряки, однокласники і друзі, котрі живуть у сусідній країні. Та ніхто не може відповісти на запитання: чому ж у такому разі для багатьох їхніх співгромадян усе українське почало прирівнюватися мало не до державної зради? Пофарбував альтанку жовтим кольором із синім дахом — ага, спіймався! Та ти ж, трясця твоїй мамі, шпигун! Укр, дідько тебе бери! Зробив бутерброд із салом — з’їж його тихенько під ковдрою вночі, а то ще, чого доброго, у проукраїнських симпатіях запідозрять!

Що вже про борщ говорити?! Страва смачна, навариста, відмовитися від неї як від знаряддя ворожої пропаганди — дурних немає. Але ж і споживати якось непатріотично. Адже борщ — український. Ще, дивись, викличуть куди треба і впаяють по саме «тпру»!

І, як повідомили в соціальній мережі «Твітер», в одному з ресторанів таки знайшлася «світла» голова, яка чи то з голоду запаморочена, чи то не до кінця протверезіла, чи то «не тими» грибами насмакована, сяйнула «геніальною» думкою: мовляв, з огляду на те, що любов до української кухні нині трактується як шкідлива звичка, просто «злижімо» щось смачненьке і перейменуймо під своє. І першим серед кулінарних «трофеїв» став (хто б сумнівався!) борщ, перелицьований на «суп із бурякового кореня по-російськи». Що й було підтверджено відповідною світлиною меню. Оце так!

Аж цікаво стало: чи матиме тема продовження? Адже існує ціла Говерла української смакоти, яку можна було б так само перейменувати. Про всяк випадок, аби, як мовиться, чогось та не вийшло. Тут вам і котлета по-київськи, і пампушки з часником, і крученики по-закарпатськи (від цієї назви взагалі когось із слабкими нервами може шляк трафити!), і полтавські галушки, і чернігівські крохмальні налисники, і львівські гречаники. Йой, людоньки, та це ж ціла таємна зброя! Прихована загроза! Троянський кінь, фарширований ніжинськими огірочками, запеченими індичками, сальтисоном, гарбузовою кашею, драглями та карасиками в сметані.

Лукаві «укропи» таки знають, як спокусити і дискредитувати добропорядних сусідів! Через святая-святих — шлунок — просочуються. Ну як їх не звинувачувати у всіх можливих гріхах?!

І чим відповісти нам, українцям, на той ресторанний нонсенс? Якщо хтось думає, що ми перейменуємо пельмені на «круглі вареники з м’ясною начинкою по-українськи», а щі — на «капустяну бовтанку», то він глибоко помиляється. Ми як готували, так і готуватимемо — все, що перейшло нам від бабусь-прабабусь. І наші вареники, і російські пельмені, й польські кнедлики, і болгарську баницю, і молдавські плачинди, і страви всіх народів, які живуть в Україні та вважають її Батьківщиною. Ми не впадаємо в істерику, коли національні меншини розмовляють власною мовою, співають власні пісні й вивішують рідний прапор. Оце і є справжня свобода. Це й захищають українці всіх національностей.

Маю моральне право «додати свій горщик на капусту» — хоч для борщу, хоч на щі, оскільки моє родове дерево росте одним коренем в Україні, другим — у Росії. Тому щиро і палко бажаю, щоб жителі обох країн жили дружно і під мирним небом. І нас таких, через чию душу проходить та прірва, що нині розростається між нашими народами, багато. По обидва боки державного кордону.

Це саме той випадок, коли останньою надією лишається здоровий глузд. І, знаєте, Бог з ним, з борщем: хай наші сусіди їдять на здоров’я все, що наварять. Та вже немає сумніву, що заварене нині у глобальному політичному масштабі дуже довго розхльобувати доведеться… По обидва боки державного кордону.