Анатолій СЕМЕНЮК,
генеральний директор
корпорації "Вінницясадвинпром"

З настанням осені починаємо згадувати, що наша країна має добрі давні традиції в садівництві, а яблука для нас були та є основною «коморою» свіжих вітамінів  узимку. Придбати їх — нині не проблема: на полицях супермаркетів цілий рік є імпортовані. Проте хочеться відчувати запах нашого саду, підтримувати розвиток вітчизняного товаровиробника. Та чи можуть українські садівничі господарства забезпечити потреби країни в яблуках? Про це розмовляємо з генеральним директором корпорації «Вінницясадвинпром» Анатолієм СЕМЕНЮКОМ.

 Анатолію Івановичу, понад десять років область є лідером в Україні з виробництва плодово-ягідної продукції. Зокрема майже кожна третя тонна яблук, що вирощується в організованому секторі економіки, має вінницьку «прописку». Споживачів цікавить: чи цього року будемо зі своїми яблуками?

— За інформацією, яку маю, цього року в країні очікується валовий збір яблук менший від торішнього. Проте в садах господарств нашої корпорації їх є стільки, як торік. А минулої осені ми зібрали 120 тис. тонн! Принагідно зауважу, що вінницькі господарства  відпускатимуть яблука за ціною, яка була торік, або меншою. Звісно, погодні умови року і на Поділлі далися  взнаки. Проте у нас починають плодоносити молоді інтенсивні сади, які порівняно зі  звичайними дають вищу врожайність. Та це лише один з аспектів стабільної роботи.

На відміну від багатьох регіонів, в області ми зберегли об’єднавчий центр садівників. За рік корпорація проводить 10—12 семінарів за участю науковців — вітчизняних і закордонних. Наприклад, із садівниками ділилися досвідом спеціалісти з Голландії, Італії, Франції, Німеччини, Великобританії, Польщі. Крім того, на семінарах люди спілкуються і так одне в одного переймають найкраще. А якщо навчаються, то, значить, роблять так, як треба. Тому є результат.  І цього року область буде першою за показниками валового збору, врожайності, якості продукції.

Наші плоди екологічно чистіші, ніж у Європі: їх обприскують хімікатами у 2-3 рази менше, ніж там. Фото з сайту ru. all

— Ви стверджуєте, що вінницьке яблуко найкраще. А чим воно особливе?

— Територія області  за всіма ознаками сприятлива для плодоягідних насаджень, і насамперед яблунь. Таких умов для садівництва, як у нас, немає в жодній іншій області. Передусім за оптимальною сумою температур та кількістю опадів. Природні особливості краю поєднуємо з новими технологіями і сортами. Посадили багато інтенсивних садів новітніх помологічних сортів, які дають відмінну якість. Наприклад, джонаголд, джонагоред, пінова, гала, айдаред, голден-делішес, флорина тощо. Вони дуже затребувані на ринку.

Загалом в акціонерних товариствах (колишніх радгоспах), товариствах з обмеженою відповідальністю (колишніх колгоспах), у фермерських господарствах, себто у тих, хто грунтовно займається садівництвом і входить до корпорації, є майже  10 тис. га саду, який дає високий та якісний врожай. Зокрема молодого саду  маємо майже 5 тис. га, що становить  понад 40 відсотків загальної кількості. Звідси добрі перспективи розвитку. Тому і в цьому році заклали  майже 600 га молодого саду.

— Цікаво: якщо поряд поставити вінницьке та європейське яблуко, то яке ви візьмете?

— Та наше краще! У країнах ЄС, які постачають на наш ринок свою продукцію, яблуні обприскують 25—30 разів. Це скільки ж у них отого всього?  А ми свої сади  проти шкідників і хвороб обробляємо лише 10—12 разів. Не тому, що бідніші, а тому, що у нас клімат інший. Та сьогодні польські яблука продають на українських ринках як вінницькі. Наше яблуко має авторитет. Я пишаюся тим, що в Україні молоді сади нічим не поступаються найкращим європейським. За якістю плодів і сортами ми вже можемо конкурувати з розвиненими європейськими державами.

Свою продукцію постачаємо у промислові центри країни — Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ та інші. Відома вона і на зовнішньому ринку. Торік до Росії відправили майже 30 тис. т яблук. Також купують білоруси, казахи.

Принагідно зауважу таке. Треба, щоб держава спростила процедуру митного проходження садівничої продукції за кордон. Це надасть можливість нашим господарствам конкурувати на зовнішньому ринку, передусім на російському. Вітчизняна садівнича галузь вийшла на той рівень, що може повністю забезпечувати потребу країни в яблуках та  ще й постачати їх за кордон.

— Однак у супермаркетах цілий рік торгують імпортними...

— Наші вони теж почали брати. Наприклад, господарства «Обрій» і «Поділля» (Тиврівський район), «Дари садів» (Могилів-Подільський район), «Сад України» (Піщанський)  постачають   яблука у супермаркети Києва. В області теж є приклади співпраці. Проте магазинам чомусь вигідніше торгувати імпортними. Чому так, не знаю. 

Нині ми реалізуємо яблука сорту слава переможцю по 4 грн за 1 кг, а в супермаркетах таке саме імпортоване коштує 8—9 грн. Продажем закордонних фінансуємо  чужого товаровиробника, себто нашого конкурента.  Ця проблема була і є актуальною.

— Чи  мають господарства сховища, щоб  цілий рік постачати фрукти на ринок?

— Протягом останніх років  в області збільшилася кількість фруктосховищ із сучасними холодильними установками. Наприклад, не раніше травня  реалізує яблука фермерське господарство «Обрій» Немирівського, «Міжлісся» Барського, «РІА» Шаргородського району. Загалом можемо зберігати до  весни приблизно 45 тис. т фруктів. Це значні обсяги. Водночас основну частину врожаю поки що господарства реалізують до нового року, бо постійно потребують обігових коштів (треба людям зарплату платити, купувати пальне, мінеральні добрива тощо). 

— У магазинах є широкий вибір соку  вітчизняних  виробників.  Отож яблуко, яке впало з дерева, теж не пропадає. Так?

— Наші яблука екологічно чисті, й концентровані соки з них підприємства «Аграна Фрут Україна», «Пфанер Бар», «Джафа» та інші здебільшого відправляють за кордон — в Австрію, Німеччину, Росію. Переробники хочуть купити дешевше і продати дорожче. А нам нікуди подітися: якщо несортові яблука  вчасно не зібрати, то вони пропадуть.

Раніше траплялося, що і згнивали під деревом, бо через низьку ціну вигідніше було їх не збирати. В останні роки ціна стала прийнятною. І в цьому році вона  спочатку була нормальна, але потім, на жаль, впала. Господарства змушені відпускати несортові яблука, по суті, за собівартістю, щоб люди мали роботу. Переробні підприємства ніби розуміють, що господарства не можуть працювати собі у збиток, але коли доходить до діла, то вони дають мінімально можливу ціну. Але ж  господарствам потрібні гроші на розвиток. Ми хочемо і далі садити молоді сади, щоб люди споживали смачні вітчизняні яблука.

— Анатолію Івановичу, свого часу ви очолювали потужне садівниче господарство. Переконаний, що читачеві буде цікаво разом з вами пройтися  садом...

— У нас є господарства, які мають по 300—600 га саду. У таких обрізати дерева починають відразу після того, як опало листя. Працюють цілу зиму та ще у березні, бо інакше не встигнути. Зазвичай обрізку роблять люди зі свого та довколишніх сіл. Вони мають досвід і ставляться відповідально. Якщо і цих робочих рук не вистачає, то кличуть на допомогу людей із Закарпаття і Молдови.

Сад — це постійний клопіт і великі витрати. Треба зробити позакореневе підживлення, гербіцидами знищити бур’яни, продискувати міжряддя, вручну знищити бур’яни біля дерев,  кілька разів обприскати проти шкідників і хвороб тощо. На всьому цьому слід розумітися, та ще маєш бути добрим організатором.

Зібрати власними силами врожай господарства не в змозі, тому наймають людей із довколишніх сіл, а також приїжджають бригади з Молдови, Закарпаття, Львівської області.  Людей треба розмістити, забезпечити гарячим харчуванням. Працівник за день може в середньому зібрати тонну яблук, а в молодих садах — дві. Хто добре працює, той за місяць заробляє 3—5 тис. грн. Це для селян неабиякі гроші. Безперечно, щоб люди заробили, спочатку слід виростити добрий врожай. Нині вже немає того, як за колишнього СРСР: працювати як-небудь. Кожний сад має власника, зацікавленого виростити якісну продукцію, продати її та отримати добрий результат.

Олег ЧЕБАН,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Анатолій СЕМЕНЮК. Народився 1949 р. на Вінниччині. Закінчив Уманський сільськогосподарський інститут. У садівничій галузі працює з 1979 р. Заслужений працівник сільського господарства, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Генеральний директор корпорації «Вінницясадвинпром».