СВАВІЛЛЯ

 Захопити чужу власність неможливо без сприяння або мовчазної згоди владних структур

Раніше серед "бізнесменів з великої дороги" найбільшу популярність мав вислів на кшталт "захопити підприємство коштує рівно стільки, скільки коштує купити реєстратора". Але час та набутий досвід протидії рейдерству внесли свої корективи. Нині, за словами знайомих юристів, більше важить "творчий підхід" до судової та прокурорської систем і наявність фінансових ресурсів. Однак, як свідчать події, про які йтиметься далі, не менш важливу роль у досягненні "мети" відіграє підтримка тих, хто представляє різні гілки органів влади на місцях. Приміром, днями голова Київської міської держадміністрації Олександр Попов оприлюднив інформацію, що "молода команда" Леоніда Черновецького фактично вкрала у киян 3,5 тисячі гектарів землі, вартість якої сягає 75 мільярдів гривень. Пересічний читач може задатися питанням - якщо таке відбувається у столиці, то що вже тоді говорити про провінцію? Відрядження за листом, який надійшов у редакцію, та вивчення самої суті справи засвідчило, що схеми для відчуження землі в столиці і в провінції мало чим різняться одна від одної. Хіба тим, що в Києві зрідка намагаються відновити справедливість, а у провінції це зробити дуже важко, оскільки в одній "упряжці" з рейдерами діють місцеві чиновники та представники правосуддя.

Це лише "приказка"...

Початок цієї історії прозаїчний, хоча й не позбавлений деякої інтриги. Більше чотирьох років тому приватний підприємець Любов Антонюк за договором купівлі-продажу придбала 27 будиночків та 8 господарських будівель на території бази відпочинку, що розташована на Федотовій косі поблизу селища Кирилівка Якимівського району Запорізької області. За сприяння інвесторів розпочала реконструкцію існуючих та зведення нових літніх будинків для тих, хто приїде відпочивати на Азовське море. Перший літній сезон пройшов більш- менш спокійно. На підставі заяви Любові Фоківни Якимівське БТІ виготовило технічний паспорт бази відпочинку, а Кирилівська селищна рада присвоїла їй адресу. Державна реєстрація права власності мала відбутися пізніше у зв'язку з тим, що нова власниця фактично перетворила рухоме майно, яким були фанерні будиночки, у нерухоме. Щоб убезпечити свою власність від зазіхань любителів поживитися чужим,

Л. Антонюк звернулася у судову інстанцію, і 29 листопада 2007 року своїм рішенням Господарський суд Запорізької області підтвердив її право власності на нерухоме майно з інфраструктурою. Однак Якимівське БТІ, не реагуючи на рішення суду, вперто відмовлялося від його реєстрації. Чому? Як стало зрозумілим дещо пізніше, на землю, де розташовувалася база, та на майно вже накинули оком "поважні люди". Вони, судячи з дальшого перебігу подій, не лише розробили рейдерську схему її захоплення, а й знайшли повне порозуміння в цьому питанні з керівництвом місцевої райдержадміністрації та районного суду.

24 квітня 2009-го за підписом голови Якимівської районної державної адміністрації Володимира Уманського з'являється розпорядження про надання Сніжані Тодоровій дозволу "на складання матеріалів щодо вибору місця розташування земельної ділянки площею два гектари пасовищ для ведення особистого селянського господарства". А менше ніж через два місяці, 26 червня, пан Уманський підписує нове розпорядження "Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянці Тодоровій С. М.". Перед цим, щоправда, своїм розпорядженням переводить ділянку до земель запасу сільгосппризначення Кирилівської селищної ради. А зараз - увага! В цьому разі ми стикаємося з випадком зневаги до закону, про який говорять: "Коли не можна, але дуже хочеться, то можна". Річ у тому, що передані у власність два гектари належать до земель рекреаційного призначення. Тому правом вилучати їх і переводити в інший "статус", згідно з вимогами Земельного кодексу, наділений не голова райдержадміністрації, а Кабінет Міністрів України.

А ось і "казка"

Однак і це ще не найбільший "сюрприз" від тодішнього голови райдержадміністрації. Як кажуть в Одесі, ви будете довго сміятися, але це правда. Виявляється, що пан Уманський передав одним махом під "ведення особистого селянського господарства" і землю бази відпочинку "Любава". Тобто у ці два гектари включили 0,9 гектара площі, яку вона займає. Очевидно, на дахах 27 будинків та 8 господарських приміщень мали випасатися кози чи корови. Бо пляжні піски на самому березі Азовського моря явно не придатні для того, щоб вирощувати на них помідори, цибулю, картоплю чи іншу городину. Більше того, голова райдержадміністрації знав, що там база відпочинку, оскільки її власниця неодноразово, в тому числі письмово, зверталася до нього з проханням зареєструвати об'єкти власності. Однак одержувала відмову всупереч рішенню господарського суду області, який визнав за нею право власності.

А тепер зверніть увагу на дивну оперативність та узгодженість дій голови райдержадміністрації і його підлеглих. Розпорядження керівником про передачу у власність земельної ділянки підписано 26 червня 2009 року, а вже 13 липня пані Тодорова одержує державний акт на право власності, ділянці присвоєно кадастровий номер, і цим же числом датується нормативна грошова оцінка, яку зробив відділ земельних ресурсів у Якимівському районі - 4835 грн за два гектари вже під ведення особистого селянського господарства, тоді як насправді - це рекреаційні землі на березі моря. Ви думаєте, що щаслива власниця одразу ж побігла гнати череду на випас чи садити городину? Помиляєтесь. Цього ж дня вона підписує договір з обслуговуючим кооперативом "Прайм" і... дарує йому цю землю. Й знову очевидне неймовірне - через тиждень, 20 липня, право власності на цю ділянку та державний акт одержує вже згаданий кооператив. (Напевно, не варто нагадувати, скільки часу потрібно селянину, щоб стати щасливим власником такого документа).

Але на цьому "чудеса" не закінчуються. Наступного дня, 21 липня, "Прайм" підписує договір купівлі-продажу з громадянкою Гвоздевою Іриною Олександрівною. Тобто за тиждень земля пройшла, так би мовити, через троє рук. Останньому покупцеві два гектари на березі моря, згідно з вказаним договором, коштували аж... 500 грн. Щоправда, на відміну від Якимівського відділу земельних ресурсів, який оцінив цю землю майже у п'ять тисяч гривень, за експертною оцінкою двох приватних підприємств "Проектно-виробничої фірми "Еліта" та "Науково-впроваджувальної фірми "Кадастр" її вартість зросла більш ніж у 100 разів - майже до 542 тисяч грн., про що є запис у договорі купівлі-продажу. І тут слід згадати ще одну "дрібницю", яка свідчить про заданість дій представників влади на досягнення певної "мети". Ще 13 червня, за два тижні до того, як цю ділянку мала одержати перша її власниця - Сніжана Тодорова, директор ТОВ "Науково-інформаційний центр "Кадастр" Олег Круліковський пише заяву на ім'я керівника ДП "Запорізького науково-дослідного та проектного інституту землеустрою" з проханням видати бланки державних актів на право власності на земельну ділянку у кількості 19 комплектів. Серед осіб, яким призначаються ці документи, знаходимо прізвища Сніжани Тодорової та Ірини Гвоздевої. Навпроти них цифра - 2 гектари на Федотовій косі. Призначення - сільськогосподарське.

А щодо договору купівлі-продажу, укладеного між пані Гвоздевою та "Праймом", то, на мою думку, документ цей, як і деякі інші, що фігуруватимуть далі, м'яко кажучи, не можна вважати чинним. Бо якщо його уважно проаналізувати, то можна помітити одну "неточність". У пункті 5 міститься посилання на вже згадувану фірму "Кадастр", яка начебто провела експертну оцінку землі... 2 листопада 2009 року. Тобто на чотири місяці пізніше, ніж підписано сам договір. Нагадаю, кооператив "Прайм" та пані Гвоздева підписали його і завірили в приватного нотаріуса 21 липня 2009 р. На цьому "діяльність" кооперативу завершилася. Через кілька місяців він перестав існувати.

Як ви, напевне, здогадуєтеся, Любов Антонюк до певного часу і подумати не могла про те, що її чекає. Адже ще у листопаді 1995 року розпорядженням Запорізької облдержадміністрації 0,9 гектара землі було надано у постійне користування попереднім власникам саме під будівництво бази відпочинку. Це підтверджується і Державним актом на право постійного користування землею, підписаним головою Якимівської райради наприкінці 1995 року. Врешті-решт, звідки власниця "Любави" могла знати про наміри Ірини Гвоздевої? А вони, як з'ясувалося, були далекосяжними.

Нахабство - друге щастя?

Ще у травні 2009 року, майже за два місяці до підписання договору, за яким Ірина Гвоздева начебто стала власницею двох гектарів землі, на якій розташувалася і база відпочинку, вона подала позов до Якимівського районного суду. В ньому просила визнати за нею право власності на будинок А-1, який начебто самовільно збудувала. Щоправда, вказавши адресу, скромно промовчала, що він знаходиться на території бази відпочинку, власником якої є... Любов Антонюк. Володимир Уманський підтримав Ірину Гвоздеву та подав до суду заяву за власним підписом з проханням задовольнити позов. Через півтора місяця, 7 липня, Якимівський районний суд після "встановлення факту будівництва" визнає за Іриною Гвоздевою право власності на будинок А-1 та зобов'язує Якимівське БТІ зареєструвати за позивачкою право власності. Неважко собі уявити стан Любові Антонюк, коли вона дізналася, що будинок, на технічний стан якого разом з іншими будівлями "Любави" ще у 2007 році надано висновок Бердянською філією Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту "НДІпроектреконструкція", раптом виявився "новозбудованим". Тому само собою зрозуміло, що адекватною відповіддю на таке "рішення" могло стати лише звернення у вищестоящу судову інстанцію. Саме це Любов Антонюк і зробила, подавши скаргу до Апеляційного суду Запорізької області. Ухвалою останнього рішення Якимівського райсуду скасовано і справу повернуто на новий розгляд. Окрім того, колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області винесла окрему ухвалу, в якій зазначено "грубе порушення головою Якимівського районного суду Запорізької області Ковальчук О. А. норм процесуального права, пов'язаних з підготовкою справи, та її розгляду". Думаю, не треба уточнювати, що саме це означає.

У свою чергу, Ірина Гвоздева, щоб підкріпити "доказову базу" у справі перед новим розглядом, звернулася в Якимівський райсуд із заявою про уточнення позовних вимог. У ній вона навіть вказала номер договору субпідряду та назву підприємства - ТОВ "Імас-2005", яке збудувало літній будинок. Додавались також копії акта виконаних робіт та кошториси. І навіть зазначалося: "... про права на мій літній будиночок без будь-яких законних підстав заявила Антонюк Любов Фоківна".

Фініта ля комедія?

Розгляд справи затягнувся, чи, можливо, його затягнули більш ніж на 8 місяців. Чесно кажучи, можна лише поспівчувати судді Олегу Куценку, на якому вона "висіла". Адже за сукупністю фактів, на які, до речі, вказав Апеляційний суд, треба було, очевидно, виносити рішення, яке суперечило прийнятому раніше головою цього ж райсуду Оленою Ковальчук. І ось нарешті 24 березня засідання відбулося. Представник Ірини Гвоздевої раптом попросив вилучити зі справи та не приймати як докази документи, подані на підтвердження уточненого позову. Причину цього я зрозумів лише після того, як ознайомився з поясненням, яке надав працівникам МВС директор ТОВ "Імас-2005" Ігор Зінчук ще в грудні минулого року. В ньому, зокрема, зазначено: "Десь у вересні 2009 року до мене звернувся знайомий Гвоздев Г. Г., який попросив мене розрахувати вартість будівництва літнього будиночка. Нам були представлені його дружиною Гвоздевою І. О. фото будинку, який вони хотіли побудувати, а співробітниками підприємства зроблено розрахунок його вартості... Наше підприємство ніяких робіт у Якимівському районі для Гвоздевої І. О. не проводило, договору на будівництво дому з нею не укладало, оплата від неї не поступала". Мабуть, після цього і не юристу стає зрозуміло, що доповненням до "доказової бази" пані Гвоздевої і її претензій на володіння "новозведеним будиночком" має стати порушення кримінальної справи за фальсифікацію доказів, введення в оману суду або за посягання на чуже майно. Щодо її представника у суді, то він так і не навів будь - яких доказів на підтвердження претензій своєї "візаві" щодо визнання за нею права власності на літній будинок, що належить власниці "Любави".

А при чому тут слово "рейдерство", винесене у підзаголовок статті?, - можете запитати ви. Нагадаю, "бізнесмени з великої дороги" для захоплення чужого майна використовують поряд з іншими методами і просто нахабне витіснення та недопущення на територію підприємства законних власників. Так от, користуючись тим, що голова Якимівського райсуду Ольга Ковальчук визнала у липні 2009 року за Іриною Гвоздевою право власності на літній будинок, що знаходиться на базі відпочинку, новоявлена "власниця" уклала угоду з київською охоронною фірмою. Люди у камуфляжі протягом минулого року ні Любов Антонюк, ні її відпочиваючих на базу просто не допускали. В тому числі представників державної виконавчої служби, які приїжджали, щоб виконати рішення суду, який заборонив І. Гвоздевій чинити перешкоди Л. Антонюк у користуванні належним їй майном.

"Підсліпувата" влада

А тепер повернімось до наших "баранів", тобто двох гектарів землі, які за 500 гривень купила Ірина Гвоздева. Як відомо, старт цьому процесу дав попередній голова райдержадміністрації Володимир Уманський своїм розпорядженням про передачу Тодоровій С. М. у власність земельної ділянки, яка в кінцевому результаті перейшла до рук Ірини Гвоздевої. Оскільки 0,9 га цієї площі перебувало в постійному користуванні ВАТ "Експотранс", то воно теж долучилося до відбивання атак новоявленої власниці. Керівництво підприємства звернулося до прокуратури та органів внутрішніх справ з проханням перевірити законність дій місцевої влади. Завдяки цьому 29 вересня 2009 року прокуратурою Якимівського району внесено протест на розпорядження керівника районної виконавчої влади. Однак усупереч вимогам закону райдержадміністрація протягом трьох місяців вдавала, що вона "німа і сліпа". Натомість у хід подій раптом втрутилася працівник виконавчого органу Наталія Кидалова, на яку начебто було накладено стягнення першим керівником, оскільки вона готувала юридичне обгрунтування цієї земельної справи. Наталія Григорівна звернулася до суду з позовом про визнання незаконним цього покарання. Однак суддя Якимівського райсуду Наталія Бойчева, розглядаючи позов, чомусь зробила "вінегрет" з адміністративної та господарської справ. Вона не лише визнала незаконним покарання пані Кидалової, а ще й визнала законним розпорядження голови райдержадміністрації стосовно "земельної справи", а протести прокурора по ній такими, що не підлягають розгляду. Коли минулого тижня, у присутності голови райдержадміністрації Сергія Кутікова, який змінив на цьому посту Володимира Уманського, я попросив начальника відділу кадрів Тетяну Струкову ознайомити мене з наказом щодо накладення стягнення на Наталію Кидалову, то у відповідь почув, що такого документа не існує. Тому складається враження, що позов цей мав на меті передусім підтвердження судом законності розпоряджень попереднього керівника райдержадміністрації та визнання протестів прокурора на них такими, що не підлягають розгляду. І хоча прізвище Ірини Гвоздевої в ході засідання не називалося, проте це рішення прийнято фактично на її користь.

Ще один цікавий момент. Його найкраще відображено у відповіді начальника відділу боротьби зі злочинами в органах виконавчої влади МВС керівнику ТОВ "Експотранс" після його звернення до правоохоронних органів. Якщо коротко, то в угодах з перепродуванням землі правоохоронці вбачають ознаки фіктивності. Окрім того, вони зазначають, що голова райдержадміністрації Володимир Уманський, начальник відділу Держкомзему Якимівського району Володимир Чкан, директор ТОВ "Науково-інформаційний центр "Кадастр" Олег Круліковський, зловживаючи службовим становищем, діючи з корисливих спонукань в інтересах третіх осіб, вчинили дії, в яких вбачається склад злочину. Фактично названі особи сфальсифікували документи, оскільки вони знали, що це земельні ділянки рекреаційного призначення. І використовувати їх можна лише для відпочинку, туризму та проведення спортивних заходів, а не для ведення особистого селянського господарства. Знали також про те, що на площі, яка передавалася у власність і на яку готувалися та реєструвалися відповідні документи, розташована база відпочинку. Всі зібрані матеріали ще 27 жовтня 2009 року були передані до прокуратури Запорізької області. Однак прокурор Якимівського району Володимир Кривоножко виніс постанову про порушення кримінальної справи за фактом службового підроблення лише через сім місяців, 15 липня минулого року. Причому справу порушено не щодо конкретних осіб, а саме за фактом. Під час нашої зустрічі 21 березня цього року Володимир Григорович зазначив, що прокуратурою виконано значний обсяг робіт по справі і зараз вона перебуває, так би мовити, на фінішній прямій.

А Ірина Гвоздева тим часом "подробила" землю на ділянки, державні акти про право власності на які підписав уже згадуваний Володимир Уманський. Що цікаво, зробив він це вже після того, як наприкінці 2009 року відмінив усі свої попередні розпорядження по земельній справі. Мало того, підписував їх, перебуваючи на лікарняному, напередодні звільнення з посади. У той час, як виконання обов'язків керівника райдержадміністрації було покладено ним же на заступника. А пані Гвоздева, всупереч забороні суду вчиняти будь-які дії стосовно земельної ділянки, після її дроблення продала 30 ділянок Ірині Шкуріній. Остання об'єднала з десяток ділянок в одну, внаслідок чого її віртуальні межі проходять по дахах будинків бази відпочинку Л. Антонюк. Тож державні межові знаки тепер можуть замінити хіба що димарі літніх будинків "Любави".

Некваплива феміда

У всій цій історії мене цікавила ще одна річ: невже районна влада, суд ішли на порушення, виносили неправомірні рішення на користь пані Гвоздевої "за красиві очі"? Сумніваюсь, бо на засіданнях судів її ніхто не бачив, лише представників. Не знайшов я її прізвища і в списку впливових політиків чи бізнесменів, які своїм авторитетом могли б тиснути на владу, суди та прокуратуру. Але, покопавшись в архівах, дещо "втямив". Досить впливовою особою, на мою думку, можна вважати чоловіка пані Ірини, у послужному списку якого чимало поважних бізнесових та владних посад. Однак це тема вже іншої розмови. Так чи інакше, але "скрип", з яким поновлюється справедливість у вищеназваній справі, можна пояснити багатьма факторами, в тому числі як впливом зовнішнім, так і явною заінтересованістю окремих "діючих осіб" цієї історії. Я вже не наголошуватиму на тому, хто кому в районі "кум, сват чи брат". Це можна буде розповісти після повного завершення розслідування або, навпаки, спуску "на гальмах" цієї справи тими, хто повинен стояти на сторожі законів.

ВІД РЕДАКЦІЇ

Про події, висвітлені в цій публікації, можна було б і не писати, якби це був поодинокий випадок. Однак подібне твориться фактично в усіх регіонах України. Тому законодавцям, очевидно, слід перед тим, як перетворювати землю на товар, розробити запобіжні механізми, які б унеможливили подібні дії. А покарання за рейдерство зробити невідворотним не лише для "бізнесменів з великої дороги", а й тих, хто їм потурає або сприяє. Редакція, у свою чергу, відслідковуватиме подібні історії й висвітлюватиме на сторінках видання. Бо ми повністю згодні з авторами листа, які написали, що всілякі оборудки чиняться безкарно до тих пір, доки не стають об'єктом гласності.