Отець-доктор
Андрій ЛОГІН

«Лжі бережися і пияцтва, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло», —  застерігав ще князь Володимир Мономах. Якщо заглибитися в історію, то Українська греко-католицька церква боролася із «зеленим змієм» вже в другій половині XVIII ст. Тоді надрукували книгу повчань та інструкцій про шкідливість спиртного. Ще живі перекази на Тернопіллі про боротьбу з пияцтвом наприкінці XIX — на початку XX ст., коли, наприклад, митрополит Йосиф Сембратович звернувся до своєї пастви із посланням «Про високу гідність людини». Почали створювати братства тверезості (або стриманості), а багато вірних складали присягу про відречення від горілки. У деяких селах і досі стоять пам’ятники тверезості, яким сто і більше літ.

Заробітчанство, безробіття, інші соціальні виразки в новому столітті знову спонукають людей заглядати у чарку. 2006 року УГКЦ узялася за відновлення методу боротьби з пияцтвом та алкоголізмом, перевіреного часом, і завела «Золоті книги тверезості».  Подробиці про це — у розмові з отцем-доктором Андрієм ЛОГІНОМ.                

— Отче Андрію, у фразі з Біблії «І не впивайтеся вином, але краще наповнюйтесь Духом», мабуть, є і сенс боротьби, яку церква почала з пияцтвом?

— Залежність від алкоголю набула нині таких масштабів, що церква розпочала системну профілактичну душпастирську працю, щоб утверджувати людей у тверезості. 2006 року згідно з рішенням синоду створили підкомісію «За тверезість життя», яка надає як духовно-просвітницьку, так і реабілітаційну допомогу тим, хто потрапив у тенета пияцтва й алкоголізму, а також співзалежним — їхнім рідним. Ділимося знаннями й практичними порадами зі священиками, як духовно опікуватися алкозалежними та їхніми сім’ями. 

— Здається, церква ніколи не зобов’язувала до цілковитого утримання від вживання спиртного?

— Так, але завжди зобов’язує до тверезого способу життя: християнин ніколи не повинен напиватися. Людина є образом і подобою Божою, а отже, має творити добро, дотримуватися духовних і загальнолюдських цінностей. Пияк усе це втрачає, диявол тоді має доступ до нього, спокушає його до зла, до гріха, який у суспільному житті виливається у протиправне.

— І одним з ефективних чинників залучення людей до активного способу життя вважаєте «Золоту книгу тверезості»?

— Починаючи з цієї книги у храмах зазвичай проводимо місії тверезості або реколекції (духовні заняття), де мотивуємо тверезий спосіб життя не наказами, а роз’ясненнями, Святим Писанням.

— Як збираєте на реколекції слухачів?

— Їх організовують священики, які знають своїх парафіян. Вони також активно співпрацюють у цьому напрямку з державними структурами, громадськими організаціями. Щоправда, такі духовні заняття призначені передовсім для людей здорових, а ті, хто має пристрасть до алкоголю, приходять за бажанням.

— Пропонуєте їм зробити запис у «Золотій книзі тверезості»?

— Розміщуємо її зазвичай перед основною іконою в храмі. Людина молиться, згодом промовляє саму присягу, яка відкриває цю книгу, і засвідчує її своїм записом. 

— До чого зобов’язує людину присяга?

— Той, хто її прийняв, свідомо визнає перед Богом, церквою, рідними та знайомими, що пияцтво є ворогом людського роду, знищує здоров’я й позбавляє людину її високої гідності. Тож зобов’язується надалі не вживати спиртного, не  змушувати й не заохочувати до нього інших, навпаки, застерігати їх від цього зла.

— Чому в «Золотій книзі тверезості» записують прізвище, ім’я та по батькові того, хто відважився прийняти присягу?

— Це — слушна нагода засвідчити християнську хоробрість у час, коли суспільство по суті поглинуте алкогольною ментальністю. Нині треба й справді бути мужнім, щоб у гостях сказати іменинникові, що піднімеш за його здоров’я не чарку, а лише склянку соку чи мінеральної води. Бо одразу затаврують, докорятимуть або підніматимуть на кпини, знаю це з власного досвіду.

Ім’я особи, яка склала присягу, священнослужитель щоразу згадує на Богослужінні, вимолюючи в Бога зцілення залежних, благословення та благодаті, щоб людина змогла дотриматися свого слова.

— У назві присяги мовиться «про повне або тимчасове зречення від вживання алкоголю». Про які конкретно строки йдеться?

— Від вживання спиртного можна відмовитися і на тиждень, місяць, півроку, і на тривалий час. Є люди, які відрікаються від алкоголю на все життя. Ми не заохочуємо з першого разу присягати на тривалий час. Адже людина повинна спочатку випробувати себе у новій справі, щоб слово, дане Богові й рідні, потім не було непосильною ношею, тягарем.

— Особливо у селі, де всі знають одне одного. Людина й готова вивірити себе у присязі, але боїться, щоб про це не дізналися односельці. Чи можна прийняти присягу анонімно?

— Над цим теж міркували. Справді, є випадки, коли люди соромляться, не знаходять у собі мужності відкрито засвідчити присягу власним записом. Але зазвичай у селі всі знають, хто залежний від алкоголю.

— Чи ведеться реєстр «Золотих книг тверезості»?

— Певна річ. Зацікавленість «Книгою…» стрімко зростає. Торік започаткували 75 таких книг, де внесли понад 8030 присяг ( 2010 року — 1122 присяги). 29 квітня вперше зорганізуємо прощу «Дорогою до зцілення» — до Унівської Святоуспенської лаври, що на Львівщині. Це богомілля, паломництво присвятимо утвердженню нашого народу в чесноті тверезості.

— 2008 року УГКЦ відкрила в Тернополі перший консультативно-просвітницький центр. Тепер, знаю, вони діють також і у Львові, Стрию. Яку допомогу надаєте?

— Цього року подбаємо про розвиток такого центру в Івано-Франківську, підготуємо фахівців для праці із залежними та співзалежними у Києві, Донецьку та в Сумах. У таких центрах, серед іншого, індивідуально консультуємо анонімно залежних від алкоголю та членів їхніх родин, проводимо духовну та психотерапію для тих, хто потрапив у пастку пияцтва, скеровуємо на дезінтоксикацію в наркологічний диспансер, а також до груп взаємодопомоги, на терапію в реабілітаційні центри. Є програми допомоги й сім’ям. Зорганізовуємо тренінги та семінари для різних вікових груп, ідемо в школи до старшокласників, у ВНЗ — до студентів, у молодіжне середовище.

— Кажете, що провадите набір у групи терапевтичної реабілітації.  Як часто проводите таке лікування, хто ваші, так би мовити, пацієнти?

— До нас приїжджають на лікування  чоловіки і жінки віком від 22 до 62 років з усієї країни. Щотри місяці впродовж десяти днів проводимо реабілітацію алкозалежних. Збираємося в реколекційному будинку в селі Заздрість Теребовлянського району на Тернопіллі.

— У чому суть програми?

— Вона ∂рунтується на методі духовної терапії. У ній три складові: церковна наука, найновіші знання з психотерапії та програма «12 кроків» (її застосовують анонімні алкоголіки), яку узгодили з думкою церкви. Тут немає медикаментозного оздоровлення, а лише духовно-психологічна праця над поверненням людини до здорового глузду та примиренням з Богом, рідними й собою. Із алкозалежними постійно перебувають священик, психолог чи терапевт узалежнень. Спілкуємося з ними, аналізуємо їхнє життя, поведінку, мотивацію. Не всі, але багато з них не лише перестають дружити із «зеленим змієм», а й пізнають радість здорового та радісного життя. Духовна терапія перевищує будь-які результати психотерапії  чи праці наркологів. Бо ж ми працюємо над першопричиною залежності. І переконані, що воно починається для людини не з життєвої, психологічної, емоційної чи фізичної кризи, а саме з духовних проблем. 

 Микола ШОТ, 
«Урядовий кур’єр» 

ДОСЬЄ «УК»

Андрій ЛОГІН. Народився 7 червня 1976 року в Тернополі. Закінчив Теологічно-філософський інститут Товариства Ісуса в Загребі (Хорватія), захистив докторську дисертацію в Леопольд-Францес університеті в Інсбруці (Австрія). Із жовтня 2006 року очолює митрополичу підкомісію УГКЦ «За тверезість життя», із січня 2012-го — голова Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, доктор морально-богословських наук.