Начальник головного управління
економіки Вінницької облдержадміністрації
Андрій ГИЖКО

Коли йдеться про спиртову галузь, кожен бачить своє. Споживач - пляшку горілки з уподобаним брендом. Соціальний працівник - робочі місця. Фінансист - податки і додану вартість. Податківець - недоотримані податки на мільйони гривень. Прокурор - кримінальні справи за фактами крадіжок спирту та виготовлення фальсифікованої горілки. Аграрій -ринок збуту своєї продукції. А економіст бачить... втрачені можливості. Справді, за роки незалежності спиртова галузь, зокрема на Вінниччині, нічого нового не набула. Як була вона "горілчаною", так і залишилася. Горілка довела немало підприємств до банкрутства. Їх можуть здати на металобрухт. А вони могли б давати людям роботу, виготовляючи технічні спирти, попит на які у світі постійно зростає.

Останні події на Близькому Сході та зумовлене цим стрімке подорожчання нафти вкотре нам кажуть, що куди не іди, все одно прийдеш додому. То чи оживуть цехи збанкрутілих спиртових заводів, чи дадуть вони біологічне пальне? Про це кореспондент "УК" веде мову з начальником головного управління економіки облдержадміністрації Андрієм ГИЖКОМ.

Шість заводів - на банкрутстві

- Андрію Петровичу, свого часу кожна п'ята тонна українського спирту мала вінницьку прописку. Спиртові підприємства в області були важливими партнерами сільськогосподарських товаровиробників, їхня робота безпосередньо позначалася на формуванні бюджетів різних рівнів, працевлаштуванні в сільській місцевості. Як тепер?

- До колишнього об'єднання "Поділляспирт" входило 12 підприємств, у тому числі 10 виготовляли спирт. Коли СРСР розпався, постало питання куди його дівати. Тоді горілку мало споживали, бо поширилося самогоноваріння. Спиртова галузь занепала. Та вже у 1998 році обсяги виробництва та реалізації зросли у зв'язку з тим, що в області запрацювала відома горілчана компанія. Вона і тепер є основним покупцем спирту. Втім, наразі постійний ринок збуту мають лише 4 заводи, які співпрацюють з горілчаними компаніями. А до решти здійснюється процедура згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

- Яка причина банкрутства та хто його ініціював?

- Підприємства не працюють, а податки все одно треба сплачувати. Наприклад, треба платити за землю, освітлення тощо, крім того, є охорона, директор, бухгалтер... Спиртові заводи серйозно тягнуть область униз по заборгованості із заробітної плати. Вони винні своїм працівникам 890 тисяч гривень. Це становить значну частину суми від заборгованості усіх державних підприємств в області. Банкрутство двох спиртзаводів ініціювали кредитори (приватні структури), трьох - самі заводи-боржники, одного - районне управління Пенсійного фонду.

- А чому, власне, вони зупинилися?

- Особливістю ведення цього бізнесу є те, що спиртзаводи, аби мати ринок збуту, мають отримати наряд на відпуск спирту. Його дає міністерство. А воно не завжди зацікавлене... Щоби отримати наряд, треба дуже багато коридорів пройти. Збут готової продукції та завантаження підприємств роботою через збільшення нарядів на реалізацію спирту - це ключові для галузі проблеми. Колись ми мали широкий ринок - 15 республік колишнього СРСР. Та за час, що минув, Казахстан і Росія не стояли на місці. Вони реконструювали свої спиртові заводи та збудували нові. За нових обставин область прагнула частину підприємств пристосувати до світових тенденцій. А саме перепрофілювати їх. На жаль, це не вдалося.

Ні собі, ні людям

- Ще у 2000 році з подачі Вінницької облдержадміністрації було прийнято державну програму "Етанол". Крім того, передбачалося виготовляти технічні спирти для миючих засобів...

- З розпадом СРСР ми зрозуміли, що спирт можна використовувати не лише для горілки. Це також може бути ряд технічних спиртів для виготовлення засобів для миття посуду, скла, виробництва різних рідин для автомобільної промисловості. Область неодноразово ставила в Києві і, зокрема, перед міністерством, якому підпорядковувалася галузь питання щодо їх перепрофілювання. Реконструкція обійшлася б недорого: ще 2-3 роки тому її можна було зробити за півмільйона гривень. Юрківецький спиртзавод, що у Могилів-Подільському районі, навіть почав налагоджувати виробництво технічних спиртів, але йому не вистачило вільних коштів. Тепер він на банкрутстві. Миючі засоби ми завозимо з інших держав (хоча їх виробництво нескладне), а деякі вже виготовляємо самі - у Дніпропетровській і Луганській областях. Цим підприємствам потрібні технічні спирти як наповнювачі до їхньої продукції.

Неабиякі перспективи пов'язували з біоетанолом. Для реалізації програми постановою Кабінету Міністрів в області було визначено Барський і Гайсинський спиртзаводи. Якщо спирт має певний відсоток води, то біоетанол - це стовідсотковий спирт. Тобто для його виробництва треба трохи змінити технологію. На період 2000 року по цих двох підприємствах капітальні видатки оцінювалися у 3 мільйони гривень. Але жодної копійки під випуск біоетанолу держава не надала.

- Але ж протягом 2002-2003 років на спиртових заводах області було вироблено понад 20 тисяч тонн біоетанолу, на який тоді казали: високооктанова кисневмісна добавка до бензинів. Та реалізовували його роками! Великі сподівання пов'язували з європейським ринком, однак зашкодила різниця у технологіях. В ЄС спирт обезводнюється фізичним способом і в чистому вигляді постачається для змішування з бензином, а у нас - хімічним (речовиною певною мірою токсичною) та відразу одновідсотково денатурується бензином. Саме через це, як пояснювали мені спеціалісти, закордон відмовився купувати вінницький біоетанол. Став на дибки і внутрішній ринок, проте з іншої причини. Керівництво об'єднання "Поділляспирт" відверто тоді зауважувало, що нафтотрейдери не зацікавлені в тому, щоб у нашій країні виготовлявся біоетанол. В європейських державах законодавчо передбачено обов'язкове його використання при виробництві бензинів. А в нас як?

- У країнах Західної Європи, США, Канаді, Бразилії, Китаю та інших ринок спиртових добавок до бензинів зростає стрімко. Наприклад, у державах ЄС на рівні закону впроваджено, що у сумішевих бензинах частка етанолу має становити від 5-15 відсотків. У нас цього немає. Власне, до 2006 року не було закону, який би регламентував, що таке біоетанол як продукт. Тому його виготовляти ніхто і не хотів. Це можна сказати і щодо біодизелю. Вінницький масложиркомбінат технологічно може виготовляти біодизель, але робить напівфабрикат, який продає у Прибалтику та Польщу. Там його доочищають і реалізують як пальне. В Європі держави змусили нафтове лобі робити і реалізовувати сумішеві бензини. А у нас на державному рівні поки це не вирішено.

- Опоненти стверджують, що без державних преференцій виробляти біологічне пальне збитково. Чи так це?

- Біоетанол і біодизель економічно вигідно виробляти. У цінах, станом на перше березня цього року, собівартість виробництва одного кілограма біодизелю становить 4,5 -5 гривень. Біоетанолу - 3,7 грн. Там іде ще акциз, надбавки... Але ж треба врахувати, що люди матимуть роботу і сплачуватимуть із зарплати податки.

- Чи достатньо є сировини для виробництва біологічного пального?

- В яких обсягах вивозиться за кордон насіння ріпаку, усі знають. Вінницькі аграрії в рік збирають понад один мільйон тонн зерна кукурудзи. А це ж - сировина для біоетанолу. Якщо хтось занепокоївся, що без корму залишиться тваринницька галузь, скажу таке. Торік в області не оброблялося сто тисяч гектарів землі. Якщо їх засіяти кукурудзою і зібрати навіть по 70 центнерів зерна з гектара, то додатково будемо мати 7 мільйонів центнерів зерна...

Потреба у спирті зростає

- Галузь реорганізували: що змінилося?

- Ні до чого доброго це не привело. Створено одне державне підприємство "Укрспирт" - і всі спиртові заводи країни входять до нього як цехи і без права юридичної особи. Тобто не мають свого розрахункового рахунку. Щоб купити навіть витратні матеріали на незначну суму, треба вирішувати через Київ. Сьогодні обласна влада позбавлена можливостей прогнозувати це виробництво. У той же час з неї питають за борги спиртових заводів із заробітної плати. Ситуація парадоксальна скрізь. На підприємствах, які проходять процедуру банкрутства, не директор і держава представляє їх інтереси, а арбітражний керуючий, який призначається судом. А він же - приватний підприємець, основне завдання якого розрахуватися з боргами. Для цього використовується найпростіший спосіб - максимально швидко продати майно. Практика свідчить, що після процедур банкрутства дуже рідко маємо добрі приклади. Вони є лише там, куди приходить потужний інвестор і викуповує цілісний комплекс. Але здебільшого арбітражні керуючі зацікавлені продати майно спиртзаводів як металобрухт.

- Банкрутство відкриває шлях до приватизації?

- Ми зверталися, щоб спиртові заводи включити до переліку об'єктів, які підлягають приватизації. На жаль, Верховна Рада не підтримала пропозицію. Тепер через процедуру банкрутства іде прихована приватизація. На мою думку, давно треба було розділити спиртзаводи на ті, які випускають спирт для горілки, і які виробляють технічний спирт та біоетанол. Останні треба було приватизувати, і нехай би приватний власник налагоджував нове виробництво. А потреба у технічному спирті з кожним роком зростає.

- Чи можна ліквідоване підприємство повернути до життя?

- Основна цінність спиртзаводу в тому, що це майданчик з необхідними комунікаціями - електроенергією, водою тощо. А власне виробнича лінія - то залізо, яке у світі замінюють через 3-5 років. Якщо поставити нове обладнання, в тому числі замінити всі двигуни та електрику, це для одного підприємства обійдеться у 5 мільйонів гривень. За нашими підрахунками, ці затрати окупляться за півтора року.

ДОСЬЄ "УК"

Андрій ГИЖКО. Народився 27 червня 1978 року у Вінниці. Освіта вища. Закінчив Академію державного управління при Президентові України. Начальник головного управління економіки Вінницької облдержадміністрації.