Міністерство соціальної політики України підрахувало прожитковий мінімум з огляду на фактичні ціни жовтня 2015 року: для працездатних осіб він становить 2488 гривень. Це майже вдвічі більше за офіційно встановлений (з першого вересня прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 1378 гривень). Дітям дошкільного віку та тим, хто втратив працездатність, пощастило ще менше: перші можуть розраховувати на 1167 гривень, а інваліди — лише на 1074 гривні, стверджує стаття 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік».

Логіку в підрахунках наших чиновників зрозуміти важко. По-перше, інваліди та малеча хочуть їсти, мабуть, не менше, ніж працездатні особи. А по-друге, чому прожитковий мінімум спочатку встановлюють у розмірі 1378 гривень, а потім починають коригувати «з урахуванням фактичних цін». Складається враження, що українські чиновники купують продукти харчування в інших магазинах, їздять не в українському міському транспорті й платять комунальні платежі не за українськими тарифами, якщо фактичні ціни для них — відкриття. Хоча… Київський апеляційний адміністративний суд зобов’язав нещодавно Кабінет Міністрів України провести науково-громадську експертизу набору продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для встановлення реального прожиткового мінімуму в Україні. Значить, комусь із суддів на життя теж не вистачає, і таке його рішення було правильною реакцією на реалії наших буднів.

До речі, про реалії: за даними Організації Об’єднаних Націй, прожитковий мінімум в Україні наближається до порогу бідності африканських держав! Експерти ООН стверджують, що в нашій країні за межею бідності перебуває понад 80% громадян. Незаможні українці погано харчуються, що призводить до погіршення їхнього здоров’я. За стандартами ООН, людина має витрачати на проживання й продукти харчування не менш ніж 5 доларів на день (або 150 у місяць). Отже, щоб не злидарювати, українець (без сім’ї та дітей) мусить заробляти щонайменше 4500 гривень на місяць! А, за даними Пенсійного фонду України, у вересні нинішнього року середня зарплата у нас становила 3768 гривень 52 копійки.

Але й ці цифри викликають певні сумніви. За даними Держстату, середній дохід на одну особу в другому кварталі 2015 року становив (з урахуванням соціальних виплат, субсидій, доходів від власності) 3168 гривень на місяць. У структурі доходів наших громадян на зарплату припадає лише 41,2%. Якби українці, стверджує Держстат, жили тільки на зарплату, то місячний дохід на душу населення не перевищував би 1304 гривні.

І на такі копійки в нашій державі (навіть уявити страшно!) живуть майже два мільйони чоловік, або 794 тисячі сімей (із них дохід 142 тисяч родин становить 0,7 долара на день, або майже 17,5 гривні). І широко розрекламоване нещодавнє підвищення соціальних стандартів сприймається не інакше як насміхання над зубожілими співвітчизниками. Бо індексація соціальних виплат на 13% за рівня інфляції 74% (в останні 20 місяців — дані Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України) заможнішими українців не зробила. Понад те, пенсіонери, в яких мінімальна пенсія підвищилася до 1074 гривні на місяць (1,6 долара, або 37 гривень на день!) взагалі опинилися за межею бідності.

Від такої арифметики стає моторошно. Українці, яким належить майже третина родючих світових чорноземів, не можуть себе навіть прогодувати. Маю на увазі націю в цілому, а не олігархів та їхніх прихвоснів, які ганебно прислужують грошовим мішкам (до українців таких давно вже не зачисляю)! Тому в ООН нас прирівняли до нужденних держав, які потребують гуманітарної допомоги. Але на сьогодні Україні її не може надати в повному обсязі світова спільнота. Як заявив генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, «гуманітарний план» з фінансування допомоги для України Організація Об'єднаних Націй виконала лише на 39% (усього нам мають дати 316 мільйонів доларів), бо на початок 2015 року фінансову «гуманітарку» потребували 78 мільйонів чоловік у 22 країнах. У багатьох із них (як от у державах Сахельського регіону, Ємені, Сомалі) ситуація ще гірша.

Обурює й те, що таку критичну ситуацію не хоче визнавати керівництво нашої держави. За даними соціологів, 61% українців нині не можуть ні про що думати інше, окрім як про хліб насущний, а президент Петро Порошенко, виступаючи на Саміті сталого розвитку в ООН, заявив, що за 5 років дії так званих цілей розвитку тисячоліття в Україні вдалося втричі зменшити бідність.

Я себе бідним не вважаю, але за два останніх роки відчув, що не бідність зменшується, а зарплата. Вона так швидко тане, що протидіяти цьому вже не сила. Скажімо, йдучи з роботи, купую щодня батон, половинку чорного хліба, пакет молока. Це  обов’язкові витрати, які становлять 25 гривень. Плюс дорога на роботу і назад — ще 20 гривень. На обід каша з котлетою чи вермішель із сарделькою, бутерброд до чаю — 30—50 гривень. Як не крути, а сотня в день вилітає. Помножте на 22 робочих дні! І це — на одного! А вдома ж сім'я: онуку, дев'ятикласнику, якусь булочку з маслом і ковбасою, яблучко в портфель покласти теж хочеться. А комунальні платежі, черевики на зиму та й на «Динамо» — «Маккабі» (після перемоги над «Порту») хочеться сходити! Просто зашморг якийсь! І хоч як старайся, він тебе не відпускає!